Карєва Тамара Михайлівна
СЦЕНАРIЙ ЛIТЕРАТУРНОГО ВЕЧОРА,
ПРИСВЯЧЕНОГО 186 РIЧНИЦI З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
«ЖІНОЧА ДОЛЯ В ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»
Жiноча доля, хто ii розкаже?
Жiноча доля, хто ii збагне?
Iй на землi моiй чомусь найважче...
Дiйовi особи:
I ведучий
II ведучий
Поет
Поет в дитинствi, дiвчинка (першокласники)
I доля
II доля
III доля
Катерина
Оксана
Варвара Рєпнiна
Україна
Чтець
Музичний супровiд
Звучить тиха лiрична музика.
I ведучий:
Тарас Шевченко створив низку жiночих образiв, увiбравши як жiноче начало, так i
глибинну абстракцiю Музи-Слави й Батькiвщини-України. Жiноча тематика в творчостi поета багата й рiзноманiтна, але завжди пов'язана з долею України.
Звучить пiсня "Садок вишневий коло хати" у виконаннi трьох дiвчат в українських костюмах.
II ведучий:
Серед вражень раннього дитинства, що мiцно вирiзьбилися в душi прийдешнього поета, було одне дуже яскраве, згодом поглиблене пiзнiшими споминами й переживаннями: це була його нiжна приязнь з
сусiдською дочкою-ровесницею Оксаною Коваленко.
Поет в дитинствi:
Менi тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом, Чи то так сонечко сiяло,
Чи так менi чого було...
Менi так любо, любо стало,
неначе в Бога...
не знаю,чому маленькому менi
тодi так приязно молилось...
Господне небо i село,
Ягня, здається, веселилось,
і сонце грiло, не пекло.
Та не довго сонце грiло,
не довго молилось,
запекло, почервонiло
i рай запалило.
Подивився на ягнята -
Не мої ягнята!
Обернувся я до хати -
нема в мене хати!
I хлинули сльози...
Тяжкi сльози...
А дiвчина при самiй дорозi
недалеко коло мене
плоскiнь вибирала.
Та й почула, що я плачу, Виходить дiвчинка, виконує дiї за текстом
прийшла, привiтала,
витерла моi сльози,
та й поцiлувала.
Неначе сонце засiяло,
неначе все на свiтi стало моє -
лани, степи, сади
i ми жартуючи погнали
чужi ягнята до води.
II ведучий:
Оповiдаючи в "Гайдамаках" роман двох закоханих чистих сердець - Яреми й Оксани,
описував в ньому свою першу любов.
Поет:
Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива!
i ти не згадаєш того сироту,
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ким ти усмiхалась, плакала, журилась,
Кому ти любила Петруся спiвать.
I ведучий:
Первоцвiт його серця, його Оксану звiв приблуда москаль, вона мала од нього дитину, а потiм, покинута ним, збожеволiла.
Поет:
Помандрувала ота Оксаночка в поход за москалями i пропала, вернулась, правда, через год,
та що з того. З байстрям вернулась,
острижена. Було в ночi
сидить пiд тином, мов зозуля,
та кукае або кричить,
або тихесенько спiває.
та нiби коси розплiтає.
А потiм знов кудись пiшла,
Нiхто не знає, де подiлась,
занапастилась, одурiла.
А що за дiвчина була!
Так, так що краля! i не вбога,
та талану Господь не дав,
а може й дав, та хтось украв
і одурив святого Бога!
I ведучий:
Страшним пророцтвом встав перед поетом тепер образ Катерини. Звучить українська мелодiя, виходить Катерина.
Катерина:
Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями, бо москалi - чужi люде,
роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
жартуючи кине;
пiде в свою московщину,
а дiвчина гине.
Якби сама, ще б нiчого,
а то й стара мати,
що привела на свiт божий
мусить погибати.
Серце в'яне, спiваючи,
коли знає за що.
люди серця не побачать,
а скажуть - ледащо.
Кохайтеся ж, чорнобривi,
та не з москалями,
бо москалi - чужi люде,
знущаються з вами.
II ведучий:
Образ Катерини у свiдомостi поета вiдразу з'єднався з образом України, у довгому дiалозi з якою поет перебував протягом життя, шукаючи спасiння для сплюндрованої землi-жiнки.
Звучить "Козацький марш", пiд музику виходить Оксана
I ведучий:
Образ дiвчини-обороницi високого щирого свiту зустрiчаемо у поемi "Гайдамаки". На вiдмiну вiд зваблених i покинутих жiнок, Оксана є коханою.I допоки вона береже в своему серцi чистоту та вiрнiсть, Яремi є що захищати.
Оксана:
Я сирота з Вiльшанної, Сирота, бабусю. Батька ляхи замучили, а мене... боюся. Боюсь згадать, моя сиза... Узяли з собою. Не розпитуй, бабусенько,
Що було зi мною...
Я молилась, я плакала,
Серце розвивалось,
Сльози сохли, душа мерла...
