Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Про час, якого не забуть
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





"Про час, якого не забуть"

(Урок з позакласного читання за романом у віршах О.М.Підсухи "Поліська трилогія")

Війна дедалі більше відходить у минуле, але не стає архівним документом, а сприймається як критерій, за яким пізнається людська природа і в екстремальній, і у звичайній ситуації. У воєнній темі, як ні в якій іншій, виявляється нерозривність зв'язку поколінь. Однак чи може людина, яка не пережила війни, зрозуміти, чим для історії людства і для неї особисто стала всенародна боротьба проти фашизму? Не тільки може, а й повинна. Допомогти їй у цьому має література. У нас є багато прекрасних, правдивих, глибоких творів про героїку і трагедію чотирьох років Великої Вітчизняної. Ці твори - згусток народної пам'яті, здатний сколихнути в людях, в тому числі й молодих, глибинні душевні пласти. Учитель-словесник зобов'язаний виховувати школярів на правдивій історії, "наближати" до них героїчні події, глибоко розкривати найважливіші віхи життя нашого народу, визначати місце їх у загальному історичному процесі. Тільки тоді юнаки й дівчата відчують себе спадкоємцями і продовжувачами традицій батьків, тільки тоді вони усвідомлять, що існують не самі по собі (поза минулим і майбутнім), що не мають права розпоряджатися собою, як заманеться, а повинні захищати усі протягом довгих віків створені культурні і людські надбання.

Часто доводиться чути: надто багато трагічного в українській літературі, дожовтневій і радянській, а діти краще сприймають твори оптимістичні, легкі, веселі. І в цьому зв'язку в декого виникає питання: "Чи не час уже забути жорстокі, сумні події війни?" Переконані, що про таке не маємо права забувати ніколи. Минула війна - не тільки трагічне явище, а й повчальний урок, велике випробування кожного на право називатися Людиною, а всіх нас разом - Народом. І прийдешні покоління зобов'язані дедалі глибше і пильніше вдивлятися в події не баченої в історії битви гуманізму з людиноненависництвом, пізнавати внутрішній світ і тих, які виявляли безприкладний героїзм, захищаючи свої революційні завоювання, і тих, які вподобилися лютим звірам у своїй ненависті до соціалізму.

Роман у віршах О. Підсухи "Поліська трилогія" - про події 1941- 1945 років. Розгляд його на уроці позакласного читання стане для десятикласників ще одним кроком в осягненні не тільки минулої війни, а й себе як спадкоємців традицій батьків. Тематичну спрямованість і сюжетну різноплановість твору автор визначив так: "Це - роман про народ, про мир і війну. Про батьків і синів. Про дружбу і любов. Про щасливих і нещасних"1. А конкретніше - О. Підсуха написав твір про земляків, добре знайомих йому людей рідного села, що залишилися під владою ненависного ворога і зуміли впродовж чорних, безконечних 3 літ не лише зберегти високе звання радянських громадян, а й виконати святу місію месників за вчинені фашистами злочини на рідній землі. Більшість прототипів героїв роману добре знайомі старшому поколінню жителів села Ніжиловичі, Макарівського району на Київщині, де минули дитинство і юність автора. Там завжди чекала його мати з радісних і тривожних життєвих доріг. А їх було багато Але куди б не кидала письменника доля, він повертався до рідного порогу. Немає вже матері, багатьох шкільних друзів забрали війна та роки, а Олександр Миколайович серцем у Ніжиловичах, часто приїздить туди і неодмінно заходить у школу: до внуків і правнуків своїх друзів дитинства. З його участю проходять у школі зустрічі, літературні вечори, конференції. Виступає він і в ролі вчителя - читає старшокласникам лекції про знаменитих своїх товаришів по перу - Тичину, Сосюру, Рильського, з якими мав щастя спілкуватися, зустрічатися, працюючи в журналі "Дніпро". (Теплі й душевні спогади про них написав поет у книжці "З відстані літ"- 1982 р.). У школі називають письменника своїм, щиро радіють зустрічам з ним, дорожать дружбою, знають його творчість.

