Главная www.my-edu.ru
 
 Регистрация
 Забыли пароль?
Учителей:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 164
Учеников:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 145
Материалов:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 240
Категории

Топ10 авторов в категории Украинская литература

Место Имя Рейтинг
1 Карева Тамара 7.4
2 urikor 6.73




библиотеки





Яндекс цитирования

Дівич-урок


Дівич-урок

Автор: Кордик Н.І.; Лутугинська СШ№1

На фоні музики – поетичний калейдоскоп „Жінка – одвічна загадка природи”.    

 

 

1-й ведучий:

Я – жінка,

Я – травинка,

Я – царівна...

Лиш Афродіта мені рівня...

2-й ведучий:

Держит голову как королева,

Излучает загадочный свет.

Эта женщина – вечная Ева,

Затерялась в развалинах лет.

Дышит время легко и беспечно,

Каплет с майских садов молоко.

Эта женщина – вечная нечто,

И искусство её велико!

3-й ведучий:

Я – женщина, и этим я права,

От века убрана короной звёздной,

Я – в наших безднах образ божества!

4-й ведучий:

Женщина – песня,

Женщина – чудо!

Я – настоящее чудо всегдашнее,

Незаходящее солнце домашнее.

5-й ведучий:

Я не цвіт, не зоря, не сніжинка –

Це прекрасні природи витвори!

Я сильна слабка Жінка –

Саме так – з великої літери!

Учитель:

„Коли у домі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Колі зли сили беруть гору, тоді кличуть жінку”.

Ці слова належать Миколі Еріху. А я б особисто додала: для поради і розради, для віри й надії, для дружби і сім’ї, для кохання й любові – шукайте жінку.

І ми сьогодні звертаємось до цієї одвічної загадки природи. Яка вона жінка, що зробити, щоб стати справжньою жінкою, як залишитися і в ІІІ-му тисячолітті одвічною загадкою?

Як виникла жінка?

(Легенда).

Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог задумався, з чого зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на чоловіка. Але, не бажаючи відмовити в проханні чоловіку, після короткого роздуму став створювати жінку з таких матеріалів:

v Кілька яскравих променів сонця;

v Всі чарівні фарби зір;

v Задумливий смуток місяця;

v Красу лебедя;

v Грайливість кошенят;

v Граційність газелі;

v Ласкаве тепло хутра;

v Притягаюча сила магніту.

Змішав все разом, а потім додав туди:

v Холодне мерехтіння зірок;

v Впертість віслюка;

v В’їдливість мухи;

v Зажерливість акули;

v Ревнивість тигриці;

v Сміливість пантери;

v Кровожерливість п’явки;

v Отруйність змії;

v Дурман опіуму;

v Безпощадність стихії.

Все це змішав, оформив фігуру і вдихнув у неї життя. Як наслідок вийшла жінка. Цю жінку Бог передав чоловікові і промовив; „Бери її такою, як вона вийшла і не намагайся її переробити, блаженствуй з нею все життя і терпи муки і щастя від неї до самої смерті”.

Учитель:

Легенда – це жарт, але є тут і доля істини. Жінка – це вічний біль і вічна втіха. Вона може перетворити життя і на рай, і на пекло. Від неї, від її любові та нелюбові залежить дуже багато.

Давайте повернемось в минуле і подивимось, як історично змінювалось уявлення про жіночий ідеал.

Виступ групи соціологів:

1-й:

Тисячоліттями на жінку дивились як на істоту другого сорту. На ранньому етапі людського суспільства роль жінки була керівною. Саме вона збирала плоди для харчування, займалась полюванням, берегла домашнє вогнище, шила одяг. Була вона главою сім’ї та роду. Спорідненість рахувалася по материнській лінії. Мабуть, з тієї далекої епохи матріархату і йде уявлення про головний обов’язок жінки бути берегинею домашнього вогнища.

2-й:

в епоху Відродження чоловіки вклонялися дамам, домагалися їхнього кохання, викликали один одного на дуель через жінок, відправлялися в далекі походи, щоб прославити ім’я своєї коханої. Але жінки, як і раніш, залишалися втіхою чоловіків та їх рабинями.

