Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Сюжетно-композиційні особливості поеми Т.Г.Шевченка "Слепая"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Сюжетно-композиційні особливості поеми Т.Г.Шевченка "Слепая"

Поема Т. Г, Шевченка "Слепая" становить великий інтерес для дослідників. Про неї писали у своїх працях І. І. Пільгук, Є. П. Кирилюк, О. В. Багрій, Є. С. Шабліовський, І. Я. Айзеншток, С. І. Родзевич, Л. А. Булаховський та ін. Згадки про "Слепую" знаходимо у працях І. Я. Франка і А. В. Луначарського. і Відомо, що цю поему Шевченко писав у Петербурзі в 1841-1842 роках, уже після виходу своєї першої поетичної збірки "Кобзар" та поеми "Гайдамаки". Поряд із широким визнанням, щирим схваленням творчості поета прогресивною громадськістю були, як відомо, і похмурі пророцтва, що його крилата муза загине разом із ним у тяжких злигоднях. Дехто навіть зауважував, що в такій великій країні не всі зрозуміють його малоросійську вимову, та й взагалі йому, юнакові, прилученому до світського життя Петербурга, сп'янілому від запаху волі та перспективи блискучої поетичної й малярської кар'єри, навряд чи буде цілком безпечно згадувати, що він син України. Представники російської реакційної критики відкрито агітували: "Жаль видеть г-на Шевченко, когда он уродует мысль и русский язык, подделываясь под хохлацкий ладі У него есть душа, есть чувство, и его русские стихи, вероятно, могли бы прибавить долю хорошего в нашу настоящую русскую поэзию". У квітні 1841 року в поемі "Гайдамаки" Шевченко дає цілком однозначну оцінку подібним "порадам". Він несхитно стверджує "дину і святу" для себе істину:

Теплий кожух, тільки шкода -
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.


Поема "Слепая" - не випадкове явище в Шевченковій творчості. Це ще одна важлива віха на шляху до глибокого осмислення ним буття, освоєння дійсності на грані психологічного вибору, який він вирішує однозначно - до скону служити рідній землі. Проте для нас лишається загадкою, що так потрясло поета тоді, у 1841 році, що затьмарило його віру, болісно схвилювавши, залишивши незгладимий слід: "Не то я стал, что прежде было... Я тайну жизни разгадал, Раскрыл я сердце человека, И не страдаю, как страдал, И не люблю я: я калека!". Що спричинило його сповідь, таку щиру й розпачливу: "Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею...". Ця тяжка, невигойна рана (безнадійне сирітство, пустка, глибокий душевний розпач), вилита на сторінках "Слепой", ще не раз гостро заболить у поетовому серці впродовж наступних років.

У сюжеті "Слепой" розкривається реальний, справжній зміст, здавалося б, звичайної побутової історії про зраду паном дівчини. Символіка Шевченкової поеми полягає у тавруванні страшнішого зла - зради батьківщини. Слова Оксани: "Пойдем же, мамо, будем петь, Пока народ не пробудился И будем петь, как снарядился Козак с ордою воевать, И как покинул он девчину, И как другую полюбил. Ведь это весело - покинуть В чужой далекой стороне Листок с любистка на огне" - звучать в поемі гнівною пересторогою, тужливим докором усім тим, хто зрадив і залишив батьківщину, як беззахисну дівчину, в полум'ї пожежі. Подібний за смисловим підтекстом мотив зречення та зради відтворює і пісня-псалом "Как братья брата продавали В чужую, дальную страну", який зустрічається тричі - як художнє обрамлення на початку і в кінці поеми та в середній частині сюжету, де Сліпа заколисує "отходящую ко сну" Оксану. Таким чином, поему "Слепая" слід, на нашу думку, сприймати насамперед як душевний крик, тяжкий біль, трагедію життя самого Шевченка, що в образах Сліпої та Оксани зливається із трагедією всього народу. Саме філософський аспект відтворюваних у поемі явищ дійсності на життєвому матеріалі трагедії жінки у співвіднесенні із внутрішнім смисловим підтекстом - глибоко особистісними переживаннями самого автора - має дуже важливе значення. У цьому зв'язку знаходимо цікаве міркування О. В. Багрія у праці "Тарас Шевченко": "Поему "Слепая" поет закінчив у 1842 році (за життя Шевченка вона не була надрукована). Над цією поемою Шевченко, очевидно, багато працював і надавав їй великого значення; вона відповідала якимсь особливим струнам його душі. Про відповідність поеми інтимним душевним переживанням поета свідчать... рядки в листі до Кухаренка ЗО вересня 1842 року: "Це правда, що в душі нашій єсть ще щось таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш..." Можливо, пояснення цього знайдемо в тій увазі, яка ставилася до поеми В. М. Рєпніна... листі від 19 червня 1844 року вона писала поетові: "...Коли ви були в нас, я не розібрала добре вражіння, а співчуття, викликане красою природи, драматичним закінченням вашої поеми, перешкодило мені ясно зрозуміти те, що здавалося недосяжним моєму розумові...". Наведені фрагменти із Шевченкового листування свідчать про глибокий психологічний внутрішній зміст поеми, що безсумнівно мало знайти своє вираження в сюжеті.