Повідомлення вчительки української мови і літератури Ніжиловицької СШ Зінаїди Андріївни Шевченко про майбутній урок за романом у віршах Олександра Підсухи "Поліська трилогія" десятикласники сприйняли схвально і відразу почали активну підготовку до нього. Адже на уроці буде сам автор. Не вистачало примірників тексту. Попросили письменника - він надіслав. Роман прочитали всі, разом з учителькою продумали питання, які розглядатимуться на уроці. Зробили стенд-виставку про творчий і життєвий шлях митця. Багато про що хотілося запитати й самого автора. Учням цікаво було довідатися, коли виник задум, як писався твір, хто прототипи його героїв. Але особливо кортіло поговорити з відомим письменником, досвідченою людиною, яка була учасником нашої радянської історії (народився 1918 р.), про животрепетні питання сучасності, моральні, соціальні, політичні, які виникли в процесі читання твору. Час нині бурхливий, переломний, проблем багато.

Орієнтовні запитання, за якими проводилося обговорення роману, були такі:
  1. Яка тема твору "Поліська трилогія"? Хто його головний герой?
  2. Яким постає в романі молоде покоління останніх довоєнних і воєнних років? Чим схоже воно на сучасне і чим відрізняється від нього?
  3. Чому Андрій Козак вибирає собі професію педагога? Які риси характеру повинен мати вчитель? Яким ви уявляєте Андрія в ролі вчителя?
  4. Чому Андрія Козака, наймолодшого в партизанському загоні, Христофор і Гнат - організатори підпільної боротьби - призначають командиром?
  5. Якими типовими рисами української жінки (згадаймо твори Шевченка, Марка Вовчка, Стельмаха) наділена ковалиха - мати Андрія? Як ставиться до неї автор? Які художні прийоми творення образу?
  6. Що приваблює вас у характерах Гані та Люди? Чи схожі дівчата 40-х років на дівчат 80-х?
  7. Які політичні і моральні обставини зумовили трагізм долі молодого бійця Івана? Що ви знаєте про період культу особи Сталіна? Яку оцінку дав йому XXVII з'їзд партії?
  8. Чому Степанові довелося за своє коротке життя зазнати стільки прикрощів?
  9. До розряду яких людей ви відносите Хому? Який, на вашу думку, найстрашніший злочин він вчинив у своєму житті?
  10. Яку роль виконують у творі ліричні відступи? їх художнє значення?
  11. Як відтворена в романі спадкоємність моральних і бойових традицій різних поколінь радянських людей?
  12. Чому наша країна вийшла переможцем у найжахливішій за всю історію людства війні? Чи переконливо розкриті у творі джерела нашої Перемоги?
Оскільки роман "Поліська трилогія" великий за обсягом і урок передбачався незвичайний - з участю письменника,- вирішено було відвести на нього дві навчальні години.

Вступне слово Зінаїда Андріївна присвятила історії створення роману і причинам, які спонукали автора написати його.

- Ішла на захід Перемога. Молодий боєць Олександр Підсуха, як і всі воїни Радянської Армії, довгих чотири роки щодня наближав її, У липні 41-го він, викладач англійської мови Донецького індустріального інституту, разом зі своїми студентами працював на оборонних роботах, а невдовзі став бійцем 8-ї саперної дивізії. Так почався його шлях воїна. У студентському гуртожитку залишився на столі зошит з віршами, незакінчена поема. Продовжував Підсуха писати і на фронті. Пізні, ще він згадував:

Траплялося, коли в путі
Ми хліба іноді не мали,.
Я вірші висипав на стіл,
І про вечерю забували...