3-й:

Вперше про необхідність рівноправності чоловіків та жінок заговорили у 18 сторіччі. Але ще тривалий час жінка відчувала на собі подвійне гноблення: хазяїна, на якого працювала, і власного чоловіка. Не маючи ніяких прав у суспільстві і сім’ї, жінка повинна була жити за законом „Домострою” – „Хай убоїться жінка чоловіка свого”. І що нижчим був рівень культури суспільства, тим нестерпнішими ставали умови існування жінки. Рабиня, річ, яку можна купити і продати, в’ючна тварина, істота без права і голосу, зацькована і завжди готова до боротьби за своє визволення – таким постає жіночий образ минулої епохи.

Виходить, падишах Сулейман. У нього спокійний, сповнений внутрішньої сили вигляд. Разом з ним придворний поет.

Поет:

Ти кликав нас, володарю світів?

Сулейман:

Так, мій поете, ти сьогодні нам

Не перемоги наші оспіваєш,

А дівчину, що зараз приведуть

В гарем султанський євнухи мої.

Я закохався в неї мов юнак.

Ще так нікого в світі не жадав я,

Скажу тобі відверто, як дівча це,

В якім ні азіатської краси,

Ані очей жагучих... тиха врода

Якась спокійна й лагідна притім.

Я звав її до себе – не прийшла.

Сьогодні силою привести наказав,

І що із того вийде, сам не знаю...

Вона сказала, краще прийме смерть,

Ніж стане одаліскою султана.

Поет:

Я бачив її вчора у дворі:

Вона стояла біля фонтана,

Здавалось, що подібна до зорі

Та молода русинка Роксолана.

Охоронець виводить Роксолану. Штовхає її до ніг падишаха. Волосся у дівчини розпущене.

Поет:

Тінь Аллаха! Від вроди тієї

Діадеми померкнуть в цариць.

Перед нею, немов перед зорею,

Упадуть навіть євнухи ниць.

Коли б в німбі її волосся

Засіяв золотий сапфір,

То, можливо б, пізнати довелося,

Що ця дівчина є Місафір.

Сулейман:

То хай надіне те, чого достойна.

Надіває її на голову діадему в блискучих коштовних каміннях.

Поет:

Вона ніяк не схожа на рабу,

Скоріше на володарку... клянуся,

Що дівчина ця справді Місафір.

Учитель:

Чи має в собі жінка нерозкриту таємницю „жіночості”, яка могла полонити у будь-які століття навіть найсильніших світу цього? Чи можемо зараз сказати про дівчину: гарна, як горлиця, ясна як зірка?

Діти:

-         пливе, мов лебідка...

-         цвіте, мов маківка...

-         говорить, як шовком гаптує...

-         моргне, наче вогнем сипне...

Учитель:

Чи притаманні ці риси сучасній дівчині? Якщо – ні, то як їх надбати? Якщо – так, то як ці риси зберегти протягом життя?

Саме ці питання обговорюватимуться сьогодні за нашим круглим столом, де і зібралися вчителі, лікарі, психолог, мама і ті, для кого ці питання найважливіші, це –діти.

Діти:

-         Людина і кохання... воно існує стільки ж скільки й вона. Коли ж це виникло це саме людяне з людських почуттів?

-         Давайте здійснимо невелику подорож в час і послухаємо голоси закоханих, повернені нам із імли тисячоліть у віршах поетів.

Запалюють свічки, грає спокійна, тиха музика.

Дикий гусь кричит

Жалобно в силках.

Бьюсь в плену любовном,

Словно в западне

Дичи не поймав,

Как я без добычи

К матери вернусь?

Что отвечу ей?

Я сетей не ставил,

Я и так в сетях её любви.

-         А ось пісня закоханого юнака:

Она накидывает на меня

Петлю из своих волос,

Она притягивает меня

Своими глазами,

Она опутывает меня

Своими ожерельями,

Она ставит на мне

Клеймо своим перстнем.

-         Це були уривки із давньогрецької поезії. А наступна віршована мініатюра „О небо!” – із давніх китайських пісень.

О небо, я хочу любимого найти.

Такого, чтоб вовек не разлучаться.