І. Я. Франко щодо творчого методу Шевченка зазначав: "Вірно заобсервований і вміло вхоплений факт живої дійсності він старався тим способом перетворити в тип, скристалізувати в символічний образ самої ідеї". При цьому "природу образу автора можна схарактеризувати як символічну... Справді, автор являє себе в... реаліях твору; по відношенню до нього і в єдності з ним вони стають його символом...". Таким чином, "аналіз образу автора і осягнення ідеї твору йдуть пліч-о-пліч; це процес справді діалектичний". Саме під таким кутом зору слід розглядати, на нашу думку, і поему "Слепая". Це може прояснити глибину художнього задуму, а отже, дасть поштовх до кращого розуміння і її сюжетно-композиційної побудови.

Сучасна літературознавча наука далеко не однозначно розв'язує проблему термінологічного визначення таких понять, як сюжет, загальна схема сюжету, фабула, композиція. Існують також різні точки зору на процес їх смислового та функціонального поділу в рамках художнього тексту. Внаслідок вивчення складних зв'язків, що існують у структурі художнього твору і передбачають глибоке взаємопроникнення його складових частин, дослідники дійшли результативного, на наш погляд, висновку, що виділяє в сюжеті "дві сторони - його основу, рухливий клубок зв'язків, суперечностей, взаємовідносин, і події, в яких ця основа виявляється. Обидві сторони перебувають у необхідній і живій єдності; окремі події становлять органічну й істотну форму внутрішніх зв'язків". Звідси на перший план виступає ряд питань, таких, як проблема сюжету і характеру, сюжету і колізії, сюжету і художньої мови твору.