Задум написати широке епічне полотно визрівав у письменника протягом багатьох років. Спогади про своє село, рідних серцю земляків, їхні непрості долі не давали на фронті спокою. Там, на окупованій території, теж був фронт, тільки інший - партизанський. Не корилися ворогові горді поліщуки, йшли в ліси, організовували загони, всіляко шкодили фашистам. А тут ще випадок. Наприкінці 1943 року дивізія, в якій Олександр Підсуха був літературним працівником, увійшла в одне з визволених сіл Кіровоградщини. Від старенької жінки, в якої бійці зупинилися на ніч, поет почув драматичну історію. Куркуль з їхнього села, що повернувся разом з німцями, не дочекавшись від "нової власті" землі, виявив невдоволення і був розстріляний фашистами. О. Підсуха записав цю історію у свій блокнот. Закінчилася війна, і одного разу письменник почув подібну розповідь від своїх односельців. І тільки тоді ця досить типова для війни постать куркуля почала обростати іншими, знайомими з дитинства персонажами, трагічними і героїчними подіями війни. "Саме епізод з куркулем потягнув за собою все інше: обставини місця і дії, всі перипетії- від побутових до соціальних, життя наших батьків і дороги моїх ровесників. Все це постало в такій історичній конкретності, що... почав ліпитися сюжет",- пише автор у статті "Шлях до "Поліської трилогії".

У творі багато автобіографічного. Мати поета, як і героїня роману ковалиха, була першою колгоспницею, рано овдовіла. Коли виросли свої діти, взяла на виховання кількох колгоспних сиріт. Товариш юності поета Леонід Лещенко потрапив у концентраційний табір, вступив там в організацію опору, був закатований, але не зломлений. Незадовго до смерті зумів переправити батькам листівку. В ній у завуальованій формі йшлося про те, що він не зрадив своєї Вітчизни. Троюрідний брат письменника партизан Микола Федоренко загинув у перший день визволення села. Син колишнього сільського куркуля став у час війни відчайдушним партизанським розвідником, а місцевий священик - кмітливим зв'язківцем. Усі вони зайняли свої місця в романі.

Картина, змальована в епілозі, без будь-яких доповнень перенесена художником прямо з життя. Коли після демобілізації Олександр Підсуха вперше йшов вулицею рідного села до материної хати, він зустрів гурт дітлахів, які на питання: "Чиї ви?" - говорили: "Палажчина... Настин... Явдошині". Це гострим болем обізвалося в серці поета. Жорстокий рахунок пред'явила війна, забравши майже в усіх дітей батьків.

Роман писався 6 років і в 1960-му був закінчений. Він складається з трьох поем - "Веселки над Поліссям", "Украдений мир", "Загули бори",- які друкувалися спочатку окремо. Звідси і трилогія. Тему і сюжетні лінії твору учні з'ясували самі. Вони відзначили, що події, відтворені в романі, охоплюють великий часовий проміжок - від перших років Радянської влади до закінчення Великої Вітчизняної війни. Отже, автор зобразив життя радянського села впродовж майже трьох десятиліть. Звичайно, центральне місце в романі займає показ героїчної боротьби партизанів Полісся, колишніх колгоспників, проти фашистів і життя окупованого села Бояни. Герої твору - жителі цього села. Автор показує, як нелегко будували вони нове життя в перші пореволюційні роки. Часто недоїдали, обмежували себе в усьому, проте вірили, що майбутнє буде щасливим, багатим, радісним, і боротьбі за нього віддавали всі свої сили. Однак і в ці тяжкі роки життя брало своє. Люди любили і страждали, милувалися тихими теплими вечорами, співом соловейка, вранішньою росою на золотій пшениці, прохолодою літніх чарівних ранків, раділи дитячому щасливому щебету. Доля вже почала всміхатися боянівцям, у хаті був хліб і до хліба, але тут чорною хмарою накрила рідну землю війна. На захист Батьківщини стали і молоді й старі. Більшість чоловіків та юнаків пішли на фронт, а ті, які залишилися, подалися в ліс, у партизани. Проте знайшлися й такі, що чекали приходу фашистів з потаємною надією повернути собі землю і закабалити односельців. Так було, і автор не обминає гострих кутів, усіх складнощів життя окупованого села.

