Главная www.my-edu.ru
 
 Регистрация
 Забыли пароль?
Учителей:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 164
Учеников:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 145
Материалов:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 240
Категории

Топ10 авторов в категории Украинская литература

Место Имя Рейтинг
1 Карева Тамара 7.4
2 urikor 6.73




библиотеки





Яндекс цитирования

"Лісова казка".


Харківська Н.В. Лутугинская СШ №1

ЛІСОВА КАЗКА

Мета уроку:

Поглибити знання про взаємозв’язок людини з природою, формувати бережне ставлення до навколишнього світу, засобами ігрових ситуацій викликати зацікавленість дітей до вирішення екологічних проблем, розширювати екологічний кругозір, розвивати пізнавальний інтерес, творчі здібності, образне мислення, допомагати учням оволодіти навичками активної пропаганди ідей охорони природи.

Звучить музика “Самотній пастух”, під музику виходить вчитель.

Ліс, луки, річки! Одвічна краса природи.

Та чи ж вічна вона? Чи буде отак і завтра, і через роки, століття?

Побоювання ці небезпідставні. Чимало лиха навколишньому середовищу заподіяно саме людиною. Ми вважаємо себе культурними людьми, але як часто навіть не знаємо, що можна, а чого не можна робити в лісі, горах, на березі річки. Природа з дивовижною щедрістю обдаровує нас усім, що має: ягодами, грибами, цілющими травами. Все це ми отримуємо безкоштовно. І навіть, не задумуємось, що змінюємо її – будуємо міста, добуваємо корисні копалини, споруджуємо водоймища. А внаслідок, з’являються відходи, які забруднюють навколишнє середовище6 міліють річки, бідніють ліси, зникають цілі види рослин і тварин.

Як же зупинити цей процес?

Простих відповідей немає. Нам необхідно озброїтися екологічними знаннями.

Запрошуємо вас, шановні гості, на нашу казку і сподіваємось, що вона допоможе вам побачити

 

Світ прекрасний

Навколо нас

Де сонце ясне

І синє небо

Птахи і звірі,

Гори і ріки

Нехай він буде

Таким навіки!

Нехай людина

Добро приносить

Бо світ навколо

Любові просить!

(Звучить українська музика. Входять дві дівчинки – ведучі в українських костюмах).

Ведуча 1: Може б хто послухав казки?

                 Ось послухайте, панове.

Тільки вибачте ласкаво.

                 Що не все в ній буде нове.

Ведуча 2: Та чого там, люди добрі,

За новинками впадати?

Може, часом не завадить

І давніше пригадати.

Ведуча 1: Хто нам може розповісти

Щось таке цілком новеє.

Ведуча 2: Щоб ніхто з нас не відмовив:

Ведуча 1: “Ет, вже ми чували сеє!”

Ведуча 2: Тож, коли хто з вас цікавий,

Ведуча 1: Сядь

Ведуча 2: І слухай

Разом:     Лісову казку!

(Звучить ніжна музика, відкривається завіса – на сцені ліс).

Ведуча 1: Десь, колись, в якійсь країні

Де захочете, там буде

Бо у казці, та ще й в віршах

Все можливо, добрі люди!

Ведуча 2: Десь, колись, в зеленому Поліссі

Ведуча 1: Біля самого узлісся

Ведуча 2: Жив собі там лісовик (виходе лісовик, годує тварин і птахів)

Ведуча 1: Він любив свій край співучий

Ведуча 2: Він ростив під самі тучі

Берест, сосни і дуби.

Ведуча 1: А зимою в дні холодні

Підгодовував голодних лосів.

Ведуча 2: Оленів,

Ведуча 1: Зайців,

Ведуча 2: І синичок,

Ведуча 1: І щиглів.

Ведуча 2: То ж тому і звір, і птаство

Лісове усе багатство

Ведуча 1: Що жило в лісах з добром

Разом:     Мало дружбу з лісовиком.

(Лісовик сідає на пеньок під дубом. Це малий, бородатий дідок у волохатій шапці. Закурює трубку. Звучить музика. Під музику просипається Мавка і танцює разом зі своїми лісовими подругами – лілеями. Ведучі розповідають під музику).