Ох, якби я знала,
Що побачу його ще раз,
Що побачу знову, -
Вдвоє, втроє б витерпiла
За єдине слово!
Страшно сказать: я думала
Занапастить душу.
Якби не вiн, може б... може
I занапастила.
Бабусенько! Минулася
лихая година!
Той Галайда - мiй Ярема!
По всiй Украiнi
Його знають! Я бачила,
Як села горiли;
Я бачила - кати-ляхи
Трусилися, млiли,
Як хто скаже про Галайду.
Знають вони, знають,
Хто такий, i вiдкiля вiн,
I кого шукає!
Мене шукав, мене знайшов.
Орел сизокрилий!
Виконуеється пiсня "Засвистали козаченьки".
II ведучий:
У поемi "Марiя" вiдбулося вивершення образу жiнки в творчостi Шевченка. Поет подивився на жiнку як на берегиню нацiональних моральних скарбiв.
I ведучий:
За Шевченкiвською версiєю Марiя порятувала християнство вiд загибелi. Коли учнi Христа зреклися його вчення, вона єдина стає опорою й надихає iх мандрувати свiтом та нести слово Боже.
Поет (виходить з-за столу з образом Марiї):
Брати його, ученики,
Нетвердiї, душеубогi,
Катам на муку не дались,
Сховались, потiм розiйшлись,
i ти їх мусила збирати...
Отож вони якось зiйшлись
Вночi круг тебе сумувати.
i ти, великая в женах!
i їх унинiє, i страх
Розвiяла, мов ту полову,
Своїм святим вогненним словом!
Ти дух святий свiй пронесла
в їх душi вбогiї! Хвала !
i похвала тобi, Марiє!
Мужi воспрянули святiє,
По всьому свiту розiйшлись.
i iменем твойого сина,
Твоєї скорбної дитини,
Любов i правду рознесли
По всьому свiту!
Звучить пiсня "Аве, Марiє".
Сценка "Три долi"
Поет (стоїть за мольбертом): Доле, де ти! Доле, де ти!? Нема нiякої... Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої! Доле, де ти! Доле, де ти!? (входять три долi. 1 - повсякденне селянське вбрання; 2 - панське вбрання; 3 - святкове дiвоче вбрання)
Поет:
Для кого я пишу , для чого, За що Україну люблю? Чи варт вона вогню святого?
1 доля:
Тарасе, Тарасе! Втратив ти свою селянську долю! Забув призначення свое сiяти та жати, вiдбився од роду!
Умер би, орючи, на нивi,
Нiчого б на свiтi не знав.
Не був би в свiтi юродивим,
Людей i бога не прокляв!
Поет:
Брешеш, не забув я роду свого, та в ярмi ходить не можу i не хочу! Рiд мiй козацький завжди зi мною. Доля батькiв, братiв, сестер...
Менi аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села...
В тiм гаю,
У тiй хатинi, у раю,
Я бачив пекло, там неволя!
2 доля:
Художник Шевченко! Что сделали вы со своей судьбой!? Как улыбалась вам фортуна. Такой многообещаюший художник! Такой талант! Ну к чему Вам эти малоросийские стишки, неблагодарный! Вы сами погубили свою судьбу. И для чего так старались Брюллов, Жуковский, Сошенко, Венецианов?
Поет:
Нiколи не забуду я радiсного дня визволення! 22 квiтня 1838 року; нiколи не забуду й того, що зробили для мене добрi моi товаришi. Але народ мiй , брати моi, сестри моi все ще лишалися рабами. Украiна моя була в ярмi, i це не давало менi права бути щасливим. Так, мене захопило свiтське життя, театри, бали, вiдчуття свободи, але передi мною завжди стояла злиденна моя Україна.
Словом я возвеличив
отих малих рабiв нiмих
i на сторожi коло них
поставив слово.
3 доля:
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - бiльш нiчого. А серце б'ється-ожива, Як їх почуе!.. Знать од Бога
I голос той, i тi слова
iдуть мiж люде.
Тарасе! Батьку мiй, брате мiй, сину мiй! Я твоя доля, Безталанна твоя Україна! Без тебе була я безголоса! Ти дав менi слово. Дав вiру у майбутнє.
Буде бите царями сiянеє жито,
А люди виростуть!
Умруть ще не зачатіє царята…
I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
i будуть люди на землi.
Бере 3 долю за руку, виходять вперед.
Поет:
Ти не лукавила зо мною,
ти другом, братом i сестрою
сiромi стала.
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходiмо ж, доленько моя!
Мiй друже вбогий, нелукавий!
Ходiмо дальше, дальше слава,
А слава - заповiдь моя!
Ведучий:
Неповторну галерею жiночих образiв створив Шевченко - художник.
Виходять дiвчата з картинами, звучить музика. Доповiдач:
Від самого вступу Шевченка до Академії Петербурзьке товариство заохочення митців зробило його своїм стипендіатом. Праця цого в Академії йшла успішно. За рік по вступі до неї – 3 травня 1839р. дістав у нагороду за програмний малюнок срібну медаль. За картину “Хлопчик-жебрак, що ділиться хлібом з собакою” дістав другу срібну медаль та похвалу від Ради Академії.