Ділячись своїми враженнями, учні висловлювали думку про твір загалом і спинялися на окремих епізодах, що найбільше їх схвилювали. Юних вражала сміливість, самовідданість у боротьбі з ворогом молодих героїв, їм подобалися представники старшого покоління, їхня мудрість, доброзичливість і обурювала жорстокість зайдів-фашистів.

Дівчат, звичайно, найбільше цікавили жіночі персонажі роману, їхні долі. Десятикласниці розповідали про ніжну любов ковалихи до свого сина Андрія, працьовитість, доброту, сердечність цієї жінки. Ось автор показує, з яким хвилюванням чекає вона приїзду сина з інституту:


Ковалиха не знає, де сісти.
Телеграму поштар їй приніс,
Сяде їсти - не хочеться їсти,
Без кінця поглядає на ліс...
Стало в хаті від радості тісно.
Телеграму взяла - і надвір.
Може, вгледить когось.


- Ніжні почуття до своєї дитини - явище природне,- відзначає Любов Ф., а ось замінити матір чужим дітям - це подвиг. Піднявши в тяжкі пореволюційні роки двох рідних синів, ковалиха перед самою війною бере до себе трьох колгоспних сиріт. Справді великої доброти і щедрості серце має ця жінка.

Наталка Ц. була вражена незвичайною інтуїцією закоханих - Гані та Андрія. В ту саму хвилину, водночас, Андрій, що знаходився за кілька кілометрів від села, і Ганя біля своєї хати побачили веселку і подумали одне про одного. Є, отже, щось нерозгадане, таємниче в цьому світі, підвладне тільки закоханим?

Картина, зображена в епілозі, схвилювала Юрія Г. Невеселим царством жінок і дітей назвав він повоєнні Бояни і прочитав напам'ять уривок із заключної частини роману.

У багатьох викликали біль сцена розправи фашистів над жителями села і зустріч Степана зі своїм батьком-нелюдом.

Обурено говорили десятикласники про негідну поведінку Людиної матері - жінки нечесної, підступної, хитрої. Вона радила дочці честю радянської людини заплатити німцям за своє і родинне "благополуччя". Та Люда рішуче не погодилася на це, не послухалася порад матері.

Враженнями від прочитаного поділилися майже всі учні. Зінаїда Андріївна теж висловила свою думку, спинилася на епізодах, які вважає найсильнішими, прочитала напам'ять уривки, що особливо їй сподобалися, і запросила учнів до серйозної розмови про порушені автором проблеми. При цьому зауважила, що не варто обмежувати себе визначеними заздалегідь запитаннями, вони - лише орієнтир для аналізу твору.

Природно, що образи Андрія, Степана, Івана, Гриця, Гані, Люди найближчі випускникам, бо вони майже однолітки з цими персонажами. Молодь усіх поколінь чимось схожа між собою. Відчувалося з відповідей, що десятикласники, читаючи твір, пильно вдивлялися у своїх ровесників, зіставляли їх із собою, знаходили відмінне та спільне. Спільного виявилося більше. Можна позаздрити, ділиться думками Юрій Г., вірі в життя молодих героїв, їхній самостійності, стійкості, незвичайній моральній чистоті. А ще ставленню до старших, теплоті стосунків між поколіннями батьків і дітей. Однак, далі роздумує учень, у кожного покоління є його кращі представники, поведінкою яких і визначається духовний рівень усього покоління, і є ті, які е його болем і соромом. Нинішні молоді теж різні. Багато з них склали екзамен на моральну зрілість у трагічні дні Чорнобиля, на землі Афганістану, в "гарячих цехах" нашого перебудовного життя. Але байдужих та й тих, що гальмують рух суспільства вперед, серед молодих теж вистачає. Література, що правдиво розкриває минуле, допомагає молоді знайти своє місце в житті.

Сміливий, сильний, принциповий Андрій Козак обирає собі професію вчителя. Це викликає в деяких школярів подив: з такими якостями міг би стати вченим, випробовувачем літаків, конструктором... А вчительська робота не така вже й престижна. Та більшість учнів схвалюють вибір Андрія. У їхній уяві саме таким повинен бути вчитель - чесним, справедливим, принциповим, знаючим. І добрим. Згадаймо епізод, як Андрій приїхав на канікули до матері і до сліз розчулив її подарунками:


Устав з-за стола.
З чемодана взяв туфлі, хустину.
- Це для вас. Нате, мамо, носіть...
Ви б побачили радість вдовину!


