Главная www.my-edu.ru
 
 Регистрация
 Забыли пароль?
Учителей:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 164
Учеников:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 145
Материалов:
Сегодня: 0
ВСЕГО: 240
Категории

Топ10 авторов в категории Украинская литература

Место Имя Рейтинг
1 Карева Тамара 7.4
2 urikor 6.73




библиотеки





Яндекс цитирования

Літературний вечір "Жіноча доля в творчості Тараса Шевченка


Карєва Тамара Михайлівна
СЦЕНАРIЙ ЛIТЕРАТУРНОГО ВЕЧОРА,
ПРИСВЯЧЕНОГО 186 РIЧНИЦI З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
«ЖІНОЧА ДОЛЯ В ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

  Жiноча доля, хто ii розкаже?
Жiноча доля, хто ii збагне?
  Iй на землi моiй чомусь найважче...

  Дiйовi особи:
 I ведучий
 II ведучий
 Поет
 Поет в дитинствi, дiвчинка (першокласники)
 I доля
 II доля
 III доля
 Катерина
 Оксана
 Варвара Рєпнiна
 Україна
 Чтець
 Музичний супровiд

  Звучить тиха лiрична музика.

I ведучий: 
  Тарас Шевченко створив низку жiночих образiв, увiбравши як жiноче начало, так i  
глибинну абстракцiю Музи-Слави й Батькiвщини-України. Жiноча тематика в творчостi поета багата й рiзноманiтна, але завжди пов'язана з долею України.  

  Звучить пiсня "Садок вишневий коло хати" у виконаннi трьох дiвчат в українських костюмах.

II ведучий: 
  Серед вражень раннього дитинства, що мiцно вирiзьбилися в душi прийдешнього поета, було одне дуже яскраве, згодом поглиблене пiзнiшими споминами й переживаннями: це була його нiжна приязнь з
сусiдською дочкою-ровесницею Оксаною Коваленко. 
 Поет в дитинствi: 
  Менi тринадцятий минало,
  Я пас ягнята за селом, Чи то так сонечко сiяло,
  Чи так менi чого було...
  Менi так любо, любо стало,
  неначе в Бога...
  не знаю,чому маленькому менi
  тодi так приязно молилось...
  Господне небо i село,
  Ягня, здається, веселилось,
  і сонце грiло, не пекло.
  Та не довго сонце грiло,
  не довго молилось,
  запекло, почервонiло
  i рай запалило.
  Подивився на ягнята -
  Не мої ягнята!
  Обернувся я до хати -
  нема в мене хати!
  I хлинули сльози...
  Тяжкi сльози...
  А дiвчина при самiй дорозi  
  недалеко коло мене  
  плоскiнь вибирала.  
  Та й почула, що я плачу, Виходить дiвчинка, виконує дiї за текстом 
  прийшла, привiтала,  
  витерла моi сльози,  
  та й поцiлувала.  
  Неначе сонце засiяло,  
  неначе все на свiтi стало моє -  
  лани, степи, сади  
  i ми жартуючи погнали  
  чужi ягнята до води.  

 II ведучий: 
  Оповiдаючи в "Гайдамаках" роман двох закоханих чистих сердець - Яреми й Оксани,  
описував в ньому свою першу любов. 
 Поет: 
  Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива!
  i ти не згадаєш того сироту,
  Кого ти без мови, без слова навчила
  Очима, душею, серцем розмовлять.
  З ким ти усмiхалась, плакала, журилась,
  Кому ти любила Петруся спiвать.

I ведучий: 
  Первоцвiт його серця, його Оксану звiв приблуда москаль, вона мала од нього дитину, а потiм, покинута ним, збожеволiла.

 Поет: 
  Помандрувала ота Оксаночка в поход за москалями i пропала, вернулась, правда, через год,
  та що з того. З байстрям вернулась,
  острижена. Було в ночi
  сидить пiд тином, мов зозуля,
  та кукае або кричить,
  або тихесенько спiває.
  та нiби коси розплiтає.
  А потiм знов кудись пiшла,
  Нiхто не знає, де подiлась,
  занапастилась, одурiла.
  А що за дiвчина була!
  Так, так що краля! i не вбога,
  та талану Господь не дав,
  а може й дав, та хтось украв
  і одурив святого Бога!

