Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Наголошення прізвищ на -ЕНКО та -КО в минулому і тепер
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Наголошення прізвищ на -ЕНКО та -КО в минулому і тепер

Прізвища на -енко та -ко є найхарактернішими українськими прізвищами. Вони численні й різноманітні за походженням та наголошенням, пор.: Вакуленко, Остапенко і Карпенко, Коваленко; Бойко, Данйлко і Головко, Редько.

При становленні українських прізвищ на -енко їх акцентуація безпосередньо залежала від наголосу слова, від якого вони утворювалися. Якщо твірне слово мало кореневе наголошення, то й прізвище отримувало такий самий кореневий наголос, наприклад: Влас, род. Власа - Власенко; Дем'ян, род. Дем'яна - Дем'яненко; Євдоким, род. Євдокима - Євдокименко; Макар род. Макара - Макаренко; Микита, род. Микити--Микитенко; Олекса, род. Олекси - Олексенко; Пилип, род. Пилипа - Пилипенко; Ярема, род. Яреми - Яременко; Короткий, род. Короткого - Коротченко; Лисий, род. Лисого - Лисенко та ін. Якщо твірне слово мало флективне наголошення, то прізвище діставало наголос на суфіксальному голосному е, наприклад: Кузьма, род. Кузьми - Кузьменко; Петро, род. Петра - Петренко; Хома, род. Хоми - Хоменко; Колісник, род. Колісника - Колісниченко; Ткач, род. Ткача - Ткаченко; Чередник, род. Чередника - Чередниченко; Швець, род. Шевця - Шевченко тощо.

У сучасній українській мові всі прізвища на -енко, утворені від слів з флективним наголосом, зберігають первісне наголошення (на суфіксальному голосному е). Варіантів в акцентуації таких прізвищ не існує: Петренко і тільки Петренко, Шевченко і тільки Шевченко. Що ж до прізвищ на -енко, утворених від слів з кореневим наголосом, то їх можна поділити на три групи:

1) прізвища, які в українській мові послідовно зберігають первісний кореневий наголос: Вакуленко, Власенко, Дем'яненко, Євдокименко, Коротченко, Олексенко, Остапенко, Яременко та ін.;

2) прізвища, які в українській мові характеризуються двояким наголошенням - давнім кореневим або новим суфіксальним: Борисенко і Борисенко (від Борис, род. Бориса), Гавриленко і Гавриленко (від Гаврило, род. Гаврила), Даниленко і Даниленко (від Данило, род. Данила), Денисенко і Денисенко (від Денис, род. Дениса), Кириленко і Кириленко (від Кирило, род. Кирила), Кіндратенко і Кіндратенко (від Кіндрат, род. Кіндрата), Лисенко і Лисенко (від Лисий), Микитенко і Микитенко (від Микита, род. Микити), Овдіенко і Овдієнко, (від Овдій, род. Овдія), Пилипенко і Пилипенко (від Пилип, род. Пилипа) та ін.;

3) прізвища, які в українській мові послідовно вживаються з новим суфіксальним наголосом: Бабенко (від Баба, род. Баби), Гриценко (від Гриць, род. Гриця), Діденко (від Дід, род. Діда), Довженко (від довгий, род. довгого), Дорошенко (від Дорош, род. Дороша), Кириченко (від Кирик, род. Кирика), Клименко (від Клим, род. Клима), Кононенко (від імені Конон, род. Конона), Майстренко (від майстер, род. майстра), Мельниченко (від мельник, род. мельника), Осипенко (від Осип, род. Осипа), Писаренко (від писар), Сіренко (від сірий), Тимошенко (від Тиміш, род. Тимоша), Холоденко (від холод) та ін.