Ведуча 1: Що біліє отам на роздоллі?

Чи хмариночка легкая, біла

Геть по небі гуляє по волі.

Ведуча 2: Чи на човні то білі вітрила?

Ведуча 1: І здалека, отам на заході,

Срібнокудрії крила кивають

То лілеї при сонячнім сході

Ведуча 2: Промінь ранній таночком стрівають

І танцюють химерно та легко

Ось близенько вже видно ту зграю,

Разом:     Що біліє в туманному краю...

(Просипається мавка – в ясно-зеленій одежі з розпущеними довгими косами, проводить долонею по очах).

Мавка:     Ох, як довго я спала!

Лісовик:   Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала

Вже з вирію поприлітали гості

Он жовтими пушинками плавають

На чистім плесі каченятка дикі.

Мавка:     А хто мене збудив?

Лісовик:   Природа-мати.

Мавка:     Вона ще так ніколи не співала,

Як отепер. Чи то мені так снилось? (Знов чує музику).

Ба! Ні... стій! Чуєш?

Хто це так гарно грає?

Хотіла б я побачити того.

Лісовик:   Навіщо він тобі? Людський це, мабуть, хлопець.

Мавка:     Він, певно, гарний?

Лісовик:   Не задивляйся ти на хлопців людських.

Це лісовим дівчатам небезпечно...

Мавка:     А в чим же небезпека ця?

Лісовик:   Людина дуже розумна істота.

Мавка:     Вона може усе на Землі?

Лісовик:   Відсунути може потопи,

Збудувати якісь кораблі.

Мавка:     І що?

Лісовик:   Та знову і знову від неї

Гинуть цілі дерева

Рослини, тварини, птахи.

Мавка:     (перелякано) Людино! Людино!

Прошу тебе нас збережи!

Лісовик:   Тож, доню! Грайся з вітром,

Жартуй з Перелесником, як хочеш,

Всю силу лісову і водяну,

Гірську й повітряну, приваб до себе

Але минай людські стежки, дитино,

Бо там не ходить воля,

Там жура, тягар свій носить.

Обминай їх, доню: раз тільки ступиш –

І пропала воля!

(Грає музика “Самотній пастух”. Виходе хлопець – Лукаш із сопілкою, а Мавка і Лісовик зникають. Лукаш бере ножа і підходить до берези. Чує голос).

Русалка:   Не руш! Не ріж!

Лукаш:     (здивовано)

Диво та й тільки!

Хто тут?

Навкруги один самотній ліс

І не видно жодної живої душі! (З’являється русалка).

Русалка:   Подивись, ця береза

Білокора, вродлива

Віти коси до Землі

Де вона – й Земля щаслива

Вся в весняному вбранні

Не убивай її!

Лукаш:     Та що ти, дівчино! Чи я розбійник?

Я тільки хотів собі вточити соку з берези.

Русалка:   Не точи! Се кров її.

Не пий же крові берізоньки моєї!

Лукаш:     Хто ти така?

Русалка:   Ха – ха – ха!

Мене – Русалку,

Водяну царівну не впізнав?

(Бере його за руку, заглядає в очі)

Ну, що ти любчику,

Хороший душогубчику

До серденька мого так швидко ти припав.

(З’являється Водяник – сивий дід, довге волосся, на голові корона).

Водяник:  Хто тут бентежить наші тихі води?

Стидайся, дочко! Водяній царівні

Танки заводить з людиною? Сором.

Русалка:   Тату, та я тільки ...

Водяник:  Іди на дно! Давай тут базікати!

А ти, людино, геть іди собі

І більше ти до лісу не ходи!

(Лукаш тікає і потрапляє на галявину, де сухі дерева, пеньки. Пусто і тихо. Він сідає на пеньок).

Лукаш:     Яке химерне лісове коріння?

Попід ногами скрізь його сплетіння.

Ось корінець, мов каченя бокате:

Є дзьоб і вічка, й білі ноженята.

А цей, мов равлик, цей, немов лисиця,

Цей випуклий – смішна залітна птиця.