I ведучий: 
  Страшним пророцтвом встав перед поетом тепер образ Катерини. Звучить українська мелодiя, виходить Катерина. 
  Катерина: 
  Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями, бо москалi - чужi люде,
  роблять лихо з вами.
  Москаль любить жартуючи,
  жартуючи кине;
  пiде в свою московщину,
  а дiвчина гине.
  Якби сама, ще б нiчого,
  а то й стара мати,
  що привела на свiт божий
  мусить погибати.
  Серце в'яне, спiваючи,
  коли знає за що.
  люди серця не побачать,
  а скажуть - ледащо.
  Кохайтеся ж, чорнобривi,
  та не з москалями,
  бо москалi - чужi люде,
  знущаються з вами.

 II ведучий: 
  Образ Катерини у свiдомостi поета вiдразу з'єднався з образом України, у довгому дiалозi з якою поет перебував протягом життя, шукаючи спасiння для сплюндрованої землi-жiнки. 

  Звучить "Козацький марш", пiд музику виходить Оксана

 I ведучий: 
  Образ дiвчини-обороницi високого щирого свiту зустрiчаемо у поемi "Гайдамаки". На вiдмiну вiд зваблених i покинутих жiнок, Оксана є коханою.I допоки вона береже в своему серцi чистоту та вiрнiсть, Яремi є що захищати.

  Оксана: 
  Я сирота з Вiльшанної, Сирота, бабусю. Батька ляхи замучили, а мене... боюся. Боюсь згадать, моя сиза... Узяли з собою. Не розпитуй, бабусенько,
  Що було зi мною...
  Я молилась, я плакала,
  Серце розвивалось,
  Сльози сохли, душа мерла...
  Ох, якби я знала,
  Що побачу його ще раз,
  Що побачу знову, -
  Вдвоє, втроє б витерпiла
  За єдине слово!
  Страшно сказать: я думала
  Занапастить душу.
  Якби не вiн, може б... може
  I занапастила.
  Бабусенько! Минулася
  лихая година!
  Той Галайда - мiй Ярема!
  По всiй Украiнi
  Його знають! Я бачила,
  Як села горiли;
  Я бачила - кати-ляхи
  Трусилися, млiли,
  Як хто скаже про Галайду.
  Знають вони, знають,
  Хто такий, i вiдкiля вiн,
  I кого шукає!
  Мене шукав, мене знайшов.
  Орел сизокрилий!

  Виконуеється пiсня "Засвистали козаченьки".

 II ведучий:
  У поемi "Марiя" вiдбулося вивершення образу жiнки в творчостi Шевченка. Поет подивився на жiнку як на берегиню нацiональних моральних скарбiв.
 
 I ведучий: 
  За Шевченкiвською версiєю Марiя порятувала християнство вiд загибелi. Коли учнi Христа зреклися його вчення, вона єдина стає опорою й надихає iх мандрувати свiтом та нести слово Боже.

 Поет (виходить з-за столу з образом Марiї):
  Брати його, ученики,
  Нетвердiї, душеубогi,
  Катам на муку не дались,
  Сховались, потiм розiйшлись,
  i ти їх мусила збирати...
  Отож вони якось зiйшлись
  Вночi круг тебе сумувати.
  i ти, великая в женах!
  i їх унинiє, i страх
  Розвiяла, мов ту полову,
  Своїм святим вогненним словом!
  Ти дух святий свiй пронесла
  в їх душi вбогiї! Хвала !
  i похвала тобi, Марiє!
  Мужi воспрянули святiє,
  По всьому свiту розiйшлись.
  i iменем твойого сина,
  Твоєї скорбної дитини,
  Любов i правду рознесли
  По всьому свiту!

  Звучить пiсня "Аве, Марiє".  
  
 Сценка "Три долi"
 
Поет (стоїть за мольбертом): Доле, де ти! Доле, де ти!? Нема нiякої... Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої! Доле, де ти! Доле, де ти!? (входять три долi. 1 - повсякденне селянське вбрання; 2 - панське вбрання; 3 - святкове дiвоче вбрання)

Поет:  
  Для кого я пишу , для чого, За що Україну люблю? Чи варт вона вогню святого?
  1 доля: 
  Тарасе, Тарасе! Втратив ти свою селянську долю! Забув призначення свое сiяти та жати, вiдбився од роду!
  Умер би, орючи, на нивi,
  Нiчого б на свiтi не знав.
  Не був би в свiтi юродивим,
  Людей i бога не прокляв!