Снег ляжет летом, грянет гром зимою,

Когда земля сольётся с небесами, -

Мы лишь тогда расстанемся с тобою!

-         А це закликання-мрію про щастя написав Кетулл – поет давнього Риму.

Жизнь моя! Будет счастливой

Любовь наша, как ты сказала.

Будем друг другу верны и не узнаем разлук!

Боги великие, сделайте так, чтобы она не смогла!

Пусть её слово идёт чистым от чистой души!

-         А пригадайте відомі імена епохи Відродження – Данте, Петрарка, Лопе де Вега, Шекспір...

Джульетта:

Кто это проникает в темноте

В мои мечты заветные?

Ромео:

Не смею

Назвать себя по имени. Оно,

Благодаря тебе мне ненавистно.

Когда б оно попалось мне в письме,

Я б разорвал бумагу с ним на клочья.

Джульетта:

Десятка слов не сказано у нас,

А как уже знаком мне этот голос!

Ты не Ромео? Не Монтекки ты?

Ромео:

Ни тот, ни это: имена запретны.

Джульетта:

Как ты сюда пробрался? Для чего?

Ограда высока и неприступна.

Тебе здесь неминуемая смерть,

Когда б тебя нашли мои родные.

Ромео:

Меня принесла сюда любовь,

Её не останавливают стены.

В нужде она решается на всё,

И потому – что мне твои родные?

Джульетта:

Они тебя увидят и убьют.

Ромео:

Твой взгляд опасней двадцати кинжалов,

Взгляни с балкона дружелюбней вниз,

И это будет мне от них кольчугой.

Джульетта:

Не попадись им только на глаза!

Ромео:

Меня плащом укроет ночь. Была бы ты

Лишь ты тепла со мною. Если ж нет,

Предпочитаю смерть от их ударов,

Чем долгий век без нежности твоей.

Джульетта:

Кто показал тебе сюда дорогу?

Ромео:

Её нашла любовь. Я не моряк,

Но если б ты была на крае света,

Не медля мига, я бы наобум

Пустился в море за таким товаром.

Джульетта:

Моё лицо спасает темнота,

А тоя б, знаешь, со стыда сгорела,

Что ты узнал так много обо мне

Хотела б я восстановить приличье,

Да поздно, притворяться ни к чему.

Ты любишь ли меня? Я знаю, верю,

Что скажешь «да». Но ты не торопись.

Ведь ты обманешь. Говорят, юпитер

Не ставит ни во что любовных клятв.

Не лги, Ромео. Это ведь не шутка.

Я легковерной, может быть, кажусь?

Ну ладно, я исправлю впечатленье

И откажу тебе в своей руке,

Чего не сделала бы добровольно.

Конечно, я так сильно влюблена,

Что глупою должна тебе казаться,

Но я честнее многих недотрог,

Которые разыгрывают скромниц.

Мне следовало бы сдержаннее быть,

Но я не знала, что меня услышат.

Прости за пылкость и не принимай

Прямых речей за лёгкость и доступность.

Ромео:

Мой друг, клянусь сияющей луной,

Посеребрившей кончики деревьев…

Джульетта:

О, не клянись луною, в месяц раз

Меняющейся, - это путь к изменам.

Ромео:

Так чем мне клясться?

Джульетта:

Не клянись ничем

Или клянись собой, как высшим благом,

Которого достаточно для клятв.

Ромео:

Клянусь, мой друг, когда бы это сердце…

Джульетта:

Не надо, верю. Как ты мне ни мил,

Мне страшно, как мы скоро сговорились.

Всё слишком второпях и сгоряча,

Как блеск зарниц, который потухает,

Едва сказать успеешь «блеск зарниц»

Спокойной ночи! Эта ночка счастья

Готова к цвету в следующий раз.

Спокойной ночи! Я тебе желаю

Такого же пленительного сна,

Как светлый мир, которым я полна.

Ромео:

Но как оставить мне тебя так скоро?

Джульетта:

А что прибавить к нашему сговору?

Ромео:

Клянись и ты, как клялся я тебе.

Джульетта:

Я первая клялась и сожалею,

Что дело в прошлом, а не впереди.