Таким чином, в українській мові діяла і тепер діє дуже виразна тенденція до наголошування у прізвищах на -енко суфіксального голосного е. Найкраще піддаються дії цієї тенденції трискладові (Бабенко, Гриценко, Діденко, Довженко, Клименко, Майстренко, Сіренко тощо) та чотирискладові прізвища, утворені від слів з наголосом на першому складі кореня (Дорошенко, Кириченко, Кононенко, Мельниченко, Осипенко, Писаренко, Холоденко тощо). Чотирискладові прізвища на -енко, утворені від слів з наголосом на другому складі кореня, дуже часто вживаються з двояким наголошенням - давнім кореневим або новим суффіксальним: Борисенко і Борисенко, Даниленко і Даниленко, Денисенко і Денисенко, Кириленко і Кириленко, Кіндратенко і Кіндратенко, Микитенко і Микитенко, Овдієнко і Овдієнко, Пилипенко і Пилипенко тощо. В усіх названих чотирискладових прізвищах з двояким наголошенням "Довідник українських прізвищ" Ю. К. Редька (К-, 1969) за редакцією І. Варченка рекомендує лише наголос на другому складі кореня, але така вказівка не зовсім правомірна, оскільки в наведених прізвищах дуже поширений наголос на суфіксальному голосному е, що зумовлено тенденцією до наголошування в українських прізвищах на -енко суфіксального голосного. Тому в усіх названих чотирискладових прізвищах нормативними слід визнати обидва наголоси - і на другому складі кореня, і на суфіксальному голосному е. У п'ятискладових прізвищах на -енко переважає наголос на третьому складі кореня, власне зберігається акцентуація слова, від якого утворене прізвище (Євдокименко, Омеляненко, Солов'яненко, Товстоноженко, Шаповаленко та ін.), хоча й тут відчувається дія тенденції до наголошування суфіксального голосного, пор. Мірошниченко (від мірошник).

Тенденція до наголошування в українських прізвищах на -енко суфіксального голосного е виникла в українській мові, безперечно, під впливом тих прізвищ на -енко, які закономірно дістали наголос на передостанньому складі, тобто прізвищ, утворених від слів з флективним наголосом (Коваленко, Колісниченко, Кузьменко, Петренко, Ткаченко, Хоменко, Чередниченко, Шевченко тощо).

Слід зазначити, що ця тенденція діяла в українській мові протягом кількох століть, і тому акцентуація того або іншого прізвища на -енко в минулому столітті може відрізнятися від наголошення його в сучасній українській мові. Так, наприклад, прізвище видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка вимовляється тільки з наголосом на першому складі, тобто з первісною акцентуацією, хоча це саме прізвище в сучасній українській мові (щодо інших носіїв прізвища) вживається також з новим наголошенням: Лисенко і Лисенко.

Усі українські прізвища на -ко первісно, на нашу думку, мали наголос на основі, що було зумовлене наголошенням загальних іменників із суфіксом -к(о) в староукраїнській мові (в період становлення прізвищ на -ко). У староукраїнській мові іменники із суфіксом -к(о) (як праслов'янські, так і пізнішого походження), утворені від слів з наголосом на основі, послідовно зберігали акцентуацію твірного слова (пор. суч. залізко, копитко, коритко, ситко та ін.). Якщо ж іменники із суфіксом -к(о) утворювалися від слів з флективним наголошенням, то вони теж діставали наголос на основі (на її останньому складі), оскільки акпонтною моделлю їм служили праслов'янські за походженням іменники із суфіксом -к(о), які, будучи утворені від слів з флективним наголошенням, одержали наголос на редукованому голосному суфікса -ък(о) І -ьк(о), а згодом перемістили його (внаслідок подальшого ослаблення редукованих у слабкій позиції) з редукованого голосногс суфікса на попередній голосний основи. Що ж до успадкованих з праслов'янської мови флективнонаголошених іменників із суфіксом -к(о) (утворених від слів з рухомим наголосом і пов'язаних зі старими інтонаціями), то на грунті староукраїнської мови діяла тенденція до заміни в них флективної акцентуації кореневою під впливом відповідних непохідних іменників або утворень типу відерко, сіделко. Таким чином, можна вважати, що в староукраїнській мові наголосом на основі характеризувалися не тільки прізвища на -ко, утворені лексико-семантичним способом від зменшених загальних назв із суфіксом -к(о) (пор. сучасні українські прізвища Желізко, Колінко, Копитко, Коритко, Осаулко, Очеретко, Черевко), а й ті прізвища на -ко, що походять від загальних назв із суфіксом -к(а) та -ок, від зменшених власних імен, від прикметникових та дієслівних основ.