Проте не менш важливим, на наш погляд, є безпосередній зв'язок між сюжетно-композиційною організацією та авторською свідомістю на рівні художньо-образного їх входження у твір. Відомо, що література та літературознавча наука у кожному окремому творі вбачають не саму дію, а художнє відтворення цієї дії, що не мислиться поза психологічними обставинами її виникнення у свідомості письменника. Як складові свої елементи вона включає і авторський задум, і міру художньої умовності відтворення, і символіку самої дії, що враховує мету й спрямування певного, конкретного зображення. Мається на увазі дія, пропущена крізь свідомість її творця. Отже, у творі маємо справу не з абстракцією як такою, а з конкретною, художньою формою виявлення цієї абстракції, що індивідуально неповторна у кожному окремому випадку. Оскільки стикаємося не з самою дією, а власне із авторською розповіддю про неї, то сюжет для нас, таким чином, становить не тільки зовнішній зв'язок частин дії (ланцюг спостережуваної недієвості, що лежить на поверхні твору і включає дві сторони виявлення, про які згадувалося вище), а й їх внутрішній зв'язок, тобто те, що вони значать, які викликають асоціації у загальному вираженні (поема в цілому), а також у кожному окремому фрагменті в ході поемної розповіді. "Франко ... вперше звернув увагу на спеціально-поетичну асоціацію ідей і в цьому аспекті розглянув проблему образу і композиції... його цікавило не поетичне відбиття різних типів асоціацій - за суміжністю, подібністю тощо,- а їх динамічний розвиток і спрямованість" Авторське художнє асоціативне мислення у його русі і розвитку є основоположним елементом сюжету, воно існує протягом усього твору і відкрито виявляється в ліричних відступах. В. М. Жирмунський, наприклад, вважав, що "в ліричній поемі зовнішні події набувають особливої емоційної експресивності, суб'єктивного ліричного змісту як безпосереднє вираження переживань поета; не лише в так званих "ліричних відступах" виявляється цей ліричний настрій, він заповнює собою всю розповідь, яка супроводжується емоційною участю поета і немов висловлюється схвильованим голосом". Композиція при цьому виступає художньою канвою сюжету, що поряд із ним є конкретним виявом відповідного творчого задуму, який формується у свідомості письменника і матеріалізовано виражається через сюжет (у ширшому розумінні), а також безпосередньо через дію (у вужчому розумінні), оскільки, за Франком, "поетична... фантазія не любить абстрактів і загальників і залюбки транспонує їх на мову конкретних образів".

Поема "Слепая" відзначається певною прив'язністю зображення до одного місця дії. Інші місця згадані тут умовно. Таку просторову замкнутість сюжету можна розглядати й з погляду однотипного розв'язання сюжетних мотивів поеми. Зовні це виявляється в єдиній пісенній ритміко-інтонаційній формі для вступної (оповідної), першої (діалогічної), другої (кульмінаційної) частин, де пісенні й діалогічні фрагменти, переплітаючись, звучать цілком самостійно, а також заключної (оповідної) частини поеми. Проте таке чи будь-яке інше членування цього сюжету є значною умовністю, що може стосуватися скоріше змісту. Зовнішнє ж оформлення поеми, а отже, її композиційна структура сприймаються при цьому як єдине і неподільне ціле. Цілком правомірно класифікувати це як пісенно-настроєву форму, притаманну всій поемі від початку й до кінця, не кажучи вже про самостійні пісенні уривки. Тут можемо говорити про однопланове настроєве начало, що існує у даній сюжетно-композиційній структурі. Вона володіє здатністю зображувати події на цілісному узагальненні, не виключаючи й інших ідейно-смислових моментів. Це виявляється як єдиний рівень, який, не відкидаючи інших, домінує над ними, а отже, спрямовує їх розв'язання в єдиному руслі.

Художнє обрамлення на початку і а кінці поеми виконує певно визначену композиційну функцію, проте як смислова одиниця псаломний плач становить самостійний сюжетний мотив - ностальгію за батьківщиною та фізичним і духовним прозрінням людини. Гостра соціальність вступу збігається з тональністю основної частини поеми, хоч розвивається на іншому сюжетному матеріалі. Псалом складається з плачу-звертання ("Кого, рыдая, призову я Делить тоску, печаль мою? В чужом краю кому, тоскуя, Родную песню пропою? Угасну, бедный, я в неволею Тоску мою, печаль мою 0 прежней воле, прежней доле Немым стенам передаю. О если б стон моей печали И звук заржавленных цепей, Святые ветры, вы домчали На лоно родины моей И в мирной куще повторили..," - мотив невільницької туги за втратою свободи і батьківщини), безпосередньо оповідної частини - сюжетного уривку ("Где мой отец и мать моя Меня лелеяли, любили! А братья? Грешная семья! Иноплеменникам за злато От стад, елея и вина Родного продали вы брата, Как на заклание овна" та закінчення - звертання до бога ("О боже, боже Иудеи, Благий творителю земли, Не наказуй родных злодеев, А мне смирение пошли!"). Яскраву оригінальність цього уривка насамперед засвідчує його форма молитви, яка тісно межує з біблійною традицією інакомовлення. Інакомовним при цьому розуміємо не тільки викладений у псаломі зміст (біблійна легенда про Йосипа, проданого рідними братами в рабство, передана у формі молитви і подана від його імені), а власне й саму молитву, як структурну одиницю, що входить до сюжетної побудови поеми. Очевидно, художнє обрамлення має на меті розкріплення внутрішнього смислового,- а не тільки зовнішнього зв'язку, що існує між Вступом, основною розповіддю та закінченням.