Ромео:

Ты бы эту клятву взять назад хотела?

Джульетта:

Да, для того, чтоб дать её опять.

Мне не подвластно то, чем я владею.

Моя любовь без дна, а доброта –

Как ширь морская. Чем больше я трачу,

Тем становлюсь безбрежней и богаче.

(Голос кормилицы)

Меня зовут. Я ухожу. Прощай –

Иду! Иду! – прости, не забывай.

Я, может быть, вернусь ещё. Постой-ка.

(Уходит).

Ромео:

Святая ночь! Святая ночь! А вдруг

Всё это сон? Так непомерно счастье.

Так сказочно и чудно это всё.

(Возвращается Джульетта).

Джульетта:

Ещё два слова. Если ты, Ромео,

Решил на мне жениться не шутя,

Дай завтра знать, когда и где венчанье.

С утра к тебе придёт мой человек.

Узнать на этот счёт твоё решенье,

Я всё добро сложу к твоим ногам

И за тобой последую повсюду…

Ведучі:

Чи змінилося кохання за тисячоліття? Звичайно, змінилося і ставлення наше до нього.

В ХХ сторіччі, особливо у другій його половині, відбулося ще більше розкріпачення кохання, підвищення його авторитету. До цього почуття стали ставитися з увагою, признали його самоцінність, і шлюби по любові стали виглядати привабливіше шлюбів по розрахунку. Ось тільки б навчитися визначати одразу, де справжнє кохання.

Виступ соціолога.

Музична пауза.

1-й ведучий:

Геродот говорив: «Издревле у людей есть прекрасные и мудрые изречения, от них следует нам поучаться». І, хоча з тих пір пройшло майже півтори тисячі років, зауваження давньогрецького історика зовсім не зістарилось.

2-й ведучий:

Світова мудрість захована у гаманці з багатьма відділеннями. Відкривай будь-який і знайдеш там ціле багатство, володій собі на користь. Предмет нашої розмови важний і непростий. Послухаємо, що говорили на цю тему великі та мудрі люди.

(Виносять „гаманець мудреця”, і учасники круглого столу по черзі витягають з нього цитати і зачитують їх).

„Кохання – та ж радість, воно, мов сонячний промінь, світить живому крізь усі страждання, прикрості, невдачі й турботи”.

                                                                  Ернст Тельман.

„Навчити любити, навчити пізнавати любов, навчити бути щасливим – це означає навчити поважати самого себе, навчити людської гідності”.

                                                                  Антон Макаренко.

„Любов винна назавжди, на все життя залишитися для людини найсвітлішим, найінтимнішим і недоторканим”.

                                                                  В. Сухомлинський.

«Любовь столь всесильна, что перерождает и нас самих».

                                                                  Ф. Достоевский.

«Любовь сильнее смерти и страха смерти. Только ею, только любовью держится и движется жизнь».

                                                                  Тургенев.

«любовь всесильна: нет на земле ни горя – выше кары её, ни счастья – выше наслаждения служить ей».

                                                                  В. Шекспир.

«Всякая любовь истинна и прекрасна по-своему, лишь бы только она была в сердце, а не в голове».

                                                                  Белинский.

«Невесело на свете жить, коль сердцу некого любить».

                                                                  Т. Шевченко.

Учитель:

Людина і кохання...

Відділити підробку від істинного почуття, не обманутися самому і не обманути іншу людину занадто важливо для кожного. Особливо для юних, тільки вступаючих у життя людей. Психологи стверджують, що не кожному доступно істинно глибоке почуття кохання.

1-й ведучий:

„Кохати – це не значить дивитися одне на одного, кохати – значить дивитися разом в одному напрямку”, - писав відомий французький льотчик і письменник Антуан де Сент Екзюпері.

2-й ведучий:

Для виявлення кохання існує багато засобів. Це і ніжний погляд, і цілунок. Це відчуття радощів, коли кохана людина поряд. Коханим дарують квіти, поспішають на зустріч з ними.

3-й ведучий:

Але є юнаки, які доказ кохання бачать лише в фізичній близькості і намагаються схилити до неї після декількох зустрічей. Скільки буває згодом розчарувань на цьому ґрунті, особливо якщо молода дівчина легковажно погодилась на статеву близькість, повіривши коханому, у якого немає до неї справжнього почуття.