Поет: 
  Брешеш, не забув я роду свого, та в ярмi ходить не можу i не хочу! Рiд мiй козацький завжди зi мною. Доля батькiв, братiв, сестер...
  Менi аж страшно, як згадаю
  Оту хатину край села...
  В тiм гаю,
  У тiй хатинi, у раю,
  Я бачив пекло, там неволя!

2 доля: 
  Художник Шевченко! Что сделали вы со своей судьбой!? Как улыбалась вам фортуна. Такой многообещаюший художник! Такой талант! Ну к чему Вам эти малоросийские стишки, неблагодарный! Вы сами погубили свою судьбу. И для чего так старались Брюллов, Жуковский, Сошенко, Венецианов?

Поет: 
  Нiколи не забуду я радiсного дня визволення! 22 квiтня 1838 року; нiколи не забуду й того, що зробили для мене добрi моi товаришi. Але народ мiй , брати моi, сестри моi все ще лишалися рабами. Украiна моя була в ярмi, i це не давало менi права бути щасливим. Так, мене захопило свiтське життя, театри, бали, вiдчуття свободи, але передi мною завжди стояла злиденна моя Україна.
  Словом я возвеличив
  отих малих рабiв нiмих
  i на сторожi коло них
  поставив слово.

3 доля: 
  Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - бiльш нiчого. А серце б'ється-ожива, Як їх почуе!.. Знать од Бога
  I голос той, i тi слова
  iдуть мiж люде.

  Тарасе! Батьку мiй, брате мiй, сину мiй! Я твоя доля, Безталанна твоя Україна! Без тебе була я безголоса! Ти дав менi слово. Дав вiру у майбутнє.

  Буде бите царями сiянеє жито,
  А люди виростуть!
  Умруть ще не зачатіє царята…
  I на оновленiй землi
  Врага не буде, супостата,
  А буде син, i буде мати,
  i будуть люди на землi.

Бере 3 долю за руку, виходять вперед.

Поет: 
  Ти не лукавила зо мною,
  ти другом, братом i сестрою
  сiромi стала.
  Ми не лукавили з тобою,
  Ми просто йшли; у нас нема
  Зерна неправди за собою.
  Ходiмо ж, доленько моя!
  Мiй друже вбогий, нелукавий!
  Ходiмо дальше, дальше слава,
  А слава - заповiдь моя!

Ведучий: 
  Неповторну галерею жiночих образiв створив Шевченко - художник.
  Виходять дiвчата з картинами, звучить музика. Доповiдач:  
  Від самого вступу Шевченка до Академії Петербурзьке товариство заохочення митців зробило його своїм стипендіатом. Праця цого в Академії йшла успішно. За рік по вступі до неї – 3 травня 1839р. дістав у нагороду за програмний малюнок срібну медаль. За картину “Хлопчик-жебрак, що ділиться хлібом з собакою” дістав другу срібну медаль та похвалу від Ради Академії. 
  У виборі побутових сюжетів бачимо скрізь бажання показати глибоку поетичність українського народного світогляду, бажання дати повний обсяг того, чим Україна відрізняється від інших націй, 
  Вдивіться уважно в ці жіночі портрети. На них незримо присутня Україна, її поетична жива краса, її трагічна доля.
  Найбільшою карою для художника-поета було навіть не заслання в Орську фортецю на ненависну солдатську муштру, а той наказ, що його власноруч дописав цар Микола :”Під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати.”
  Після заслання Шевченко багато працює, засвоює і розвиває техніку гравюри. Він поставив перед собою мету – стати академіком гравюри. Останній життєвий професійний успіх Шевченка – надання йому ступеню академіка.  
Звучить лiрична музика. Мелодекламацiя.

Украiна: 
  Любов - це вiчна тема для сонета,

Душа у плотi строфiки його,-

На схилi вiку Гете i Гюго i то в iї потрапили тенета.

I хоч ця тема стерта, як монета

вона ще може збудить хоч кого
  введе в спокусу iнодi й того,
  хто навiть серцем схожий на аскета.

  А почуття родини i сiм'ї -
  хiба вони в цiй темi випадковi,
  не плинуть в нiй, як в повнiй течiї?

  Ця тема вiчно житиме у словi,
  i я у ньому стверджую iї
  сонетами родинної любовi.