Не зустрічав таких я напастей казкових

Дива та й годі у великім лісі –

Химерно пружні корінці сплелися.

(Раптом з’являється нечиста сила, стають кругом Лукаша, пугають його, танцюють).

Лукаш:      Господи, допоможи!

Що це за напасть така?

Згинь, згинь!

Неч. Сила 1:       А ну йди но сюди, людино!

Неч. Сила 2:       Ми любимо тебе!

Неч. Сила 3:       Немає нам спокою без тебе!

Неч. Сила 1:       Бо ви – люди, перетворюєте ліси на смітники, з яких назавжди втікають птахи та звірі.

Неч. Сила 2:       Воду в річках забруднили, а повітря зробили таке, що в лісі важко дихати.

Неч. Сила 3:       І малявчину галявину перетворили на звалище сміття.

Лукаш:      Що ви таке кажете? Геть від мене!

Відчепись! До чого тут я?

(З’являється Мавка).

Мавка:      Ану, геть від нього!

(Нечиста сила тікає, але каже:

-         Батько не дозволяв тобі, Мавко, бачитися з ним).

Лукаш:      Ти хто така?

Мавка:      Я – Мавка лісова.

Лукаш:      А от ти хто?

Я від старих людей

Про мавок чув не раз,

Але ще зроду не бачив сам.

Мавка:      А бачити хотів?

Лукаш:      Чому ж би ні? Що ж, - ти зовсім така, як дівчина... ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по панські.

Мавка:      А правду кажуть, що ти природу нашу губиш?

Лукаш:      Ти що? Хто це тобі сказав?

Мавка:      Сама природа! Подивись кругом!

Лукаш:      Що ж це сталося з лісом?

Мавка:      Це ж як так, то нічого не буде

Ні річок, ні гаїв, ні криниць,

Ні комах, ані звірів, ні птиць.

Ані квітів, ні трав, ні повітря,

Ні людей, хоч тепер вже повір!

Лукаш:      Я і не думав, що ми – люди,

Причиняємо вам біль.

Мавка:      То знай, що ми живі, як і ви.

Лукаш:      Я думав дерева, кущі і трави німі.

Мавка:      Німого в лісі в нас нема нічого.

Є Лісовик, я зву його “дідусю”,

А він мене “дитинко” або “доню”.

Лукаш:      То хто ж він – дід чи батько?

Мавка:      Я не знаю. Хіба ж не все одно?

Лукаш:      (Сміється) Ну та й чудні ви отут у лісі.

Хто ж тобі тут мати, чи баба, чи вже як у вас звуть?

Мавка:      Мені здається часом, що верба,

Оця стара, сухенька, то є матуся.

Вона мене на зиму прийняла і порохном м’яким устелила для мене ложі.

Лукаш:      Та ти й зимувала? А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка:      Нічого! Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все “засни, засни”

І снилися мені все білі сни:

На сріблі сяли ясні самоцвіти,

Стелилися незнані трави, квіти,

Блискучі, білі.

Тихі, ніжні зорі спадали з неба – білі,

Непрозорі – і клалися в наметі.

Біло, чисто попід наметами.

 Лукаш:     Як ти говориш?

Мавка:      Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

(Гра сопілка. Музика “Самотній пастух”, Мавка гойдається на гойдалці).

Як солодко грає

Як глибоко крає

Розтинає білі груди,

Серденько виймає.

А ось, дивись, це всі мої сестрички

Чудові й прекрасні квіточки.

(Грає вальс, з’являються квіти, танцюють, музика з кінофільму “Мой ласковый и нежный зверь”.

Лукаш:      Які чудові! Зараз зірву й подарую тобі.

Мавка:      То будеш хворий, а на тому місті виростить бур’ян.

 Лукаш:     А якщо і бур’ян вирву?

Мавка:      Виросте інший. У рослинок, бачиш, скільки сусідів, і всі вони одна одну поважають, живуть дружно. Коли знищити одну рослину, зникають і інші.

Лукаш:      І сумно тоді стане на землі.

