Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » У творчому неспокої (з досвіду роботи шкільного літературного музею М.П.Трублаїні)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





У творчому неспокої

(з досвіду роботи шкільного літературного музею М.П.Трублаїні)

Якось у школі з'явилось оригінально оформлене оголошення, його текст був уміщений на великому аркуші ватману, в обрамленні північного пейзажу. Усі шанувальники української літератури запрошувалися на зустріч з колишньою вихованкою Миколи Петровича Трублаїні, автора "Шхуни "Колумб", "Лахтака" та багатьох інших відомих повістей.

У призначений час прийшли учні, їх було всього 12-15. До них звернулася Л. А. Чумак, що була членом клубу юних дослідників Арктики, який Трублаїні відкрив при Харківському палаці піонерів ще в 1934 році (вона тривалий час працювала вчителькою середньої школи № 18 м. Харкова, нині на заслуженому відпочинку). Скільки цікавого ми від неї дізналися! Згадувала Людмила Абрамівна, як їздили вони, юні дослідники, разом з Трублаїні в Ленінград на святкування 15-річчя Арктичного інституту. Показала нам давню фотографію. На ній було п'ятеро піонерів, серед яких і Л. А. Чумак. У другому ряду - директор Арктичного інституту Самойлович Р. Л., Шмідт О. Ю., перші Герої Радянського Союзу льотчики В. С. Молоков, А. В. Ляпідевський, М. П. Каманін, С. О. Леваневський. Серед них і М. П. Трублаїні. Згодом фотографія зайняла почесне місце на стендах шкільного музею письменника.

Ця зустріч була поштовхом до створення гуртка шанувальників української літератури. Учні, що прийшли на зустріч, утворили ядро гуртка. Я стала його керівником. Склали план роботи і почали збирати матеріали про життя і творчість М. П. Трублаїні. У гуртку в основному були учні 5-6 класів, де я викладала українську мову і літературу. Передусім ми вирішили перечитати твори Трублаїні і стати пропагандистами літературної спадщини письменника в школі. Було кинуто клич: "У школі створюється бібліотечка творів М. П. Трублаїні. Якщо в тебе є кілька екземплярів книжок письменника, одну принеси в бібліотечку (для тимчасового користування), щоб її могли прочитати й інші".

Учні відгукнулися на цей заклик, і незабаром ми мали чималу бібліотечку. До неї потрапило багато цікавих видань, зокрема довоєнних. Ми призначили бібліотекарів-школярів. Почали видаватися книжки. На спеціально зробленому стенді вмістили анотації до них. Одного разу стався такий випадок: пропала книжка "Шхуна "Колумб". Усі були стривожені. Досі такого не траплялося. Почалися пошуки. Тільки через місяць книжку було знайдено на горищі одного з будинків, що знаходився біля школи. Вона була в такому безнадійному стані, що, здавалось, користуватися нею ми вже не зможемо. Але діти підклеїли книжку, зробили обкладинку, і вона зайняла своє місце в бібліотеці. Відтоді не пропадало нічого.

Прочитані книжки обговорювалися на літературних конференціях та бесідах з позакласного читання. Готуючись до цих подій, я прагнула, щоб гуртківці проявляли якомога більше самостійності. Вони вибирали теми, форми проведення заходів, визначали відповідальних. Діти інсценізували епізоди з творів М. Трублаїні, які їм найбільше сподобалися, читали напам'ять уривки, складали вікторини. Це заохочувало учнів до поглибленого вивчення творів письменника. Інсценізації готували теж самостійно. Я, звичайно, консультувала, давала поради, але ніколи не гальмувала ініціативи школярів. Після кожної конференції чи уроку позакласного читання ми випускали газету "Юний літератор". У ній підбивалися підсумки роботи, відзначалися кращі виступи, пропонувалася література для читання, вміщувалися плани гуртка на наступну чверть.

Наш гурток поступово поповнювався новими учнями. Кількість гуртківців сягала 30. У літературному кабінеті ми відкрили куточок Трублаїні.