"А за що ж ти купив їх, дитино?" - питає мати. Син відбувається жартом, не зізнається матері, що, навчаючись в інституті, підробляв у школі. Авторові, відчуваємо, дорогий цей герой - натура сильна і водночас чуйна, ніжна.



- Хорошим учителем може стати той, хто сам добре вчився, любить читати, прагне постійно поповнювати свої знання,- продовжує розмову Оксана 3.- Андрій саме й був таким. Він одержував насолоду від навчання.

- Учителі повинні говорити учням правду,- додає Юрій Г.,- бути високоерудованими, бо нинішні учні знають багато. А ще треба дружити зі своїми вихованцями, радитися з ними, а не тільки карати та повчати. Думаю, що Андрій саме й був би таким учителем. З ним цікаво було б поговорити, особливо хлопцям.




Андрію не поталанило зайти в клас, де чекали б на нього учні. А він до цього так готувався, уявляв собі перший урок... Війна перекреслила все. Та своїм життям, самовідданою боротьбою проти фашистів юнак довів, що був би справжнім Учителем для своїх вихованців.

До розмови приєднується автор. Образ Андрія водночас і збірний, і автобіографічний: Олександр Миколайович теж зустрів війну молодим педагогом -викладачем інституту.



- Бути вчителем,- каже письменник,- почесно. Не зайве нагадати, що з давніх часів учитель був найшанованішою людиною в селі. До його думки прислухалися, йшли радитися з ним, остерігалися при ньому сказати щось непристойне, боялися його осуду. Професія вчителя важлива і відповідальна, та, на жаль, у наш час, певною мірою, дискредитована. Уряд і партія ставлять сьогодні завдання - підняти престиж педагогічної праці. Школі потрібні ерудовані, здатні на пошук, творчі вчителі. Подумайте й ви про цю професію, вибираючи шлях у самостійне життя.



Війна по-своєму розпорядилася долями людей, відкинула на невизначений час здійснення їхніх мрій, поставила єдине для всіх завдання: перемогти ворога. Горе і попіл сіяли фашисти, просуваючись усе далі на схід, аж до Москви. Опинившись на окупованій території, Андрій Козак з кількома фронтовими друзями йде в ліс і створює партизанський загін. Бійці організовують диверсії, пишуть і розклеюють по селах листівки - вселяють людям віру в перемогу. Андрій, як командир, підписується ім'ям Завзятий. Чутка про загін Завзятого швидко поширилася на Поліссі. З часом Андрію вдалося розшукати партизанський загін, який очолював голова Боянівської сільради Христофор Чуб, бойовий побратим його батька. Вони починають діяти спільно і вступають у бій з фашистами.

Один з учнів розповідає про цей важкий бій ("стогнали сосни, земля від вибухів тремтіла"). Загін відчайдушно відстрілювався. Саме завдяки Андрієві, відзначають десятикласники, партизанам вдалося вийти з оточення і пробитися під Зелену Руту. Юнак проявив тут молоде завзяття, кмітливість, мудрість, виправдано пішов на ризик. І старший за віком командир Христофор після бою вирішив передати керівництво загоном Андрієві. Це було справедливе визнання Андрійових заслуг; відзначають учні:


...після ночі тієї,
Чуб відчув усією душею,
Що не він, а Козак переміг,
І збагнув, що Лукич, як і він,
Не стратеги в воєнному ділі,
Та в обох і літа вже похилі...


Десятикласникам імпонує таке рішення старих комуністів. Вони схвалюють його і висловлюють думку про те, що даремно нині молодим не довіряють відповідальних справ. Рішучість, притаманна молодості,- одна з важливих передумов успіху. Христофор і Гнат навіть у такий відповідальний для країни час наважилися передати керівництво загону Андрієві.