Складність цього питання виявляється при визначенні місця аналізованого фрагмента (вступу) на загальному тлі твору. Принагідно слід згадати і ліричний авторський уривок "Осенний полдень, полдень ясный", що, як і вступ, несе виразний емоційний заряд і смисловий підтекст, спільний із загальним цілим поеми. Розгорнене авторське ліричне "я" цього відступу вплетене в поему за допомогою композиційного прийому-зв'язки з провідною сюжетною лінією твору, вираженою такими словами: "Я тщетно голос подаю. Мне эха нету из дубровы Моей козачки чернобровой". Про долю "козачки" (Оксани), яку, очевидно, поет має тут на увазі, і йдеться у творі. Уривок містить у собі розширений виклад філософської концепції автора, його погляд на навколишній світ та пошук власного місця в ньому. Важливим видасться те, що емоційний ракурс такого мислення тут витримано у настроєвому дусі основної розповіді. Зауважимо, що структурна побудова відступу складається з елементів, схожих із піснею Сліпої на початку поеми. Він включає персоніфіковане звертання ліричного героя до осіннього полудня: "Осенний полдень, полдень ясный, Как друга юности, любя, Чужими звуками тебя Позволь приветствовать, прекрасный!"; медитацію-сповідь: "Не то я стал, что прежде было, И путь унылый бытия И ноша тяжкая моя Меня ужасно изменили. Я тайну жизни разгадал, Раскрыл я сердце человека, И не страдаю, как страдал, И не люблю я: я калека! Я трепет сердца навсегда Оледенил в снегах чужбины, И только звуки Украины Его тревожат иногда"; ліричний спогад минулого: "Как эхо памяти невинной, В их узнаю мою весну. Мои унылые досуги, И в их я таю, в их тону"; продовження сповіді у формі молитви "И сердца тяжкие недуги Как благодатною росой, Врачую ими, и молюся, И непритворною слезой С моей Украиной делюся"; закінчення як підсумок висловленого: "Но глухо все в родном краю! Я тщетно голос подаю...". Центральна, кульмінаційна частина цієї структури - лірична медитація - с квінтесенцією усього сказаного, оскільки відзначається виразно соціальним змістом, поданим крізь призму індивідуально-філософського трактування. Надзвичайно важливим при цьому є змальований поетом ліричний характер. Він у відповідному настроєвому ключі відтворює внутрішній світ самого автора. Цей образ знаходить своє вираження в динамічному розвитку. Одночасно невеликий фрагмент подає цілу концепцію буття, взяту на зламі минулого й сучасного героя. Рівень узагальнення при цьому надзвичайно високий, що дає можливість сприймати цей образ як важливу смислову одиницю всієї поеми. Оригінальність і глибина вкладеного в нього художнього задуму виявляється також у наявному зв'язку, що існує між історією життя ліричного героя ("Раскрыл я сердце человека, И не страдаю, как страдал, И не люблю я: я калека!") і Сліпої ("Такой порой моя калека, Слепая нищая моя... тихо, грустно, тихо пела"). На цьому зв'язку і грунтується, очевидно, провідна ідейно-смислова акцентація, а також основний принцип сюжетно-композиційної організації поеми. Логічне підґрунтя тісного співіснування двох образів - герой біблійної легенди Йосип, що страждає в тюремній неволі на чужині, й ліричний образ самого автора, який уособлює духовне каліцтво і страждання як наслідок соціального й національного гноблення,- поруч із калікою - Сліпаю та її донькою, що прийняли на себе страшний удар випробувань життя в сюжеті твору,- очевидне.

