Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Урок позакласного читання за романом Вадима Собка "Лихобор"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





"На світі є тільки одна справді важлива річ - життя" (Урок позакласного читання за романом Вадима Собка "Лихобор")

Важливу роль у формуванні людської особистості, активної жит-тєвої позиції школярів, зокрема старшокласників, мають уроки позакласного читання. У методичній літературі пропонуються різні форми і методи проведення таких уроків: бесіда, розповідь учителя, повідомлення учнів, бесіда з елементами диспуту, лекція, складання кіносценарію, конференція, літературна композиція за поезією тощо. Практика підтверджує, що однією з найефективніших форм розгляду творів на уроках з позакласного читання є диспут. Він сприяє розвиткові громадянської активності старшокласників, позитивно впливає на формування в них стійких моральних переконань, підвищує культуру мовлення, розвиває логічне мислення.

Уроки-диспути, звичайно, можна проводити не лише за творами з позакласного читання. Проте учні виявляють великий інтерес і до творів, рекомендованих для позаурочного читання. Якщо вчитель зумів по-справжньому зацікавити школярів, то до уроків з позакласного читання вони готуються ретельно і чекають їх з нетерпінням.

Безумовно, необхідною умовою успішного проведення уроку-диспуту є глибоке знання тексту твору. Отже, словесник має завчасно подбати, щоб усі учні прочитали обрану для обговорення книжку.

З творчістю Вадима Собка дев'ятикласники частково уже знайомі: ще у 8-му класі на уроці позакласного читання вони обговорювали роман "Почесний легіон" (1970), в якому відображено подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Роман В. Собка "Лихобор" написаний 1974 р. У ньому порушуються морально-етичні проблеми, які, безперечно, зацікавлять дев'ятикласників.

До уроку-диспуту готуємося колективно. Члени літературного гуртка записують на магнітофонну плівку окремі уривки роману, які потім прозвучать на уроці, оформляють виставку, присвячену творчості В. Собка, за завданням учителя готують короткі повідомлення. Приблизно за 8-10 днів до уроку в кабінеті на видному місці або на стенді "Літературний вісник" (якщо такий є) вивішуємо гарно оформлений плакат-отолошення, де подається перелік запитань, що розглядатимуться під час диспуту. Ці запитання вчитель добирає разом з учнями, які раніше прочитали роман "Лихобор". Аби краще зорієнтуватися, що найбільше зацікавило учнів у романі, пропонуємо їм відповісти у письмовій формі на запитання, поставлені перед читанням твору.

Ось кілька відповідей на запитання "Що мене найбільше вразило в романі "Лихобор"?".

- Доля Семена Лихобора.
- Рішення Луки піти до батька. Він міг жити, як і раніше, але пішов до батька хоч знав, у якому він стані.
- Вдача Оксани Хоменко.
- Перше кохання Луки Лихобора.
- Сила волі Луки, його характер.
- Відгомін війни в образах тяжко скалічених воїнів.
- Ставлення Майоли Саможук до Луки.
- Становлення характеру Ферапонта Тимченка. Роль у цьому Луки Лихобора.


По-різному відповіли дев'ятикласники і на друге запитання, сфор-мульоване дещо несподівано для них: "Що я змінив би, якби був учасником подій, зображених у романі?".

З письмових відповідей учнів випливає, що найбільше їх схвилював образ Луки Лихобора. Частина дев'ятикласників відзначила антивоєнне спрямування роману, рішуче заперечення письменником війни через образи інвалідів. Деякі школярі висловлювали захоплення працею людей на авіазаводі та в інституті твердих сплавів. Праця зацікавила їх передусім як самовияв, самоствердження, творчість на благо суспільства.

Виходячи з цього, питання для уроку-диспуту ми сформулювали так:

1. Чи вважаєш ти взірцем для себе Луку Лихобора? Чому?
2. Яка роль колективу у становленні характеру Луки? Як ти ставишся до самовиховання?
3. Чи хочеш ти бути робітником? Чи стала твоя мрія про майбутню професію конкретнішою після читання роману В. Собка "Лихобор"?
4. Проблема кохання в романі. Яким, на твою думку, воно має бути - таким, як в Оксани Хоменко, Луки Лихобора чи Майоли Саможук?