Перестануть співати птахи,

Не задзюрчать струмки,

Не зацвітуть квіти.

Мавка:      А згодом загине життя.

Познайомся з моїми сестрами.

Квіти:      

-         Я волошка;

-         Ми Ромашки;

-         Я Кульбабка;

-         А я Фіалка.

Разом:       Наш дім – поле й ліс.

Лукаш:      а колись мені розповідали про маленьких діточок, що живуть у квітах і звуться ельфи.

Мавка:      Так. Вони щоночі виходять з квіток грають, танцюють, співають.

Лукаш:      А яка найстарша ельфа?

Мавка:      Вона зветься Лелія, бо живе у самій найкращій лілії на світі (показує на озеро з лілією).

Глянь, яка красунечка посеред ріки розпустила весело свої пелюстки. (З’являється Лелія і танцює разом з квітами. Лелія – маленька дівчинка з крильцями. Музика з фільму  Мой ласковый и нежный зверь”).

Лукаш:      Ви Лелія?

Лелія:        Так, я – Лелія!

Лукаш:      Чому я раніше вас ніколи не бачив?

Лелія:        Бо від вас, людей, нема спокою ні вдень, ні вночі. Ох, бідні ми квіти.

Лукаш:      Що вам таке? Чого ви бідкаєтесь?

Лелія:        Удень люди квіти полють,

Руками займають,

Листя обривають,

А часом і віку збавляють

Гострим ножем стинають.

Квіти:      

-         Несуть нас у велику хату;

-         Поставлять у воду;

-         Гублять нашу вроду;

-         Ох, сестрице, скільки нас погинуло;

-         Любий світ покинуло;

-         От було недавно свято;

-         Скільки ж нас було потято.

Мавка:      Бідні, бідні мої сестрички!

Шкода мені вас, дуже шкода!

Що ж, мої любі, зате ви і маєте вигоду.

Глядять вас, жалують, втішаються вами,

Поки ви в лісі і полі.

Лелія:        Нас багато, але нас треба шанувати!

Лукаш:      Я квітку лісову не буду більше рвати

І додому я не понесу

Бо дома їй джмеля не погойдати

І не попити ранками росу!

І не сріблинку, гілку, чи травинку

Я не ображу.

Це – страшний гріх.

Бо в кожній з них живе

Тримка живинка,

Що світиться довірою до всіх.

(Чути голос Лісовика: “Мавко! Мавко!”. Квіти злякались і зникли. Злякався і Лукаш. Озирається).

Мавка:      Ой, дідусь мене шукає. Мабуть ота нечиста сила йому про нас розповіла.

Лукаш:      постривай хвилинку!

Мавка:      Пробач, мені пора!

Але повернуся скоро я!

Лукаш:      Де ж ти?

Чи це мені привиділося?

(Мавка зникає дуже швидко. Виходить дядько Панас і на галявині зустрічається з Лукашем).

Д. Панас:  Еге-е, Лукаш!

Лукаш:      Я тут!

Д. Панас:  Здоров!

Лукаш:      Здрастуйте, дядьку Панас!

Д. Панас:  Той клятий Водяник! Бодай всіх!

Я, наловивши риби, тільки виплив, хотів на той бік передатися, а він вчепився цупко лапою за днище, та й ані руш! Ще трохи, затопив би. Ну й я не дурень.

Лукаш:      Так, так.

Д. Панас:  Як засік рукою за бороду, то й замотав, як мичку, та й ножа з-за пояса. Бігли, бігли, таки і відтяв.

Лукаш:      Та ну?

Д. Панас:  Відтяв би! Так проклята ж та пара – штурхіць, і перекинула човна!

Я ледь на берег вибрався живий.

І рибу розгубив. А, що б ти скис!

Лукаш:      Та Ви не сердьтесь на Водяника та Русалку.

Д. Панас:  А ти, що робиш у лісі, Лукаше?

Чого їх захищаєш? Чи не задурили вони тобі голови?

Лукаш:      Та що ви! Я тут вирізував сопілку. Ось.

Д. Панас:  Ей, не вчись брехати!

Бо ти ще молодий. От ліпше розпали вогонь. Хоч обсушуся, бо як його таким іти додому?