Про первісну наголошеність основи в українських прізвищах на -ко, утворених від загальних назв із суфіксом -к(а) (шляхом заміни кінцевого -ка на -ко), переконливо свідчить та обставина, що в староукраїнській мові загальним назвам із суфіксом -к(а) взагалі не була властива флективна акцентуація (вона не притаманна згаданим демінутивам і в сучасній українській мові). У зв'язку з цим прізвища Березко, Галушко, Калюжко, Кобилко, Овечко, Рибалко, Сокирко, Цибулько, безперечно, зберігають первісне наголошення, у той час як Головко, Лапко, Сливко, Швайко, Шийко (а також Редько, де к етимологічно належить до кореня, хоча сприймається як суфікс) змінили кореневу акцентуацію на флективну. Цікаво, що в "Словнику української мови" П. Білецького-Носенка, який відбиває українську мову першої половини XIX ст., слово головко на позначення людини з великою головою засвідчене як з новим флективним наголосом (головко), так і з давнім кореневим (головко). Давність кореневої акцентуації в українських прізвищах на -ко, утворених від загальних назв із суфіксом -ок (шляхом заміни кінцевого -ок на ко), а також від прикметникових і дієслівних основ, менш прозора, ніж в утвореннях від загальних назв із суфіксом -к(а). Проте вона підтверджується навіть на матеріалі сучасної української мови, де з кореневим наголосом зустрічаються прізвища, утворені від іменників, прикметників і дієслів не тільки з наголосом на корені (пор. Величко, Горошко, Зеленко, Кожушко, Циганко та ін.), а й з наголосом на флексії або на тематичному голосному дієслів (пор. Животко, Жолобко, Стойко, Черепко, Шепотько та ін.). Звичайно, серед сучасних українських прізвищ на -ко, похідних від іменників із суфіксом -ок, прикметників і дієслів, переважають прізвища з флективним (або двояким - кореневим і флективним) наголошенням: Братко, Бучко, Вовчко, Глушко, Жмурко, Зубко, Капко, Кривко, Лиско, Ляшко, Малко, Рожко, Рудько, Рябко, Сірко, Слинько, Сліпко, Смалько, Смішко, Сніжко, Сушко, Хорошко, Храпко та ін. Про вторинність такого наголошення свідчать похідні від деяких з названих прізвищ (або прізвиськ) на -ко прізвища на -енко, які, утворюючись від слів з кореневим наголосом, зберігали акцентуацію твірного слова (а утворюючись від слів з флективним наголошенням, отримували наголос на суфіксальному голосному е). І хоча в українській мові діяла і тепер діє тенденція до наголошування у прізвищах на -енко суфіксального голосного е, все ж деяка частина прізвищ на -енко, похідних від прізвищ (або прізвиськ) на -ко, утворених від іменників із суфіксом -ок, прикметників або дієслів, характеризується в сучасній українській мові кореневим наголошенням, що свідчить про давню кореневу акцентуацію відповідних прізвищ на -ко, пор. Братченко (від Братко), Глущенко (від Глушко) Зубченко (від Зубко), Рудченко (від Рудько), Рябченко (від Рябко), Сліпченко (від Сліпко), Храпченко (від Хрипко) та деякі інші. Первісність кореневої акцентуації у прізвищах на -ко, утворених лексико-семантичним способом від зменшених власних імен із суфіксом -к(о), добре підтверджується наголошенням відповідних зменшених власних імен, яке можна простежити протягом останніх трьох століть.

Утворюючись від імен з нерухомим кореневим наголосом, зменшені власні імена на -ко теж отримували кореневу акцентуацію (переймали наголошення твірних слів), яку в багатьох випадках зберегли до цього часу, пор.: Андрійко (від Андрій, род Андрія), Антошко (Антось, род. Антося), Архипко (Архип, род. Архипа), Гаврилко (Гаврило), Гордійко (Гордій, род. Гордія), Данилко (Данило), Захарко (Захар, род. Захара), Івашко (Івась, род. Івася), Кирилко (Кирило), Лаврінко (Лаврін, род. Лавріна), Назарко (Назар, род. Назара), Наумко (Наум, род. Наума), Овдійко (Овдій, род. Овдія), Олесько, (Олесь, род. Олеся), Онисько (Онисим, род. Онисима), Терешко (Терентій, род. Терентія), Яремко (Ярема) та ін. При цьому відповідні прізвища також зберігають первісну кореневу акцентуацію, пор.: Андрейко, Антошко, Архипко, Гаврилко, Гордійко, Данилко, Захарко, Івашко, Кирилко, Лаврінко, Назарко, Наумко, Овдійко, Олесько, Онисько, Терешко, Яремко та ін.