У нашому місті живе сім'я письменника. Ми познайомились і подружилися з її членами. У Ніни Володимирівни Кочиної-Трублаїні, дружини письменника, зберігається чимало фотографій, листів, книжок, газет, журналів довоєнних років. Коли гурток почав функціонувати, ще була жива мати письменника Євгенія Яківна Трублаєвська. Тиха, скромна, завжди привітна, вона з радістю приймала школярів і ділилася з ними своїми спогадами про сина. Від неї ми дізналися про дитинство і юнацькі роки Миколи Петровича. Євгенія Яківна розповідала, як жила вона, сільська вчителька, в невеличкій кімнатці в селі Вільшанка, що на Вінниччині. А через стіну була монополька, де продавали горілку.

Під сумні пісні бідноти ріс маленький Миколка. Поверталися з першої імперіалістичної поранені односельці, люто лаяли царя, поміщиків, куркулів. Хлопчик все чув і бачив, намагався збагнути бурхливий перебіг подій. До села докотилися хвилі революмі'ї і громадянської війни. Розповіла Євгенія Яківна і про втечу одинадцятирічного Миколки на фронт бити білих. Та по дорозі трапилося несподіване: на підніжці вагона хлопець заснув від утоми і звалився під укіс. На щастя, залишився живим. Повернувся в село. Згодом звернувся в райком комсомолу з проханням доручити йому якусь серйозну справу. Райком доручив Миколі очолити боротьбу з куркулями. Куркулі погрожували розправою, і невідомо, чим би все скінчилося, якби комсомол не направив його на навчання.

Члени гуртка вирішили поїхати на батьківщину письменника. Надіслали лист голові колгоспу, секретареві парторганізації і одержали від них запрошення приїхати. З нами поїхала й сім'я письменника: дружина, дочка Наталя Миколаївна, внучка Оксана. У Вінниці нас зустріли. Нарешті ми у Вільшанці. До 70-річчя письменника в будинку, де він народився, відкрито музей. Ми відвідали його. Зустрілися з учнями сільської школи, односельцями письменника. Біля його пам'ятника відбувся мітинг. Потім ми виступили перед учнями Крижопільської школи № 1, провели з членами літературної студії, яка працює при місцевій газеті, спільне засідання. Були в районному комітеті партії. З поїздки привезли фотографії, записи віршів про Трублаїні.

Згодом виникла думка створити в школі музей М. П. Трублаїні. І наш гурток перетворився на пошуковий загін. На V етапі Всесоюзної туристсько-краєзнавчої експедиції "Моя Батьківщина - СРСР", присвяченої 40-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, ми працювали над темою "М. П. Трублаїні - письменник, воїн, громадянин".

Пошуки тривають і нині...

З 1925 року життя і творчість М. П. Трублаїні пов'язані з нашим містом. У Харкові він навчався на курсах журналістики. Курси містилися в колишньому Селянському будинку, який є й тепер. У Ніни Володимирівни збереглося фото: скромна кімната, залізне ліжко, стіл і два дерев'яні стільці, Микола Петрович зосереджено читає книжку. У такій обстановці жив Трублаїні, навчаючись на курсах. Коли почалося освоєння Півночі, Микола Петрович не міг спокійно спостерігати за діями першопрохідців. У 1929 році на криголамі "Літке" він відправляється в полярний рейс. Працює там кочегаром, бо місце журналіста було вже зайнято.

...Сидимо в кімнаті: гуртківці, я і Ніна Володимирівна. Обережно перебирає вона папери, фотографії, показує їх нам. Ось довідка. Уявляєте, скільки їй років? Ніна Володимирівна посміхається, згадує щось своє, близьке. "Микола Петрович,- говорить вона,- дуже пишався цією довідкою. Адже не дуже легко було відстояти вахту кочегара, а потім писати. Але він ніколи не скаржився, а прагнув ще й громадські доручення виконувати". У музеї ви побачите цю засвідчену підписом капітана довідку про те, що з обов'язками кочегара Микола Петрович справлявся відмінно. А ось фото криголама "Літке". В окремій коробочці акуратно вкладений нагрудний знак, яким нагороджували кращих людей екіпажу "Літке". На ньому напис: "За врангелевский поход на "Литке", 1929 г.". І Микола Петрович дуже дорожив цією нагородою. У газеті "Вісті" в той час була надрукована стаття "Журналіст-кочегар полярного рейсу". Ігор, фотограф пошукового загону, обережно кладе пожовклу сторінку газети під скло, бере до рук фотоапарат... Згодом знімок статті знайде своє місце на стендах музею.