Звернімо увагу на такі сюжетні лінії поеми. Перша охоплює події сучасного.- Сліпа жебрачка з донькою сидить біля воріт панського дому - Сліпа співає, Оксана спить, монолог Сліпої, діалог Сліпої з Оксаною, знову їхній діалог, приїзд пана, розлука героїнь, життя Оксани в палатах, убивство паном її коханого хлопця, подорож Сліпої до Києва та Почаєва та її повернення, пожежа, сцени божевілля Оксани, подані через монологи та діалоги з матір'ю, загибель Оксани, сліпа жебрачка йде геть із села. Перелічені епізоди за невеликим винятком (подорож Сліпої) пов'язані спільним місцем дії -панським обійстям, а часові межі оповіді включають період більший, як рік - осінь (сцена біля воріт), весна (приїзд пана), зима (пожежа, самогубство героїні). Характерно, що головним персонажем цього, сюжетного ключа виступає донька Сліпої, Друга лінія подієвості - історія Сліпої, що відбулася у минулому і про яку дізнаємося власне з її розповіді (дитинство, дівування, приїзд дідича, коротка радість кохання, гірке поневіряння покриткою, народження доньки, фізична недуга - сліпота). У процесі розгортання цієї сюжетної лінії знаходимо кілька вказівок на час дії - літо, зиму, весну. Обидва наведені сюжетні ланцюги не перехрещуються між собою в розумінні логічної наступності подій, проте асоціативна часова перспектива дозволяє знайти між ними безпосередній зв'язок. Наочно він простежується у двох сценах - автобіографічному спогаді Сліпої та фрагменті авторської розповіді про її доньку Оксану.

Це, очевидно, і дало підставу О. В. Багрію, аналізуючи сюжетно-композиційну побудову поеми "Слепая", поділити її композиційно на дві частини: "першу присвячено долі матері, другу - долі дочки".

Крім вступної пісні-псалма та ліричного авторського відступу "Осенний полдень, полдень ясный", виділяється ще кілька фрагментів. Це уривок "Они твердят - закон таков", що подає яскраву картину, змальовану творчою уявою автора на рівні художніх, філософсько-образних узагальнень (люди - "чада грешные земли", дівчина та її нещасна дитина). Це здійснюється у формі пристрасної полеміки автора з людьми, що познущалися над святістю дівочого кохання, каскадів риторичних запитань і відповідей, поєднаних із власне сюжетним уривком "И ваш кумир, Богиня ваших поклонений. От фимиама упилась И закоптела от курений; А ваша мудрость отреклась От обещанья; горстью злата, Великодушно бросив ей, Затмили блеск ея очей. И вот она в грязи разврата. Во славу дряхлых ваших дней. Перед толпою черни пьяной Пьет кубок... И запивает сердца раны... Ее пустили вы влачить Остаток дней в мирской пустыне... Ея малютка за позором Безмолвно по миру пойдет... И со слезами и укором Свою родную помянет".

Розглядуваний фрагмент композиційно належить до попередньо викладеного внутрішнього монологу Сліпої: "Незрящей памятью следя Давно минувшкх дней усладу Печальной юности своей. Она изведала людей!" - як спогад сліпої жебрачки, що розвинувся у драматизовану саркастичну сцену гніву автора, наповнену глибоким соціально-викривальним пафосом. Вузькоконкретне зображення при цьому набуває рис символічних. Художня постать сліпої жінки-покритки, таким чином, переростає в романтичне узагальнення - образ України. При цьому спостерігаємо органічне злиття трьох часів - теперішнього, минулого і майбутнього України, що співіснують у свідомості автора і тісно взаємодіють між собою, формуючи картину світу в її геніальному поетичному осмисленні.