5. Осудження війни в романі. Людське милосердя - у чому воно виявляється?


Ми обмежилися п'ятьма запитаннями, оскільки при їх більшій кіль-кості, як підтверджує практика, неможливо ґрунтовно відповісти на кожне з них. Важко забезпечити полемічність відповідей.

Урок розпочинає вступним словом учитель. Про життєвий і творчий шлях письменника розповість заздалегідь підготовлений учень. Його повідомлення може бути орієнтовно таким:

Вадим Миколайович Собко народився 18 травня 1912 р. в Москві у сім'ї військового. 1939 р. закінчив філологічний факультет Київського університету. Працював на Харківському тракторному заводі слюсарем-лекальником, бригадиром комсомольської-бригади інструментальників, у редакціях газет "Червона Україна", "Советская Бессарабия", "Советское слово" (при радянській військовій адміністрації у Берліні). Він учасник Великої Вітчизняної війни. У бою за Берлін був тяжко поранений. Нагороджений орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Трудового Червоного Прапора (трьома), Червоної Зірки (двома), медалями.
У 1959-1966 pp. Вадим Миколайович Собко - заступник голови правління Спілки письменників України, голова правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.
Перші твори Вадима Собка - вірші та нариси - з'являються ще під час його праці на ХТЗ.
Головна тема творчості В. Собка - життя робітничого класу, морально-етичні проблеми: повість "Любов" (1935), романи "Біле полум'я" (1952), "Звичайне життя" (1957), "Нам спокій тільки сниться" (1959), "Матвіївська затока" (1962), "Суворий друг" (1963), "Лихобор" (відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка в 1975 р.), "Ключ" (1978).
Подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні відображено в трилогії В. Собка "Шлях зорі" (1942-47 pp.), романах "Почесний легіон" (1970), "Нагольний кряж" (1975), у п'єсах "Київський зошит" (1964), "Голосіївський ліс" (1968).
Темі науки та її ролі в суспільстві письменник присвятив трилогію "Зоряні крила" (1937-1950), романи "Срібний корабель" (1961) і "Перші краплини дощу" (1968).
Тему боротьби за мир і інтернаціональну єдність трудящих відображено в романах "Запорука миру" (1950, відзначено Державною премією СРСР в 1951 p.), "Стадіон" (1954), "Друга зустріч" (1976), "Рана моя -Берлін" (1977), п'єсі "Комендант Берліна" (1975).
За повісті "Комсомольські ночі" В. Собко у 1969 р. удостоєний обласної комсомольської премії ім. О. Бойченка.
Помер письменник 12 вересня 1981 р.


Після цієї інформації переходимо до дискусії. Дуже багато зале-жить від того, яким буде перший виступ, чи зачепить він "за живе" учасників диспуту. Роман В. Собка "Лихобор" не залишає нікого байдужим. Кожен прагне висловити свою думку. Наведу кілька учнівських виступів з першого питання.