Учитель:

І саме в 15-17 років більшість старшокласників вирішують дуже важливе, складне і, можливо, саме відповідальне питання: „Коли розпочинати статеве життя?”. Вирішувати питання про можливість інтимної близькості може тільки сама людина і ніхто не вправі диктувати тут умови і давати поради. Але ми вже говорили, що кожна людина, якщо вона достатньо доросла, якщо вона відповідально підходить до життя, повинна робити так, щоб не стати причиною нещасть своїх та іншої людини. При цьому не слід забувати дотепного зауваження про те, що кохаються двоє, а в результаті може з’явитися третій. По рівню фізичного розвитку кожна старшокласниця готова стати матір’ю. Тільки чи готова вона сама взяти на себе таку відповідальність, таку турботу, врешті таку важку роботу – виняньчити дитину? І запитання це не випадкове – адже вагітність може настати після одного єдиного випадку інтимної близькості, а разом з нею виникнути багато різних проблем.

Про те, якими можуть бути наслідки ранніх статевих стосунків нам розкаже лікар-гінеколог.

(Виступ лікаря).

Ведучі:

А зараз давайте знову звернемось до „гаманця мудреця”.

„Потрібно бути ясним розумово, чистим морально та охайним фізично”.

                                                                  Гёте.

„Хвилинне задоволення часто буває причиною довгих страждань”.

                                                                  Х. Віланд.

„Людина є нічим іншим, як сукупністю вчинків”.

                                                                  Гегель.

Незнанием никогда не следует хвалиться: незнание есть бессилие».

                                                                  Чернышевский.

«Поведение – это зеркало, в котором каждый показывает свой лик».

                                                                  Гёте.

« Ум освещает путь к воле, а воля повелевает действиями».

                                                                 Я. Каминский.

«Величайшая победа – есть победа над самим собой».

                                                                 Кальдерон.

«Жить дурно, неразумно, невоздержанно – значит не плохо жить, а медленно умирать».

                                                                 Демокрит.

«Юность по природе склонна к самоуверенности и слишком себя переоценивает».

                                                                 Чернышевский.

«Поступки мудрых людей продиктованы умом, людей менее сообразительных – опытом, невежественных – необходимостью, животных - природой».

                                                                 Цицерон.

Музична пауза.

1-й ведучий:

Юнаки і дівчата... які ми різні в свої 14-17 років – нову й відповідальну пору життя. Це вік утвердження ідеалів становлення характеру, формування поглядів на життя.

В нас столько всякого наносного,

В нас столько всякого ненужного,

В нас столько всякого наружного,

В нас столько всякого нарочного,

В нас столько всякого хорошего.

А люди ходят и не верят нам…

Они большие и сухие,

Они гуляют, как по берегу,

Вокруг бушующей стихии.

Размышления

Пусть будет всё не так, как я хочу.

Пусть будет мне, возможно сложно.

Но не для счастья горы сворочу,

А просто потому, что доказать – возможно!

Без света не могли б мы видеть тень,

А без жары не знали б холод.

Без ночи не видали б день

И не был бы ты стар, когда бы не был молод.

В сравнении познаешь всё вокруг.

И если бедным станешь ты потом,

Подумав, ты заключишь вдруг,

Что раньше был ты просто богачом.

Так будь доволен тем, что пред тобой лежит,

Что жизнь тебе дана не для утехи

А просто потому, чтоб понял ты,

Сто нужно жить, не глядя на помехи.

Снежные тропки

Я немного опоздала.

Я скорей бегу, бегу…

Траектория полёта

Чьей-то жизни на снегу.

След за следом от ботинок

Чьих-то мне чужих шагов.

Сколько на земле тропинок?

Сколько на земле снегов?..

А снежинки с выси серой

В кутерьме глухой своей

Всё танцуют в вальсе белом

Тёмных городских аллей.

Тропки снега. Тропки судеб…

Тропки шуток чьих-то злых…

Всё ещё когда-то будет.

Снега вальсы, снов пустых.

Тропки песен, тропки сказок…

Белых воронов, ворон.