Надзвичайно важливим видається при цьому зображення широкого кола явищ дійсності, що зосереджується у збірних образах - втіленні авторської фантазії. Розширення сюжетних рамок поеми здійснюється шляхом введення збірного персонажа "злых людей", що має власну словесну партію: "Не должно в прахе пресмыкаться И подаянием питаться Прекрасной юной сироте; И мы ее оденем златом, Внесем в высокие палаты И поклонимся красоте. Раскроем мир иных видений. Иных страстей высокий мир. Потом... потом,.." - і нових просторових одиниць: "мирская пустыня", "мир" у розумінні реального буття "цього світу" ("Кому бы, бедная, она Себя в сей мир переливала И тайну жизни открывала. Сердечной грусти предана?".

Слід відзначити, що завдяки деяким композиційним особливостям створюється уявлення часової перспективи, що не відповідає реальним часовим вимірам. Це виявляється в художній умовності сюжетотворення, де короткочасні події чи навіть звичайні статичні сцени відзначаються більшою тривалістю, ніж цілий період життя персонажа. Так, сцена біля воріт (умовно назвемо її першою композиційною частиною сюжетної побудови), де примостилися в чеканні дві жебрачки - мати й донька, картини пожежі та божевілля Оксани (друга композиційна частина сюжету) характеризуються не тільки найширшим текстовим матеріалом - здається, що вони найдовші і в розумінні часової тривалості у порівнянні з середньою частиною, що міститься між ними (приїзд дідича, розлучення Оксани з матір'ю, життя Оксани в панських палатах, подорож і повернення Сліпої). Це досягнено, зокрема, за допомогою художнього прийому - авторської ремарки "Не скоро дни текут над ними", а також композиційної повторюваності однієї і тієї ж або схожої ситуації.

Це, з одного боку, супроводжується новим характером її ідейного осмислення, а з іншого - поступовим залученням до її змалювання дедалі більшої кількості інформаційного матеріалу. Таке явище можна кваліфікувати як художній засіб часового уповільнення - ретардацію, а відповідне йому композиційне оформлення, у даному разі, розуміти як поступальний рух від конкретного до загального. Мається на увазі сприйняття візуально-слухового образу "Сидит скорбящая слепая И псальму грустную поет", а від нього як ідейне усвідомлення побаченого - перехід до цілого ряду художніх абстракцій вищого порядку. Тут автор не обмежується виключно засобами ліризації при художньому освоєнні дійсності як зв'язку спостережуваного явища із можливою причиною його виникнення. Важливішим для нього видається сам процес пояснення цієї дійності. У цьому випадку це докладний екскурс у минуле, розповідь про те, чому біля давно покинутого людьми обійстя сидять сліпа жебрачка та її донька. Що привело їх сюди?

Привертають увагу ще кілька фрагментів, їх розцінюємо як складову частину основного сюжетного розвитку. Це феєрична картина зустрічі отаманового сина й Оксани (сон Оксани) та цілий ряд сцен божевілля. Функціонування таких уривків надзвичайно органічне з огляду на художні особливості ліро-епічного жанру поеми.

Розглянемо, зокрема, сон Оксани, який вона розповідає матері, сидячи біля воріт панського дому. Невеликий уривок містить сюжетний цикл, дія якого розгортається в уяві Оксани. Використання композиційного прийому - монологу, де вона описує те, що побачила уві сні, а також спільність дійових осіб (Оксана, мати, люди) та просторових одиниць (ліс, село) тісно пов'язують два плани - реального і надреального життя. Змальована картина до певної міри становить художню проекцію світу фантастичних сновидінь на сфери реального буття, відтворені у співіснуванні і взаємозв'язку. У цьому розумінні аналізований фрагмент дає поштовх для осмислення подій провідного сюжетного розвитку на новому рівні узагальнення. Тут насамперед береться до уваги символічна картинність відображення руху всередині самого фрагменту сну у поєднанні із пророчою силою його впливу на подальший розвиток подій.