У виборі побутових сюжетів бачимо скрізь бажання показати глибоку поетичність українського народного світогляду, бажання дати повний обсяг того, чим Україна відрізняється від інших націй,
Вдивіться уважно в ці жіночі портрети. На них незримо присутня Україна, її поетична жива краса, її трагічна доля.
Найбільшою карою для художника-поета було навіть не заслання в Орську фортецю на ненависну солдатську муштру, а той наказ, що його власноруч дописав цар Микола :”Під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати.”
Після заслання Шевченко багато працює, засвоює і розвиває техніку гравюри. Він поставив перед собою мету – стати академіком гравюри. Останній життєвий професійний успіх Шевченка – надання йому ступеню академіка.
Звучить лiрична музика. Мелодекламацiя.
Украiна:
Любов - це вiчна тема для сонета,
Душа у плотi строфiки його,-
На схилi вiку Гете i Гюго i то в iї потрапили тенета.
I хоч ця тема стерта, як монета
вона ще може збудить хоч кого
введе в спокусу iнодi й того,
хто навiть серцем схожий на аскета.
А почуття родини i сiм'ї -
хiба вони в цiй темi випадковi,
не плинуть в нiй, як в повнiй течiї?
Ця тема вiчно житиме у словi,
i я у ньому стверджую iї
сонетами родинної любовi.
Поет:
Та не судилося зазнати менi радощiв сiмейного життя. Лише раз зустрiв я спорiднену душу, лише раз вiдчув я повне духовне єдинство двох людей. Але мої почуття до неї були лише дружнiми, братерськими. Варвара Рєпнiна! Я знав, що маю в Яготинi друга, який не зрадить мене в найтяжчi хвилини життя.
Варвара:
З'явившись у Яготинi, Шевченко вирвав мене з одноманiтного безцвiтного життя. Вериги, що я наклала на себе, впали, i душа моя попливла по майже забутому морi вражень, фантазiї i душевних поривiв, i настав момент, коли я сказала собi, що Шевченко - вибранець мого серця, а потiм призналася, що коли б бачила з його боку любов, то, може, вiдповiла б йому пристрастю.
Поет: виконує з Варварою танець, потiм вручає їй поему
Поет:
9 листопада 1843 року подарував я Варварi поему "Тризна" з писвятою
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил.
Ведучий:
За участь у Кирило-Мефодiївському товариствi Шевченко був заарештований . I знову довга розлука з рiдним краєм... Тяжка солдатська служба, постiйний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рiдною Україною, хвороба.
Ведуча:
Государ -iмператор височайше повелiває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги пiд найсуворiший нагляд з забороною писати й малювати. Та навiть у забутiй богом Орськiй фортецi знаходить поет друзiв та захисникiв.Участь у географiчнiй експедицiї дає можливiсть писати та малювати.
Дiвчата виконують пiсню "Сонце заходить, гори чорнiють".
Ведуча:
Пiсля повернення з заслання Шевченко багато працює, нiби намагаючись надолужити вкрадений час. Друзi оточили поета турботою, шанувальники не дають спокою, але поет вiдчувае самотнiсть, мрiє про тихе сiмейне життя з коханою дружиною.
Поет:
Всi моi спроби одружитися виявились марними. Юна акторка Катя Пiунова, крiпачки Харитя та Ликеря... За зовнiшньою красою цих дiвчат стояла чорна душа. Не судилося зазнати менi тихого щастя, пiзнав я гiрке розчарування, та душа без кохання мертва, тому поринув я у свiт поезii, у вiршованих рядках виспiвував своi мрiї.
Ведуча:
Росли у купочцi, зросли; Смiятись, гратись перестали, Неначе й справдi розiйшлись!.. Зiйшлись незабаром, побрались;
i тихо, весело прийшли,
душею, серцем неповиннi,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
отак цвiсти, отак рости,
Так одружитися i йти,
Не сварячись в тяжкiй дорозi,
На той свiт тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба -
Любов безвiчную, сугубу
На той свiт тихий принести.
Ведуча:
Упродовж усього свiдомого життя грiла i спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вiрна й незрадлива любов до своєї знедоленої України i її народу. Вона в кожному рядку його поезiї.
Ведучий:
Не поет - бо це ж до болю мало, Не трибун - бо це лиш рупор мас, I вже менш за все - "Кобзар Тарас"
Вiн, ким зайнялось i запалало.
Ведуча:
Скорше - бунт буйних майбутнiх рас, Полум'я, на котрiм тьма розтала, Вибух кровi, що зарокотала Карою за довгу нiч образ. Ведучий:
Лютий зiр прозрiлого раба,
Гонта, що синiв свяченим рiже,-
У досвiтнiх загравах – степах
З дужим хрустом випростали крижi.
Ведуча:
А ось поруч - усмiх, ласка, мати I садок вишневий коло хати.
Виконується пiсня або звучить О.Осадчий "Шлях до Тараса"