Наш Ігор уже закінчив школу мічманів Північного флоту, а його фотографії розповідають відвідувачам музею про цікаву і героїчну долю відомого письменника-воїна. Може, саме робота в пошуковому загоні допомогла юнакові вибрати свою професію, пов'язала його долю з Північним флотом. А ми знаємо, що море любить мужніх, сильних, загартованих. Вихованню цих рис значною мірою сприяли твори М. П. Трублаїні. Ігор не забуває школу, експедиційний загін, рідний музей, часто пише нам.

У Ніни Володимирівни збереглася книжка, яка розповідає про довоєнний Харківський палац піонерів. Тут Микола Петрович з 1934 року керував Клубом юних дослідників Арктики. Палац у цей час ремонтувався, приміщення було в риштованнях, але Микола Петрович розпочав роботу клубу. Члени його написали листа О. Ю. Шмідту. їх запросили в Ленінград на святкування 15-х роковин Арктичного інституту. Вони прибули туди у своїй формі: темний у смужку костюм, блідо-рожева сорочка, пілотка і значок у вигляді маленького світло-блакитного прапорця з буквами "СМП" ("Північноморшлях"). Такий прапорець зберігся в колишньої вихованки клубу Ніни Михайлівни Хопьорської. Вона не раз приходила до нас у школу. Розшукали ми ще двох членів клубу - Ніну Василівну Згурську та Володимира Григоровича Кучерявого. Чимало експонатів музею розповідає про роботу клубу юних дослідників Арктики, про поїздку його членів на криголамі "Герцен" на Нову Землю, а потім на криголамі "Літке" навколо Скандинавського півострова. Члени клубу випускали газету "Наутилус". Ніна Володимирівна зберігає кілька номерів газети. їх фотокопії експонуються в музеї.

Північ - край суворий. Там живуть і працюють лише сильні, мужні, віддані справі люди. Такими були герої творів М. Трублаїні. Вони полюбилися юному читачеві. Книжки письменника видавалися тільки в нашій республіці з 1931 по 1985 рік дев'ятнадцять разів тиражем близько 10 млн. примірників.

У шкільному музеї експонуються книжки Трублаїні від довоєнних видань до наших днів, ілюстрації до його творів. Члени нашого пошукового загону побували в Києві у видавництві "Веселка", зустрілися з укладачами та редактором двотомника Трублаїні (вийшов 1983 року). В музеї демонструється цей двотомник з автографами укладачів, редактора, художника і автора передмови Леоніда Тендюка, біографія якого в чомусь схожа з біографією Трублаїні. Леонід Тендюк, як і Микола Трублаїні, закоханий у море, багато пише про нього, подорожує. Нашому музею він подарував свою книжку "Під крилами "Альбатроса" з автографом, а у видавництві "Веселка" нам подарували книжку Трублаїні "Казка про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку", видану на спецзамовлення чеською, польською, угорською мовами. Історія ж цієї казки така: Микола Петрович відпочивав і дуже скучав за своєю маленькою донечкою Наталочкою. Тоді він склав цю казку, записав її на платівку і послав додому як листа. А згодом ця казка була видана книжкою.

Велика Вітчизняна війна застала Миколу Петровича на посаді директора і головного редактора Харківського філіалу видавництва "Радянський письменник". У перші дні війни він подав заяву у військкомат. Але йому відмовили, запропонували почекати. Тоді Микола Петрович відправив дружину і доньку на Схід, а сам вступив в народне ополчення. Чергував на дахах, а у вільний час писав.