- Ваші докори старшим справедливі,- підтримує розмову автор.- Не густо, на жаль, і нині таких керівників, які, помітивши в молодому колезі професійну компетентність, талант організатора, добровільно передають їм із стомлених рук свої права і обов'язки. А молодість здатна зробити багато. І перебудова - справа рук молодих і сильних, ваших рук. Але до цієї відповідальної роботи треба готувати себе.



Обговорення жіночих образів було жвавим, емоційним. В оцінці ковалихи, Гані і Люди учні були одностайні. У цих образах автор змалював жінок духовно прекрасних. Десятикласники відзначали традиційність образу матері-ковалихи для української літератури. Ті ж доброта і палка любов до своєї дитини, що й у Шевченкових героїнь. А яка працьовитість і скромність! За це поважали в селі вдову-ковалиху. Добре знав і голова колгоспу Гнат Лукич, яке чуйне серце має дружина його бойового побратима, з яким разом боролися в громадянську війну. Тому й вирішив не до когось, а саме до неї звернутися з делікатним проханням - стати для трьох колгоспних сиріт матір'ю. Несподіванкою це було для ковалихи, закрався сумнів: "...чи справлюся я із трьома?" Але тільки на хвилину. Ще чулися від воріт важкі кроки голови, а мати "вже голубила в серці сиріт...".

Автор не наділяє яскравими епітетами свою героїню, а показує її у вчинках і думках - просту, щиру, чуйну, турботливу. Ось і за сиріт болить серце - малими залишилися без матері: Павлик ходить у третій клас, Оля - в перший, а найменшій - п'ять років. Як гляне ковалиха на тих малюків,


То, їй-богу, своїх так не шкода,
Як чужих, що ростуть без батьків.


Такою й повинна бути справжня мати, сходяться на думці учні, однак, перекидаючи місток у сучасне, відзначають, що при нашому мирному і досить-таки ситому житті занадто вже часто трапляються й інші матері, що кидають своїх дітей, здають їх в інтернати і дитячі будинки.

Характери Гані й Люди, підкреслюють десятикласники, особливо яскраво розкриваються в суворих, небезпечних умовах війни. Безмежно віддані Батьківщині, дівчата з приходом "нової влади" прагнуть одразу ж зв'язатися з партизанами, щоб внести свій посильний вклад у боротьбу проти ненависного ворога. Нелегко їм жилося обом у роки окупації, відзначають учні, але Люді особливо. Коли надійшла звістка від коханого Гриця з концентраційного табору, Люда була у відчаї. А тут ще й Степан, вірний їхній друг, ходить по селу в формі поліцая - зрадив. У хаті ж - просто пекло. Помітивши, що комендант Мюллер не зводить очей з Люди, хитра Федора повчає доньку:


На нього скоса не дивись.
Хоч в тиждень раз йому всміхнись.
А при твоїх літах і вроді...


Учні осуджують "добреньку" матір, яка хоче врятувати дочку від Німеччини ціною її безчестя.

Що ж робити? Як жити? Це питання не дає спокою дівчині. Вона вирішує вдати, що стала коханкою коменданта. їздить з ним по селах, запам'ятовує, де і скільки німців, яка в них зброя, щоб усі ці відомості передати в ліс, Т таки знаходить Люда дорогу до партизанів, попереджає їх, що фашисти до Боянів підтягують великі сили. Це дає змогу загонові підготуватися до бою.

Привабливою, ніжною і водночас сильною постає перед нами наречена Андрія Ганя. Вона в усьому гідна свого коханого. їхня любов перевіряється спочатку довгою розлукою (Андрій навчається в інституті), а потім - війною. Ганя в перші ж дні окупації йде з батьком у партизанський загін і мстить фашистам за сплюндровану Батьківщину, за свої розбиті молоді надії.

Що ж спільного і відмінного між двома поколіннями дівчат - 40-х і 80-х років?