Поет: 
  Та не судилося зазнати менi радощiв сiмейного життя. Лише раз зустрiв я спорiднену душу, лише раз вiдчув я повне духовне єдинство двох людей. Але мої почуття до неї були лише дружнiми, братерськими. Варвара Рєпнiна! Я знав, що маю в Яготинi друга, який не зрадить мене в найтяжчi хвилини життя.

Варвара: 
  З'явившись у Яготинi, Шевченко вирвав мене з одноманiтного безцвiтного життя. Вериги, що я наклала на себе, впали, i душа моя попливла по майже забутому морi вражень, фантазiї i душевних поривiв, i настав момент, коли я сказала собi, що Шевченко - вибранець мого серця, а потiм призналася, що коли б бачила з його боку любов, то, може, вiдповiла б йому пристрастю.

Поет: виконує з Варварою танець, потiм вручає їй поему

Поет: 
  9 листопада 1843 року подарував я Варварi поему "Тризна" з писвятою
  Душе с прекрасным назначеньем
  Должно любить, терпеть, страдать;
  И дар господний, вдохновенье,
  Должно слезами поливать.
  Для вас понятно это слово!..
  Для вас я радостно сложил
  Свои житейские оковы,
  Священнодействовал я снова
  И слезы в звуки перелил.
  Ваш добрый ангел осенил
  Меня бессмертными крылами
  И тихоструйными речами
  Мечты о рае пробудил.

Ведучий: 
  За участь у Кирило-Мефодiївському товариствi Шевченко був заарештований . I знову довга розлука з рiдним краєм... Тяжка солдатська служба, постiйний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рiдною Україною, хвороба.

Ведуча: 
  Государ -iмператор височайше повелiває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги пiд найсуворiший нагляд з забороною писати й малювати. Та навiть у забутiй богом Орськiй фортецi знаходить поет друзiв та захисникiв.Участь у географiчнiй експедицiї дає можливiсть писати та малювати.

  Дiвчата виконують пiсню "Сонце заходить, гори чорнiють".

Ведуча: 
  Пiсля повернення з заслання Шевченко багато працює, нiби намагаючись надолужити вкрадений час. Друзi оточили поета турботою, шанувальники не дають спокою, але поет вiдчувае самотнiсть, мрiє про тихе сiмейне життя з коханою дружиною.

Поет: 
  Всi моi спроби одружитися виявились марними. Юна акторка Катя Пiунова, крiпачки Харитя та Ликеря... За зовнiшньою красою цих дiвчат стояла чорна душа. Не судилося зазнати менi тихого щастя, пiзнав я гiрке розчарування, та душа без кохання мертва, тому поринув я у свiт поезii, у вiршованих рядках виспiвував своi мрiї.

Ведуча:  
  Росли у купочцi, зросли; Смiятись, гратись перестали, Неначе й справдi розiйшлись!.. Зiйшлись незабаром, побрались;
  i тихо, весело прийшли,
  душею, серцем неповиннi,
  Аж до самої домовини.
  А меж людьми ж вони жили!

  Подай же й нам, всещедрий боже!
  отак цвiсти, отак рости,
  Так одружитися i йти,
  Не сварячись в тяжкiй дорозi,
  На той свiт тихий перейти.
  Не плач, не вопль, не скрежет зуба -
  Любов безвiчную, сугубу
  На той свiт тихий принести.

Ведуча: 
  Упродовж усього свiдомого життя грiла i спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вiрна й незрадлива любов до своєї знедоленої України i її народу. Вона в кожному рядку його поезiї.

Ведучий: 
  Не поет - бо це ж до болю мало, Не трибун - бо це лиш рупор мас, I вже менш за все - "Кобзар Тарас"
  Вiн, ким зайнялось i запалало.

Ведуча:  
  Скорше - бунт буйних майбутнiх рас, Полум'я, на котрiм тьма розтала, Вибух кровi, що зарокотала Карою за довгу нiч образ. Ведучий: 
  Лютий зiр прозрiлого раба,
  Гонта, що синiв свяченим рiже,-
  У досвiтнiх загравах – степах
  З дужим хрустом випростали крижi.

Ведуча: 
  А ось поруч - усмiх, ласка, мати I садок вишневий коло хати.

Виконується пiсня або звучить О.Осадчий "Шлях до Тараса"

0
Ваша оценка: None

© Urikor, 2008-2016.    Всю ответственность за размещенные материалы несут авторы, их разместившие!
Простые ответы на сложные вопросы