Отаманів син та отаман є дійовими особами власне фантастичного, так би мовити, зовнішнього образного світу. Проте деякі штрихи до їх характеристики, а також загальна настроєвість зображуваного є тим зв'язком, що єднає їх із подіями реального життя, відтвореними в поемі. Мається на увазі трагічна атмосфера передчуття лиха, якою перейнятий не лише аналізований фрагмент від початку й до кінця, а й власне два згадані образи отамана та його сина (репліка отамана "Вот я тебя!") і монолог отаманового сина ("Зачем в лесу ты не жила? Зачем ты в поле не росла?.. И мне нельзя тебя любить, Нельзя с тобою мне венчаться").

Фрагмент сну можна розділити на дві картини або сцени: перша відтворює події, що відбуваються в лісі (Оксана й мати ідуть, мати зникає, Оксана біжить, кричить, сіла і плаче), друга - події на сільській вулиці (Оксана іде по вулиці, люди дивляться, сміються, отаман кричить на неї, Оксана тікає, упала, син отамана стоїть над водою, сумно промовляє до неї). Динаміка просторового переміщення героїні тут невіддільна від руху її почуттів ("...мы вдвоем Так наобум себе идем... Я - ну бежать, кричать, устала. Села и плачу... по улице иду. Мне грустно так, тоска такая, Я спотыкаюсь, упаду. Мне тяжело, мне давит грудь... Мне больно стало, а взглянуть Я будто на людей боюся... Я испугалась, И ну бежать... Бегу... упала...". Характерною рисою при цьому є паралельний рух подій, які відбуваються з Оксаною водночас із рухом її думок та переживань. При цьому беруться до уваги гострі емоційні піднесення і падіння, розташовані поруч на невеликій площині поетичного тексту. Такі різкі переходи у розвитку і подієвої, і почуттєвої ліній стали наслідком взаємодії персонажів (Оксани і людей, що насміхаються з неї, Оксани і злого отамана, Оксани і отаманового сина як уособлення приреченості їхнього кохання), а з другого боку, взаємодії нестримного прагнення героїні до щастя і постійних перешкод на її шляху. Розгляд цих двох ліній під кутом зору ідейно-смислової акцентуації приводить до розуміння їх зіткнень як протидії сил добра і зла, тісне співіснування яких спостерігаємо не лише в цьому фрагменті, а й протягом усього сюжетного розвитку. Тло, яке супроводжує Оксану уві сні, абсолютно позбавлене будь-яких кольорів, їх функцію бере на себе гра світла й тіні: "Потом темно, потом светло. Потом гляжу - тебя не стало". Боротьба світла і тьми, добра і зла, надії і безнадії, очевидно, і є провідною ідеєю, що рухає сюжетний розвиток цього фрагмента, а також власне сюжет усієї поеми. Шевченко при цьому демонструє свою соціально-класову позицію, вказуючи на станову приналежність спокусника Сліпої та Оксани - батька Оксани - "Весною умер дидыч старый, А летом дидыч молодой в Село приехал".

Життєвість цього уривка в канві твору надзвичайна. Мається на увазі його органічний зв'язок із рухом реальних подій, відтворених у поемі. Він охоплює ту частину сюжетного розвитку, яка стосується долі Оксани (життя з матір'ю, прихід у панський дім, смерть коханого хлопця, наруга пана, самогубство) і є власне її геніальним передбаченням. Поет мислить виключно символами, починаючи із абстрактних понять і закінчуючи конкретними явищами навколишньої дійсності (ліс, село, вулиця, поле, люди, отаман, син отамана, вода, світло, тьма, сміх, плач, йти по лісу, йти по вулиці, спіткнутися, впасти, зустрітися з кимось, стояти над водою, цілуватися і т. ін.). Тут простежується тісний зв'язок Шевченка із фольклорною традицією, що вилилася у глибоке вірування в сни, гадання, пророцтва. Глибинне життєве підґрунтя подібних картин, пророча правдивість, надзвичайна сила їх ідейного впливу на хід основних подій, відтворюваних у сюжеті, і є тим основоположним началом, що геніально єднає романтичну і реалістичну концепцію буття в авторській світомості Шевченка.