Лука Лихобор втілює в собі кращі риси нашого сучасника. Ми бачимо, як він бореться за утвердження добра в житті. Лука не проголошує красивих фраз, він весь у дії, у пошуку. Я не можу назвати в його характері жодної негативної риси. Може, він якась виняткова людина? Ні. Він ніколи не ставить своїх власних інтересів вище громадських. А це, на жаль, не завжди вдається кожному з нас. У нього дуже розвинене почуття обов'язку. Можна сказати, що саме це зумовлює всі його вчинки.
Уже з перших сторінок роману перед нами постає сильний духом юнак. Ось Лука Лихобор прийшов уперше на побачення до батька, про якого дізнався лише на 18-му році життя. Нелегко було впізнати серед скалічених людей свого батька. Скоріше інтуїтивно, душею він безпомилково визначив з-поміж поглядів, звернених на нього, рідний, батьків. У батькових очах була не просто зацікавленість, а глибоке, затаєне страждання. "Здрастуй, тату",- сказав син. І з того часу вже ніколи не розлучався з батьком. Щосуботи о шістнадцятій годині вони зустрічалися в госпіталі для важких інвалідів. І навіть перше кохання - таке всевладне - не змогло змінити час їхніх побачень. Кохання померкло, відступило перед силою волі Луки Лихобора. Виявляється, є речі сильніші від кохання. Мене захоплюють в образі Луки його сильний характер, уміння перемагати власні бажання. У цьому Лука Лихобор є для мене взірцем.
Лука Лихобор - не герой. Він не робить чогось незвичайного. Ми завжди захоплюємось подвигами, здійсненими на війні чи в інших незвичайних ситуаціях. А він живе так, як живуть тисячі людей.
Лука Лихобор - насамперед громадянин Країни Рад. Мені здається, що саме громадянськість має бути притаманна кожній справжній людині, інакше - це буде типовий обиватель, споживач, який хоче бути багатим, не затрачаючи для цього ніяких зусиль.
Такі люди, як Лука Лихобор, мені здається, є не лише в книжках. Вони поряд з нами в житті. 1 виробляти в собі громадянські почуття навчають нас книжки, зокрема "Лихобор" В. Собка.
В образі Луки Лихобора мене приваблюють передусім такі риси, як самокритичність, уміння аналізувати власні вчинки, знаходити вихід із скрутного становища. Коли Оксана Хоменко поставила перед Лукою вимогу, щоб він у суботу не йшов до батька в госпіталь, а був з нею, хлопець довго мучився, адже Оксана - перше його кохання. "Дві безсонні ночі і три довжелезних дні, коли думка весь час, ніби на гостру голку, натикається на запитання: "Куди ти підеш у суботу, Луко Лихобор?.." Знав відповідь, але від того не ставало легше. В суботу він піде до госпіталю. Оксана чекатиме його п'ять хвилин, не більше" (Собко Вадим. Лихобор. Роман. - К., 1985. - С. 32: Далі, посилаючись на це видання, вказуємо в тексті лише сторінки). Потім вона назавжди зникне з життя Луки. Юнакові боляче від цієї думки, однак свого рішення він не змінює. "Він зневажив би себе, плюнув би собі в душу, коли б не стало в нього сили волі піти у призначений час до батька..." (с. 23). Дуже вразила мене і розповідь про нещастя, яке трапилося з учнем Лихобора - Ферапонтом. Лука приголомшений трагічним випадком, але не впадає у відчай, детально аналізує ситуацію. "Спробував відтворити всі події одну за одною, згадати сказані слова, для самого себе з'ясувати - в чому ж він винен? Хіба тільки в тому, що не встиг вчасно спинити хлопця, коли той нахилився до патрона, не збагнув його наміру, не вимкнув верстат в ту ж секунду. Ну що ж, виходить, все-таки винний" (с. 94). Усім зрозуміло, що тут винен більше сам Ферапонт, ніж Лука, і Лука міг би довести це, "викрутитись", але він не ховається від відповідальності. Він у цей час не думає про себе, він переживає за життя Ферапонта: буде жити чи ні? У цьому епізоді найбільше розкривається людяність Луки. Я б хотів мати в своєму житті такого друга, як Лука Лихобор.
Лука Лихобор знає, що таке горе. Він здатний відчувати біль іншої людини. Тому й не зміг байдуже обминути Майоли Саможук, яка плакала біля госпіталю. Для Лихобора меркнуть, втрачають зміст усі події, коли на терезах вічності зважуються життя і смерть.
його життєлюбство вражає. Чи міг би Лука Лихобор стати взірцем для моїх однокласників? Ми звикли брати за ідеал людей знаменитих: героїв війни, космонавтів, письменників. Однак це не зовсім правильно. Лука Лихобор теж може бути взірцем для інших уже тому, що для нього головне у ставленні до людей - допомогти, коли важко. В романі автор слово "допомогти" вживає, стосовно Луки, дуже часто. Лука відчуває свою причетність до міста, де він живе, до всього світу. Коли він дізнався, що в Карманьйоли немає друзів, йому здалося, "що у величезному господарстві, яке звалося заводом, Києвом, цілим світом, десь заїло, перестало вільно рухатися маленьке коліщатко, і його треба зараз же направити, змастити, одне слово, допомогти..." (с. 98).
Лука - не боягуз. Якщо він упевнений у своїй правоті, то сміливо відстоює її. Не втрачаючи самовладання, він розмовляє із батьком Ферапонта, якому ніхто не міг заперечити, схиляючись перед його авторитетом. "Годі! - тихо, стримуючи себе, але досить виразно сказав він.-Годі! - повторив трохи підвищеним тоном.- Коли ви, товаришу генерал, маєте до мене якісь запитання, я охоче дам відповідь. А слухати лайку не збираюсь. Пробачте, мені ніколи, у мене план. Його виконувати треба..." (с. 112). Луку Лихобора я вважаю для себе взірцем. Лука не лише добрий, відкритий душею до людей, хороший робітник. Він відчуває пульс часу. Мене особливо вразив монолог Луки, де він розмірковує над моделлю нового літака. Я вивчив цей монолог напам'ять.