Лукаш:      Піду гілля назбираю.

(Дядько Панас сідає біля озера на пеньок і пробує розпалити вогонь, аж раптом з’являється русалка, яка наближається до нього і простягає руки0.

Д. Панас:  Се що за мара?

Ага, вже знаю. Добре, що побачив!

(Бере у руку корінці трави, читає молитву).

Щупле – девіце

Пропасниця – трясовина!

Іди ти собі на куп’я, на болота

Де люди не ходять,

Де кури не пиють,

Але мій глас не заходить.

Тут тобі не ходити

Білого тіла не в’ялить,

Жовтої кості не млоїти,

Чорної крові не спивати,

Віку не укорочати.

Ось тобі полинь –

Згинь, маро, згинь!

(Русалка зникає, повертається Лукаш).

Лукаш:      Ось нате, дядьку, грійтеся.

Д. Панас:  Спасибі. Ти догоджаєш дядькові старому.

(Знов розпалює вогонь, не може).

Русалка:    (не видно, тільки чути голос) Ха – ха – ха!

Д. Панас:  Що ж це таке? Знову примара?

(Виходить Мавка).

Мавка:      Не бійтеся, то Русалка.

Ми подруги. Вона вас не зачепить, вона свавільна, любить глузувати, і ліс наш дуже любить. Тому й боїться, бо дума, що ви спалите його.

Лукаш:      Це Мавка лісова.

Д. Панас:  У тебе, Мавка, голос чистий,

Як струмок, а очі – як сльоза прозорі.

Мавка:      Бо ж я Природи-Матінки дитинка

І в мене добрая душа.

Д. Панас:  А в мене, що ти думаєш, її зовсім нема?

Мавка:      А що тут думати?

Хіба ти не хотів спалити ліс?

І рибу нашу знищити навіки.

Д. Панас:  Але без цього я не можу жити!

Лукаш:      А ти, дядьку, тільки навкруги подивись.

Що бачиш?

Д. Панас:  Як же тут гарно,

Як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом дерева, чудові квіти

І соловейко в гаї співає

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут на нашій рідній Україні!

Мавка:      А тепер закрийте очі, я покажу вам, що буде, якщо людина не зупиниться і не зрозуміє, що вона теж дитина Природи-Матінки. Бачите? (Проводить долонею біля голови Лукаша і дядька Панаса).

Під музику:         Криниця стала не такою, як була колись

Ще назва є, а річки вже немає

Усохли верби, висохли рови

І дика качка тоскно обминає

Озера наші, річки і ставки.

Стоять мости над мертвими річками

Лелека зробить декілька кругів

Очерети із горілими свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів.

Дерева ростуть без коріння

В криницях немає джерел

Не сходить повічне насіння

До хмар не літає орел!

Лукаш:      Таке насправді може бути, якщо не прийняти ніяких заходів. Ми повинні стати на захист нашої землі, природи, наших животоків.

Д. Панас:  Господи!

Чому раніше я не бачив усієї краси нашої природи, та й не задумувався, що причиняло їй біди.

Мавка:      Бо ти був сліпий. Подивись уважно і ти побачиш, що ми, як і ви теж живі. (З’являються гриби. Під музику танцюють).

Д. Панас:  Гриби! І всі живі?

Не вірю своїм очам.

Лукаш:      Та як вас багато!

Гриби:       Люди!

1-й:  Звідки ви взялись?

Ви ж хоть трохи совість майте,

Землю нашу ви спасайте!

2-й:  Ви, мабуть, прийшли у наш ліс, щоб ламати зелені гілки та дерева?

3-й:  Рвати великі охапки квітів.

4-й:  Особливо самі красиві, ті, що занесені до Червоної книги.

5-й:  Ні, мабуть руйнувати мурашники та пташині гнізда.

6-й:  Або саме страшніше, зібрати усіх нас у свій кошик.

Разом:       Ой, нам страшно!

Мавка:      Не бійтеся людей. Вони вже зрозуміли свої помилки. Вони нас не тронуть.