За його ініціативою видавництво "Радянський письменник" почало видавати серію книжок "Фронт і тил". В одному з перших випусків було надруковане оповідання Трублаїні "Життя за Батьківщину". Пошук цього твору привів нас у Центральну бібліотеку ім. В. І. Леніна. Там ми й одержали книжечку, де було вміщене оповідання. Згодом Микола Петрович виїхав на фронт. Працював у редакції фронтової газети 18-ї армії "Знамя Родины". Одного разу з бригадою журналістів Трублаїні йде на передову. Трапилося так, що під час бою йому довелося замінити другий номер кулеметної обслуги. Він зробив це з успіхом. Потім, коли бій стих, провів бесіду з бійцями, підготував цікавий матеріал про їхню мужність і відвагу в бою. Фашисти.знову почали наступ. Дивізія змушена була відступати. Микола Петрович був поранений. Товариші доставили його в армійський евакогоспіталь (ПАЕГ № 599), який перебував в с. Новополтавка Запорізької області. Хірург Сорочан, оглянувши хворого, негайно приступив до операції. Як потім виявилося, поранення було смертельним. Микола Петрович після двох операцій помер в санітарному поїзді на світанку 5 жовтня 1941 року. Його поховали разом з іншими бійцями, що померли в ту ніч, недалеко від залізничної колії поблизу міста Ровеньки.

Дружина письменника передала музею фронтові листи Миколи Петровича, сповнені тепла, любові до рідних, зворушливого піклування про них.

У день поранення М. П. Трублаїні 4 жовтня 1941 року вийшов номер газети "Знамя Родины" з його останньою статтею "Войну с фашистами ведет весь советский народ". Цю газету ми розшукали в Центральному архіві Радянської Армії. її ви можете побачити в музеї.

Подальші дороги-пошуки привели нас в Ровеньки Ворошиловградської області. Тут, на площі, у братській могилі перехоронені воїни, які, захищаючи місто, загинули і були поховані в різних місцях. На мармуровій плиті у списку загиблих значиться й ім'я Миколи Трублаїні.

Ми зустрічалися в Ровеньках з учнями середньої школи № 4 імені М. П. Трублаїні. їх подарунки - альбом про місто і шахтарські лампочки - теж знаходяться в музеї.

Побували ми і в редакції журналу "Піонерія" в Києві та у Вінницькому обкомі комсомолу. Саме вони заснували премію імені М. П. Трублаїні. В піонерській редакції зустрілися з лауреатами премії імені Трублаїні, одержали від них книжки з автографами, малюнки-ілюстрації. (Все це експонується в музеї). З Вінниці теж привезли книжки лауреатів премії імені М. П. Трублаїні - Ніни Гнатюк і Валентини Козак.

Підсумком роботи пошукового загону було відкриття музею письмеиника-воїна. Це відбулося 25 квітня 1985 року в день народження М. Трублаїні. На відкриття музею прибули члени його сім'ї, друзі, письменник В. Н. Гавриленко, поетеса Валентина Козак, колишні вихованці Клубу юних дослідників Арктики Н. М. Хопьорська, Н. В. Згурська, Л. А. Чумак, представники преси, телебачення, районного відділу освіти. Багато теплих слів почули на свою адресу гуртківці, організатори музею, від гостей і родичів письменника. Цікавими, змістовними, схвильованими були розповіді екскурсоводів-учнів.

На завершення гості подивилися спектакль про життя Трублаїні. У ньому було зайнято близько 50 школярів. Спектакль пройшов з великим успіхом. Перед глядачами ожили сторінки життя видатного радянського письменника: його юність, боротьба з куркулями, поїздка на Північ, робота в клубі юних дослідників Арктики, робота військовим кореспондентом під час Великої Вітчизняної війни, героїчна загибель і безсмертя. Цей день надовго запам'ятався і гуртківцям, і всім присутнім на вечорі.

У 1986 році ми відзначили річницю музею, підбили підсумки роботи за рік. За цей короткий час музей став центром ідейно-політичного, військово-патріотичного та естетичного виховання учнів. Добре працювали рада музею та дві групи екскурсоводів. Упродовж року тут побувало понад 1500 учнів нашої та інших шкіл. На базі музею проведена конференція керівників пошукових загонів Харківської області. До XXVII з'їзду КПРС у музеї була відкрита виставка творчих робіт учнів. Члени пошукового загону стали невтомними пропагандистами творів М. П. Трублаїні, а також творів українських радянських письменників, що одержали премію імені М. П. Трублаїні.

Наші гуртківці взяли активну участь у підготовці до 80-річного ювілею нашого знаменитого земляка. Харківський філіал Спілки письменників України місцем відзначення цієї події вибрав нашу школу.