Поряд з позитивними оцінками образу Лихобора висловлювались і протилежні думки. Наведемо кілька таких висловлювань.

Образ Луки Лихобора не такий уже й ідеальний, як декому видається. Тут називали одну з його рис - самокритичність. От цього й бракує кожному з виступаючих. Або ви неуважно читали роман, або звикли сприймати світ у рожевих кольорах. Так, згоден, що образ Луки - позитивний. Але для себе ідеалом я його не взяв би. Придивіться уважніше, вчитайтеся вдумливіше. Згадайте, як під час новорічного вечора він, як і всі, п'є і коньяк і горілку. А коли робітник Лавочка просить скинутись на пляшку, Лука дає.
Не подобається мені його ставлення до Оксани Хоменко. Це не можна назвати коханням, це скоріше тривалий роман. Він же знав, що Оксана одружена, міг би зупинити себе. Чи не ви (звертається до вчителя) говорили, що треба стримувати свої бажання?


Старшокласники здатні міркувати, логічно висловлювати свої дум-ки. Але не завжди їхні судження можуть бути правильними. В таких випадках на допомогу учням має прийти вчитель. Він тактовно спрямує хід суперечки. Учневі, виступ якого наведено вище, заперечили самі однокласники.

Окремі заперечення прозвучали так:

І дуже правильно, що Лука такий: з хорошими рисами і з недоліками. А як же інакше? В нашому суспільстві ще не все гаразд. Є багато такого, з чим потрібно боротися. Лука Лихобор може допустити й помилки. Але ж майстерність письменника якраз і полягає в тому, що він показав нам героя з успіхами і невдачами. Лука тим і приваблює, що він звичайний, земний. Інші на його місці розгубилися б, впали у відчай, скаржилися б на свої біди, сподіваючись, що їх пожаліють. А Лука, зціпивши зуби, переборює труднощі. Думаєш, йому було легко дивитися на свого сина і знати, що неможливо його ростити разом з Оксаною? Але він переміг себе. І Лавочці Лука теж допомагає. Зверніть увагу на те, як Лука ставиться до кохання, громадських доручень. У нього є чого повчитися...

Підсумовуємо відповіді учнів на перше запитання. В суперечці учні дійшли висновку, що Луку Лихобора виховувала держава, оскільки він виріс в інтернаті. Виховував його й батько, не лише розмовами під час побачень у госпіталі, а й власним прикладом як ветеран війни, переможець, якому вдячний кожний, хто народився у повоєнний час. Таким батьком варто гордитися. Найбільший вплив на Луку мав колектив, у якому він працював. Робітничий колектив зображено в романі як дружну сім'ю. Колектив навчав молодого робітника, ділив з ним його успіхи. Колектив розумів Лихобора і допоміг йому у скрутну хвилину. Після трагічного випадку з Ферапонтом відбулися збори. На зборах Лука хвилюється, переживає. Найбільша для нього ганьба - це колек-тивний осуд. Один за одним виступають його друзі, говорять відверто про Луку як про хорошого працівника, але ніхто не думає вигороджувати його: він винен, що не зумів запобігти нещасному випадку, що не усвідомив до кінця відповідальності наставника за учня.

Робітники розуміють, що Лука назавжди запам'ятає ці збори. Один з них говорить, що записувати йому нічого не треба, "Лука оцю науку і так по гроб жизні не забуде" (с. 144).

Після зборів Лука ще раз переконався, яка велика сила колективу в житті однієї людини. В романі про це читаємо: "Тепер жити, як раніше, він не має права. До цього дня Лука не уявляв, яка надійна сила стоїть за йога спиною, щомиті готова захистити від усякої несправедливості. Він завжди серцем відчував себе частинкою цієї сили..." (с. 147).