Образ воріт у поемі "Слепая" - своєрідна межа материнського неспокою, страждань і прагнень, символ безнадійного чекання. Він є яскравим виявленням власне романтичного авторського мислення, що схильне за якоюсь деталлю чи образом дійсності закріплювати певний статичний образний тип-символ, значення якого не змінюється впродовж усього сюжету, на відміну від реалістичного символу, значення, внутрішній зміст якого сюжетно розвивається. Романтичний символ (у цьому разі образ воріт) подається в одноплановому понятійному вираженні - з погляду сліпої жінки-покритки. У зовнішню, зорову оболонку образу, власне нейтральну для сприйняття, вкладається статичний емоційно-оціночний заряд, звучання якого підсилюється шляхом його недиференційованого оцінювання в тексті - з точки зору одного, а не кількох персонажів. Загострена романтична суб'єктивність такого зображення очевидна, вона і формує свою образну систему, відповідно сюжетно і композиційно організовану.

Сцени божевілля Оксани можна розглядати як суцільний ряд чи суму мотивів, що об'єднуються спільним ідейно-смисловим рухом поетичного тексту. Характерною рисою при цьому є виразна сюжетність кожної з таких сцен.

Пісенні уривки божевільного марення Оксани чергуються із діалогами з матір'ю як вияв тісного переплетення фантастики й реальності - "Ах, молчиї Дай убаюкать мне сынка!"; "Я потеряла башмаки, А башмаки ведь дороги. Да ноги жгли мне, все равно... и босиком Дойдем до гроба"; "...пойдем к реке Купаться просто, и утонем, И будем щуками в воде. И пташкам воля в чистом поле, И пташкам весело летать" і т. ін. Тут також знаходимо завершені сюжетні цикли.

Пісня в поемі уособлює не лише автономне ідейно-смислове начало кожного із пісенних фрагментів (власний сюжет), а й є глибоко узагальнюючою, понятійною символічною формою, що пронизує всю сюжетно-композиційну структуру твору. Пісню співає Оксана в багряному полум'ї пожежі, сліпа жебрачка біля воріт панського будинку, Йосип у тюремній неволі, ліричний герой-автор вдалині від батьківщини. Рідна пісня - це духовний зв'язок Шевченка у Петербурзі з Україною. Ось, певне, чому таке важливе місце вона посідає в сюжеті поеми. Власне і сама поема сприймається як трагічна пісенна туга.

Повертаючись до уже висловлених нами міркувань про особливу увагу, яку приділяв поемі "Слепая" Шевченко, відзначимо, що саме внутрішній бік зображуваного - художній задум та поетична символіка - є тут вирішальним сюжетотворчим засобом. Поза зовнішнім планом сюжету є його, так би мовити, підтекстовий, внутрішній план, який лежить в основі сюжетно-композиційної організації поеми і докладно й вивершено виявляється лише однією своєю гранню-історією життя сліпої покритки та її доньки. Звертає на себе увагу багатозначність Шевченкових образів, глибокі узагальнення, пережиті й художньо осмислені автором із виходом у сферу символічного бачення. Очевидно, саме символічність сюжету поеми дала змогу І. Я. Франкові вважати, що "Слепая" стоїть далі "від живої дійсності, ніж його українські поеми". Сюжет твору при цьому набуває форми об'ємного многогранника, в якому історія життя Сліпої та Оксани є лише однією із багатьох складових його граней, що зосереджує в собі всі сюжетні зв'язки, колізії і мотиви поеми. Інші лінії мають свою основу та власний узагальнечо-образний понятійний грунт і тісно з'єднані між собою єдиною сюжетно-композиційною структурою. Саме під таким кутом зору слід, на наш погляд, розглядати поему "Слепая". Це до певної міри може прояснити глибину творчого задуму, вкладеного в неї, а у зв'язку з цим відкриває ширші обрії для подальшого дослідження її сюжетно-композиційної організації.

О.Фененко, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.