И стихов снежинки сразу,

Будто мыслей перезвон.

Тропки чувств и тропки капель…

То солёных, то скупых.

Тропки чьих-то ран, царапин…

Чьих-то ссадин дорогих,

И ошибок настоящих,

И отплаченных долгов…

Сколько на земле тропинок –

Столько на земле снегов.

Ночь в моём городе

И снова ночь повисла в воздухе осеннем,

Дрожит немая птица-тишина…

Струна порвалась – насладилась пеньем,

Она его почуяла сполна…

И с этим звуком нестерпимо тонким

Порвалось что-то очень глубоко…

И ветер-оборванец листья комкал,

Вот дурачок, ему-то всё легко.

Украдкой кошка-ночь хвостом сметает звёзды,

Луна в косынке туч присела у окна…

Быть может ещё рано, а может уже поздно?..

А где-то далеко ещё дрожит струна.

 

2-й ведучий:

Й інколи батьки не помічають, або помічають з великим запізненням, що їхні діти, тобто ми, з маленьких хлопчиків і дівчаток перетворились в юнаків і дівчат.

Учитель:

А чомусь і самі дівчата прискорюють життя, намагаються швидко розпрощатися з безтурботним дитинством і скуштувати забороненого плоду, який на ділі дуже рідко виявляється смачним, ось почекати б ще пару років, до повного дозрівання, але не хочуть дівчата чекати, поспішають стати дорослими.

- І день мине, і два, і вік –

Чий сон я розбудила.

- Хто був той дивний чоловік,

Якого ти любила?

А голос осені ламкий!

А тиша світанкова!

- Він просто був один такий,

Не схожий ні на кого.

О, дивний погляд – наче дим?

- Чия душа озвалась?

- Він просто був один такий,

Кому я здивувалась.

- Ти теж була йому одна

У щасті, у стражданні?

- Була любов така чудна.

Як міфи стародавні.

-         Та хто ж він був – поет, чаклун,
що вам таке зробилось?

-         Його ім’я на сотні лун
у просторі розбилось.

-         А на якому віражі
зустрілись дві дороги?

-         Це була магія душі.
тайнопис Бога.

О. Пахльовська.

1-й ведучий:

Ще раз звернемось до „гаманця мудреця”.

„Посійте вчинок – пожнете звичку, посійте звичку – пожнете характер, посійте характер – ви пожнете долю”.

                                                        У.Гекерій.

„Всякий раз, коли що-небудь дуже хочеться зробити, зупинись і помисли: чи добре те, що тобі хочеться”.

                                                        Л.Толстой.

„Доброчинність полягає не у відсутності пристрастей, а в керуванні ними”.

                                                        Б.Шоу.

„Молодим людям властиве думати, що вони – якщо не знають, то відчувають більше всіх... звичайно марево це розсівається лише тоді, коли головні помилки бувають уже здійсненими”.

                                                        Л.Леонов.

Учитель:

Наша зустріч підходить до завершення. Але ми сподіваємось, що вона не остання. Бо ж залишилось ще багато питань, відповіді на які почуємо вже не тепер. А сьогодні кожен з вас у праві самостійно зробити свій вибір. Тільки одна вам порада: „Не спішіть, доньки, в мамки!”

1-й ведучий:

Одвічно стоять поруч слова: жінка – мати, жінка – сестра, жінка – дружина, розрадниця, кохана, єдина.

2-й ведучий:

Астрологи свідчать, що сьогодні земля вступає в еру Великої жіночості. Жінка повинна настільки піднятися сама духовно, морально і інтелектуально, щоб повести за собою.

1-й ведучий:

Ми бажаємо вам любові. В ній – сила людини. Життя прекрасне, бо саме життя це вже чудо. Геніальний Моцарт сказав у свій час: „Життя – це завжди посмішка, навіть коли по обличчю струмують сльози”.

Щастя вам, майбутні жінки!

 

 

8.66667
Ваша оценка: None Средняя оценка: 8.7 (3 votes)

© Urikor, 2008-2016.    Всю ответственность за размещенные материалы несут авторы, их разместившие!
Простые ответы на сложные вопросы