- Кожне покоління має свої риси,- говорить Любов Ф.- Ми й такі й не такі, як наші попередниці. Думаю, що, як і вони, дівчата 80-х -палкі патріотки своєї Вітчизни, готові, якщо буде потрібно, ціною свого життя захистити її. Наші ровесники - юнаки довели це в Афганістані, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок. А вірна любов "~ мрія кожної дівчини...

- Ганя і Люда,- продовжує Юрій Г.,- приваблюють своєю скромністю, чистотою. В них сильне почуття дівочої гідності. У дівчат нашого покоління, по-моєму, цього почуття менше. А жаль. Гадаю, більшості хлопців подобаються жінки, які не палять, не вживають спиртне, стримані в почуттях, не афішують їх і, головне, мають високі духовні якості.


Є у творі персонажі, на долі яких тяжко відбилися зловісні тіні культівського часу. Обминути це питання на уроці ніяк не можна. Молодь повинна знати справжню, а не підфарбовану, прикрашену історію.

Відображені автором події, пов'язані з культом, особливий інтерес викликали у хлопців. Співчутливо ставляться учні до Степана, батько якого Хома Чумазий був розкуркулений і висланий, але з приходом фа-шистів повернувся в рідне село. Сталінський лозунг "Діти не відповідають за своїх батьків" був, на жаль, лише фразою. Ярлик сина "ворога народу" ятрив душу, не давав змоги жити повноцінно. Скільки молодих доль зломилося від цього чорного тавра!



- Добрі люди в Боянах виростили Степана-сироту.- каже Микола Г.- Тільки завдяки їхній душевній теплоті хлопець не так гостро відчував свою моральну ущербність. Однак, хоч делікатні односельці не нагадували Степану про батька, в душі він мучився, відчував себе обділеним долею. Іскра надії з'явилася в юнака, коли батько повернувся в село, але служити фашистам не поспішав. "Може, змінився?" - майнула думка в сина. Але зустріч переконала, що батько не тільки зрадник своєї Батьківщини, а й лютий ворог рідній дитині...



Ця складна ситуація наводить десятикласників на роздуми. Вони вже досить дорослі, аби зрозуміти, що життя людини складається не тільки з радощів та успіхів, а історія кожної країни- не лише з перемог, а й з трагедій та суспільних спадів.

Хомі Чумазову чужі навіть батьківські почуття. Голос крові не спинив його, коли стало ясно, що син не поліцай, а партизан. Найстрашніший злочин скоїв Хома - зрадив сина. Він покликав німців, щоб схопили Степана і розправилися з ним. Дивом врятувався юнак. Батька ж не минула відплата - він виявився п'ятим у шерензі тих, кого німці вишикували на майдані для розправи за вбитого коменданта. Кожного п'ятого розстріляли. Хому - теж.

Ще одна юна душа була принижена (але не розтоптана) зловісною машиною культівського часу. Відважного, скромного партизана Івана виключили свого часу з комсомолу через репресованого батька. Скільки довелося пережити юнакові! Не сподівався хлопець, що і в загоні зрозуміють його. Та мудрий комуніст Гнат Лукич бере на себе відповідальність і, як секретар партійного бюро партизанського загону, поновлює його в комсомолі. Справедливість торжествує.

Автор "Поліської трилогії" жив і працював у цей час. То ж питання про культівський період учні адресували йому. Вони називали імена жертв репресій, зокрема відомих воєначальників, які виявили свій військовий талант ще в роки громадянської війни: Якіра, Тухачевского., Блюхера, Уборевича, Криленка, Примакова.



- Очевидно тому,- висловив свою думку Юрій Г.,- що ці видатні командири рукою Сталіна були знищені, за перемогу у війні з фашизмом ми розплатилися такими великими жертвами.



Олександр Миколайович відповів на запитання десятикласників. Він коротко передав зміст записок, продиктованих у кінці 1922 - на початку 1923 років уже тяжко хворим Іллічем, у яких вказується на вади в характері Сталіна - надмірне честолюбство, грубість. Члени ЦК не прислухалися до зауважень Леніна, не оголосили на з'їзді його листа, і країна жорстоко поплатилася за це. Письменник підкреслив, що на XXVII з'їзді був глибоко проаналізований цей складний період в житті нашої країни і культ Сталіна осуджений. Тисячам людей, які ні в чому не завинили ні перед народом, ні перед партією, було повернене чесне ім'я. Процес реабілітації триває.