20 лютого 1987 р. до нас у школу приїздив Трублаїнівський десант. Він організований з ініціативи Вінницького обкому комсомолу, обласної організації Спілки письменників України та редакції газети "Комсомольське плем'я". Мета десанту - дослідження творчої діяльності Трублаїні в Харкові та Заполяр'ї, зокрема в Мурманську. До його складу входять лауреат премії ім. М. Трублаїні письменник Василь Кобець, заступник редактора газети "Комсомольське плем'я" Іван Кокуца, кілька юнкорів, художник, фотограф та ін.

Десант має свою пісню, яку написали поет В. Кобець та композитор Р. Мархлевський. Вона дуже нам сподобалася. Ми її розучили і включили до свого спектаклю на честь 80-річчя М. П. Трублаїні.

23 квітня 1987 року в нашій школі урочисто відзначалося 80-річчя з дня народження М. П. Трублаїні. У гості завітала сім'я письменника, колишні члени Клубу юних дослідників Арктики М. Н. Сахарний, Е. Н. Андрющенко, Н. М. Хопьорська, С. В. Клемерман, а також літератори Харківщини - Ю. Стадниченко та В. Бойко. Ми показали їм музей, який до ювілею письменника поповнився новими експонатами. З'явилися книжки лауреатів обласної комсомольської премії ім. М. П. Трублаїні Василя Кобця та Григорія Усача. Пройшли конкурси на кращий малюнок до творів письменника і на кращу кінцівку оповідання М. Трублаїні "Володька-рибалка". Малюнки і твори переможців експонувалися в музеї. Крім того, учні виготовили макети зброї часів Великої Вітчизняної війни, зокрема кулемета "Максим", яким Микола Петрович вів бій з фашистами.

На урочистому вечорі в актовому залі школи виступали гості, нагороджувалися переможці конкурсів. Був показаний у новій редакції спектакль, присвячений життю Трублаїні.

І, як і годиться на день народження, ми провели ще один конкурс - на кращий іменинний торт, до якого й запросили наших гостей.

16 грудня 1987 року на честь 70-річчя встановлення Радянської влади на Україні в Харкові проходила Республіканська письменницька конференція. До нас, у музей Трублаїні, завітали головний редактор газети "Літературна Україна" Борис Рогоза, письменники Д. Шлапак, І. Полякова, С. Мушник. Вони ознайомилися з музеєм, виступили перед учнями.

Музей продовжує свою роботу. Зараз у ньому працюють дві нові групи екскурсоводів, створені з учнів 4-Б класу. Піонерський загін цього класу носить ім'я М. П. Трублаїні. Учні працюють у музеї з великим інтересом. Матеріали музею ми широко використовуємо під час вивчення творчості Трублаїні. Тут учні ознайомлюються з життєвим і творчим шляхом письменника, поглиблюють свої знання про твори, присвячені Далекій Півночі (у музеї представлена книжка М. Трублаїні "Оповідання про Далеку Північ". До неї входять твори: "З Півночі мчав ураган", "Морем плив тюлень", "Володька-рибалка", "Волохан" та ін.). Ляльки в національному одязі народів Півночі дають змогу учням краще уявити героїв творів письменника. Під час відвідування учнями музею ми демонструємо малюнки, зроблені їхніми товаришами до оповідання "Крила рожевої чайки", заохочуючи юних відвідувачів самим зробити подібні ілюстрації. І багато з них беруться за олівець та пензлі. Кращі з малюнків поповнюють експозицію музею.

До уроку учні виготовляють альбоми про життя народів Півночі до революції і в наш час, працюють над короткими повідомленнями про сучасне життя народів Півночі, визначають на карті місця, про які йдеться в творі "Крила рожевої чайки". Деякі школярі готуються читати напам'ять уривки з оповідання в особах, складають інсценівки епізодів та вікторину за оповіданням. Використовуємо ми й таку форму, як посилка від героїв оповідання. За предметами, які демонструються, четвертокласники повинні визначити, хто з героїв твору надіслав цю посилку. Наприкінці уроку учні визначають переможців, яким ми завжди даруємо книжки М. П. Трублаїні.

Б.С.Рибак, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.