Д. Панас:  Коли лісом буду я іти

Стану я природі вірним другом

Не зламаю навіть і трави,

Я скажу їй: “Зеленій, живи!”

Коли полем буду я іти

Теж посію зерна доброти!

Лукаш:      Ми заведемо Червону книгу

І в книгу ту ми занесемо

Світ неповторний і чудесний,

Що поступово вимирає,

Давно рятунку в нас благає!

Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти?

Конвалії й фіалки ніжні,

І вісник березня – підсніжник?

Невже ми більше не побачимо,

Як сон-трава росою плаче?

Троянду степу, квітка мрії

Жар цвітом землю не зігріє?

Ми всі господарі природи,

Разом:       Тож збережімо її вроду!

(Гриби зникають).

Мавка:      Ось вже й ніч настала.

Лукаш:      Така чудова нічка

Неначе сон в раю!

Д. Панас:  Чи єсть що краще в світі?

Їй-Богу я не знаю!

Лукаш:      Хотілось би Вселену

До серця пригорнути

Д. Панас:  Що гарне – пам’ятати,

А що лихе – забути.

Лукаш:      Й кричати!

Д. Панас:  Схаменіться!

Лукаш:      Будьте добрі, люди!

Разом:       Бо лихо нам буде!

(З’являється лісовик).

Лісовик:    Бачу, донечко, ти гарно попрацювала

Людям очі ти повідкривала.

Показала їм усім

Красу їх рідної землі?

Лукаш:      Земле рідна – природи ім’я

Понівечена скрипка моя.

Д. Панас:  Як могла в цім світі жити?

Лукаш:      Як могла благоденствувати?

Разом:       Як?

Д. Панас:  В ніжності просинатися рано,

Коли ти помираєш в ранах?

Лукаш:      Як могла ти плекати квіти?

Коли так благаєш жити.

Д. Панас:  Як не чула моя душа

Що здригаєшся ти від ножа.

Лукаш:      Як дивитись тобі, Природо в вічі?

Разом:       перед тобою ми винні тричі!

(Звучить музика, з’являється Природа. З нею разом виходять всі казкові герої – лісові істоти).

Природа:  Ви, люди, згадали мене?

Тоді слухайте, я скажу вам одне

Високо в небі зорі сяють

Вказують, люди, вам шлях

Ти подивись, як вони палають,

Там є десь і твоя

Зірка надій й сподівання

Радість їх світлих мрій!

Зірка натхнення й кохання,

Крилатих твоїх надій.

Мавка:      Зірка у всіх своя.

Лісовик:    Доле її ім’я.

Русалка:    Якщо яскраво її запалиш.

Водяник:   Буде яскравим життя!

Природа:  Але не просто зірку-долю свою віднайти

Наче стежини в чистім полі

Дороги лягли в світі

Куди б не вела життя стежина

Ти завжди пам’ятай,

Мавка:      Що носиш горде ім’я –

Всі:            ЛЮДИНА!

Лісовик:    Ніколи цього не забувай.

Лукаш:      Що ж це сталося з нами, люди?

Д. Панас:  Зупинімось – останній є шанс.

Лукаш:      Огляньмось, благаємо вас!

Природа:  Все задумано мудро в природі:

Жити з усіма в мирі і згоді.

Д. Панас:  Річка хай куди хоче тече.

Лукаш:      Пташеняті підставимо плече.

Д. Панас:  Як зрубаємо дерево –

Всі:            Вмить!

Лукаш:      поспішаймо хоч два посадить!

Д. Панас:  Полюбімо Природу палко!

Лукаш:      Не топчімо ногами фіалку!

Природа:  Як розорете світ оцей вщерть

Вирок вам без війни буде...

Всі:            Смерть!

Природа:  Зупинімось!

Останній є шанс!

Лукаш і дід Панас:              

Ця планета не тільки для нас.

Всі:   Люди! Будьмо ж людьми!

1
Ваша оценка: None Средняя оценка: 1 (1 vote)

© Urikor, 2008-2016.    Всю ответственность за размещенные материалы несут авторы, их разместившие!
Простые ответы на сложные вопросы