Підкреслимо, яку важливу роль відіграє колектив у житті кожної людини. Наголосимо й на тому, що Лука Лихобор - людина твердої волі, він постійно працює над собою, мріє навчатися в технікумі, хоч, здавалося б, і так можна жити: непогано заробляє і користується повагою на заводі. Лука постійно аналізує свої вчинки і намагається стати кращим. Старшокласники знайомі з терміном "самовиховання". Звичайно, більшість із них - за самовиховання. І для них корисними будуть уроки Луки Лихобора.

Переходячи до питання про робітничу професію, бажано було б послухати виступ запрошеного на урок робітника, який міг би взяти участь у диспуті (можна запросити когось із батьків). Оскільки з робітничими професіями учні зараз знайомляться не лише під час екскурсій, а й під час роботи на підприємствах, варто використати і їхній власний досвід. Можна також включити магнітофонний запис спеціально дібраних уривків з роману "Лихобор". Скажімо, перший абзац четвертого розділу про інститут твердих сплавів (с. 43), абзац із дванадцятого розділу: "Є високе натхнення, захоплення в усякій роботі, яку вмієш не просто добре, а дуже добре виконати..." (с. 250). Добираючи цитатний матеріал, слід пам'ятати, що цитати не повинні бути дуже великі, їх не треба записувати багато. При записі необхідно робити між ними досить помітні паузи, щоб не вийшов суцільний текст.

Звичайно, не всі учні виявляють бажання стати робітниками, але частина все ж мріє про робітничі професії. Ось приклад одного з виступів:

У романі дуже цікаво зображена праця на авіазаводі. Коли я читала роман, мені справді захотілося там працювати... (Учениця цитує уривок з роману). "До токарного верстата, знайомого, ніби власна долоня, підійшов так, начебто мусив провести з ним матч з боксу раундів на десять. Поставив на центри дюралеву заготовку, пустив мотор, підвів різця, аж заспівала, заграла срібна стружка... Мабуть, це найкраще в світі почуття - бачити, як з неоковирної, безформної болванки чи відливки вмінням твоїм, волею твоєю виникає деталь літака. Він величезний, крилатий, зовні зализаний до дзеркального блиску, обтічний, як гігантська риба. І де в нього оця "перехідна тяга", яку зараз точить Лука Лихобор, визначити неможливо. Але вона там є, і літак не може літати без оцього маленького шматочка дюралю" (с. 40).

Залежно від того, як закінчується розгляд 3-го питання, обираємо спосіб розгляду питання четвертого. Кохання - дуже делікатна тема для старшокласників. Тому необхідно дуже добре продумати, як створити відповідний настрій, щоб учні висловлювалися щиро, не відмовчувалися через сором'язливість чи побоювання, що їх неправильно зрозуміють. У тих класах, де диспути на подібні теми проводилися і раніше, такої ситуації не виникає.

З досвіду наведу приклад, коли перехід до цієї теми став логічним продовженням розмови. Розгляд третього питання закінчувався виступом запрошеного робітника. Як дарунок гостеві прозвучала лірична пісня, її виконали самі учні (можна використати і магнітофонний запис). Пісня стала своєрідним містком до розгляду проблеми кохання в романі. Щоб створити дискусійну ситуацію, вчитель (або заздалегідь підготовлений учень, який добре володіє словом) розкриває тему кохання у творі, загострюючи суперечливі моменти. (При цьому можна використати магнітофонний запис цитат).