Учнів цікавило також, яких втрат зазнала в період культу українська культура. Автор "Поліської трилогії" лише починав свій шлях у літературу, коли сталінські репресії набрали характеру цілеспрямова-ної кампанії. Не все в той час було зрозумілим для молодої людини, однак розправи над талановитими, глибоко відданими Радянській владі письменниками приголомшили юнака. Особливо вразили арешти видатного українського режисера Леся Курбаса - засновника новаторського театру "Березіль", і надзвичайно талановитого драматурга Миколи Куліша. Олександр Миколайович коротко розповів про цих митців, їх роль у становленні молодої української радянської культури. На жаль, сучасна молодь досі про них знає дуже мало.

І все ж ні труднощі пореволюційних років, ні трагічні події періоду культу не перешкодили радянському народові побудувати могутню соціалістичну державу, перемогти ворога у найжорстокішій і найбільшій з воєн, які знала історія,- Великій Вітчизняній. У романі розкриті джерела нашої великої Перемоги. Це насамперед патріотизм радянських людей, їх інтернаціональна єдність, мужність, самопожертва в боротьбі з ворогом, віра в ленінські ідеали. Учні наводять приклади героїзму, бойового побратимства представників різних національностей, відданості своїй соціалістичній Батьківщині героїв твору - простих радянських людей.

Учителька підсумовує обговорення, визначає разом із школярами ідею твору - возвеличення радянської людини, прекрасної в труді і бою, людини - творця своєї долі і творця історії. Кілька хвилин, що залишилися до закінчення уроку, були надані в розпорядження автора.

І знову - зацікавлена розмова, тепер уже про те, чому автор вибрав своїм героям саме такі долі, чим для нього є Ніжиловичі, Полісся. Були й закиди, наприклад: "Чому свою улюблену героїню Ганю Ви залишили самотньою?"



- Я йшов за правдою,- пояснює письменник.- Війна забрала від матері сина, від жінки чоловіка, від дівчини нареченого. Скільки понівечених доль і нездійснених мрій! Не повернулися хлопці на село. Дівчата залишилися самотніми і не зазнали щастя материнства. Війна жорстока.



Олександра Миколайовича урок також схвилював. Згадалося далеке босоноге дитинство, батьківська хата, вічно заклопотана в праці мати, яка все ж знаходила час приголубити своїх синів, мудрий і вчений як для селянина дядько, що складав вірші і музику до них,- прототип Федора Теслі. Письменник показує учням у вікно, де стояла батькова кузня, жили сусіди, долею яких він наділив своїх героїв. Усе це безмежно дороге йому. І як людина, і як митець він починався з Ніжиловичів і серцем завжди на рідній землі.

Для десятикласників Ніжиловичі - теж їхня мала батьківщина. Усе до дрібниць у селі знайоме. Вони іноді вже й не помічають краси луків, таємничості лісу, що темніє одразу за хатами. Тепер учні глянули на все іншими очима. Там, на майдані, німці розстрілювали їхніх дідів і бабусь, дорогою повз школу повертався Андрій з міста, весь у думках про матір і кохану. А он той ліс - свідок жорстоких партизанських боїв з ворогом...

Урок, звичайно, не мине для учнів безслідно. Такі зустрічі будять у юних найсвятіші почуття, відкривають незвичайне у звичайному, спонукають замислитися: "А хто я? Де мій корінь? Що для мене рідна земля? Як жити далі?" Письменникові ж такі години духовного єднання зі своїми молодими читачами просто необхідні. "Для кого пишу? Хто мене почує? Чим відгукнеться моє слово в душі читача?" Відповіддю на ці питання визначається смисл життя письменника.

Р.І.Вітренко, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.