Ще на початку роману ми дізнаємося про те, що Лука Лихобор зустрічається з Оксаною Хоменко - молодою вродливою жінкою, з якою познайомився на новорічному вечорі. Лука по-справжньому кохає Оксану і мріє одружитися з нею. Заради Оксани він готовий працювати по дві зміни, щоб заробити гроші для кооперативної квартири. І ось на його долоні блиснули два ключики від довгожданої квартири. Але Оксана по-іншому думала, вона не хотіла одружуватися з Лукою. У неї був чоловік і 12-літня донька, яка любила свого батька. Тому Оксана холодно спростовує пропозицію Луки і цим руйнує його омріяне щастя - жити з коханою людиною в парі. Мені жаль Луку і не жаль - водночас. Я не вірю Оксані - Лука був би з нею нещасливий. Вона вже тепер вимагала від Луки зректися батька-інваліда - віддати їй і суботу, в яку зустрічалися Лихобори. Лука не поступився, не виконав її забаганки. А якби він став "слухняною лялькою" у її руках, то ще не відомо, чи не вчинила б вона з Лукою так, як і з Хоменком - своїм чоловіком? Мені здається, що кохання Луки - це справжнє почуття. На мою думку, воно і має бути таким, як у Луки Лихобора. Про Оксану я вже сказала, що осуджую її вчинки. Вона легковажна, ледача, самозакохана.
Майола Саможук приваблює не лише тим, що любить свою працю і сумлінно виконує її. Вона ще й гарна спортсменка. Майола не зарозумілася в славі, яка прийшла до неї завдяки спортивним успіхам. Для Майоли перемоги на біговій доріжці були передовсім виснажливою працею. Для серця вона вибрала Луку Лихобора, а не тих молодиків, які постійно оточували її увагою на стадіоні. Майола відчула в Лихоборові людяність і покохала ного. Та мені не подобається деяка глухота душі Майоли. Вона не може зрозуміти щиру сповідь Луки. Дізнавшись, що у Оксани і Луки є син, Майола переживає це як трагедію, приносячи багато страждань Луці. Вона не могла зрозуміти Луку і не могла це вибачити йому через власний егоїзм. Я їй прощаю, бо вона щира в своїх почуттях і іншою не може бути.
Проте, з часом ми бачимо, що кохання сильніше за всі інші почуття Майоли. Кохання перемагає, і Майола з Лукою будуть разом завжди. Яким повинне бути кохання? Готового рецепта в романі не дається. І дати його неможливо, бо кожна людина кохає по-своєму. У людей безвольних, слабохарактерних не може бути справжнього кохання.


Такий виступ викликав у багатьох учнів бажання заперечити, ви-словити власні судження. Ось, наприклад:

Не можна так безжально виносити вирок Оксані - осуджувати її. Частково я згоден з тим, що вона недобре робить, зраджуючи чоловікові. І, мабуть, у неї взагалі такий спосіб життя, як це буває в деяких жінок. Лука Лихобор - черговий коханець в Оксани, до Луки в неї були інші. Вона розтринькала свої почуття, тому й не дивно, що не може покохати Лихобора. Оксана насолоджується його молодістю, відчуттям влади над ним, а покохати не здатна ні Луки, ні когось іншого. Справжнє кохання - рідкісне, воно не може повторюватися. Можливо, Оксана вже пережила це почуття до когось іншого, але не до Луки. Але мені жаль Оксану, я не можу так категорично осуджувати її. Вона нещаслива по-своєму. Через це їй важко живеться. Очевидно, Оксану не навчили з дитинства працювати. В неї немає інтересу ні до якої справи, вона шукає лише розваг у житті. Проте Оксана - це теж сильна натура. їй вистачило сили волі не залишитись у Луки, коли вона прийшла показати йому сина. Хоч могла б залишитись. Лука б змирився і жив з нею.
Кохання має бути таким, як у Майоли Саможук. Вона була самотньою, незважаючи на те що навколо неї було багато залицяльників. Це її не тішило, не притуплювало дівочої гордості, вона не поспішала зробити вибір. З'явився Лука - і вона закохалася. Але Майола не вішається на шию хлопцеві, як інші дівчата. Почуття її серйозне. Я впевнена: якби Лука Лихобор і не відповів їй взаємністю, все одно Майола була б щаслива лише від того, що вона кохає. Але є люди, які ніколи нікого не кохали. Це жахливо.


Розгляд четвертого питання проходить дуже активно. Отже, потрібно вміло вести диспут, щоб він не перетворився у стихійне висловлювання емоцій і не відхилявся від основної теми. Підсумовуючи сказане, залишимо місце для роздумів. Адже на таких уроках учні не повинні отримувати якісь готові "рецепти" чи приписи. Вони вчаться аналізувати, зіставляти, а робота душі триває й поза уроком.

Розглядаючи останнє питання, дев'ятикласники найчастіше спиня-ються на тих моментах твору, де автор змальовує життя в госпіталі, їх хвилює доля Семена Лихобора. У романі він зображений не тільки як інвалід, ай як мужня і незламна людина. В Семена Лихобора є чим жити, у нього є син, у нього є завод, де працює Лука, де пам'ятають Семена Лихобора.

Учні наводять цитати з роману, які доповнюють їхні висловлюван-ня. Так, говорячи про незламність і сильний характер Семена Лихобора, зачитують:

Семен Лихобор перевернувся на ліжку, уткнув лице в тверду збиту подушку. І три дні ніхто не міг побачити його очей. Лежав, як мертвий, на слова не відповідав. Здавалося, і не чув нічого... (с. 7).

Коли закінчилася війна, усі, хто залишився живий, раділи, а він - ні, бо дізнався, що дружина його померла, а маленького сина він не зможе взяти до себе... В його пам'яті промайнуло довоєнне життя. Семен працював складальником на Київському авіазаводі. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, завод вивезли на схід. І хоч Семенові дуже хотілося на фронт, його не відпускали: треба було виготовляти літаки для фронту, його молода дружина Галина знала, як він заздрить військовим, як нарікає на тилове життя, і хоч працювати йому доводилося по 12, а то й 16 годин на добу, все-таки це був тил. Вона сказала Семену єдине слово: "Іди". Потім був бій - останній у його житті. Семен Лихобор горів у танку. Після багатьох операцій він іще й радів, що у кращому становищі, ніж інші інваліди: йому відтяли не всю праву руку і він міг самостійно читати. "Читав, сам себе переконуючи, що тільки розважається, аби час минув. А насправді підсвідомо готувався до зустрічі з сином, щоб не відстати від нього, щоб було їм про що говорити, коли вони нарешті зустрінуться" (с. 9).

І ось через 17 років відбулася перша зустріч батька і сина. Відтоді щосуботи, жодного разу не змінюючи часу побачення, Лука приходив до батька. Кожна така зустріч приносила Луці не лише радість, а й безмірну тугу від того, що життя батька не можна змінити. "...Госпіталь важких інвалідів, навіть обладнаний ліжками з кнопковим управлінням, кінозалом, ліфтами та похилими переходами-пандусами, залишається тільки госпіталем, з якого ніхто і ніколи не вийде у справжнє життя" (с. 266).

Під час зустрічі ветеранів війни з піонерами, які прийшли привітати їх з Днем Перемоги, Лука дивиться на свого батька, який сидить на сцені в спеціальному кріслі при всіх орденах і медалях, серед таких же сильних, мужніх героїв, і відчуває водночас і гордість і невимовний біль: "Лука глянув на свого батька, і почуття тупого, щемливого болю охопило його серце. Доля Семена Лихобора не стала легшою від того, що переселився він у новий палац". Лука Лихобор несе в собі поєднання двох почуттів: щастя і горя. "Отак йому й жити вічно, сповненим глибокого горя і неса-мовитого щастя" (с. 267).

Учні роблять висновок, що через ставлення Луки Лихобора до свого батька письменник заперечує війну взагалі. Війна забрала мільйони людей. Вона відгукується болем у наших серцях і в пам'яті через багато років, у наступних поколіннях.

Тут доречно спрямувати дев'ятикласників на роздуми про людське милосердя, жертовність, відданість тим людям, які ціною неймовірних страждань здобули для нас право на вільне, щасливе життя.

У кожному селі, селищі, мікрорайоні міста є інваліди, ветерани війни і праці, які потребують уваги і допомоги, і школярі могли б стати для них добрими шефами.

Підсумовуючи виступи учнів, коротко скажемо про оздоровлення міжнародної обстановки, про зусилля партії та уряду нашої країни, спрямовані на зміцнення миру і довір'я між народами. Відзначаємо найактивніших учасників диспуту.

Логічним завершенням роботи, розпочатої в класі, може бути написання учнями (вдома) ґрунтовної відповіді на одне із запропонованих запитань: 1. Які думки і почуття викликав у мене роман В. Собка "Лихобор"? 2. Кому із персонажів роману я симпатизую найбільше і чому? 3. Як я розумію слова Луки Лихобора: "На світі є тільки одна справді важлива річ - життя..."?



О.О.Даценко-Зорич, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.