Значна частина зменшених власних імен на -ко, утворених від імен з нерухомим кореневим наголосом, змінила на грунті української мови первісну кореневу акцентуацію на флективнупор.: Василько (від Василь, род. Василя - стара форма), Васько (Вась, род. Вася - зменш, від Василь), Гнатко (Гнат, род. Гната), Гринько (Гринь, род. Гриня - зменш, від Григорій), Гришко (Гриша - зменш, від Григорій), Гурко (зменш від Гурій, род. Гурія), Данько (Диня - зменш, від Данило), Демкб (Дёмо - зменш, від Дем'ян і Дементій), Зінькб (Зінь, род. Зіня - зменш, від Зінбвій), Климкб (Клим, род. Клима), Левко (Лев, род. Лева), Лесько (Лесь, род. Леся - зменш, від Олександр), Мацько (зменш, від Матвій, род. Матвія), Панько (зменш, від Пантелеймон, род. Пантелеймона), Пилйпкб (Пилип, род. Пилипа), Пронькб (Пронь, род. Прбня - зменш, від Прбкіп), Сенькб (Сень, род. Сёня - зменш, від Арсён і Семён), Тимко (зменш, від Тиміш, род. Тимоша), Тишко (зменш, від Тихін, род. Тихона), Тронько (Тронь, род. Троня - зменш, від Трохим), Фесько (Фесь, род. Феся - зменш, від Феодосій), Харко (Хар, род. Xapи - зменш, від Харитон і Захар), Юрко (Юр, род. Юра - зменш, від. Юрій), Ясько (Ясь, ррд. Яся - зменш, від Яків і Ян), Яцьок (Яць, род. Яця - зменш, від Яків) та ін. Відповідні прізвища теж змінили первісне кореневе наголошення на флективне, пор.: Василько, Васько, Гнатко, Гринько, Гришко, Гурко, Данько, Демко, Зінько, Климко, Левко, Лесько, Мацько, Панько, Пилйпко, Пронько, Сенько, Тимко, Тишко, Тронько, Фесько, Харко, Юрко, Ясько, Яцько та ін. Про первісність кореневої акцентуації в наведених зменшених власних іменах (а отже, і в наведених прізвищах) з флективним наголосом переконливо свідчать:

а) давні українські джерела, наприклад, зібрані Климентієм Зіновієвим (кінець XVII - початок XVIII ст.) українські прислів'я і приказки, пор.: Бери Левко хоч и глевко; Добра Мацку и плотка; Коли звали мене Гришком, всего було с лишком... ;
б) сучасні українські говори, зокрема південно-західні, пор.: Василько, Гнатко, Грицько, Пилипко, Юрко;
в) прізвища на -енко, пор.: Васильченко, Ващенко, Грищенко, Гурченко, Данченко, Демченко, Зінченко, Левченко, Лещенко, Панченко, Тищенко, Фещенко, Харченко, Юрченко, Ященко та деякі інші.

Утворюючись від імен з флективним наголошенням, зменшені власні імена на -ко (а від них - і відповідні прізвища) отримували наголос на останньому складі основи (якщо в кінці основи з'являвся вставний голосний, то наголос припадав на нього). Давнє наголошення у більшості випадків збереглося до цього часу, пор.: Дмитерко (від Дмитро), Лавірко (від Лавро), Павелко (від Павло), Химко (від Хома), але Ілько (від Ілля). На первісність кореневої акцентуації в Ілько вказує прізвище Ільченко.

Слід мати на увазі, що, оскільки багато прізвищ на -ко змінило кореневу акцентуацію на флективну, то наголошення прізвищ на -ко діячів минулого може не відповідати сучасній акцентуаційній нормі (відповідаючи акцентуаційній нормі того періоду, коли жив той або інший діяч). Так, прізвище генерала, який відзначився під час російсько-турецької війни 1877-1878 pp.,- Гурко (з первісним кореневим наголосом), хоча назване прізвище в сучасній українській літературній мові (щодо інших носіїв прізвища) вживається, як правило, з флективним наголосом.

Таким чином, усі українські прізвища на -ко первісно мали наголос на основі. Ті з них, які в сучасній українській мові характеризуються флективною акцентуацією, набули її на грунті української мови. Флективне наголошення отримували в основному двоскладові прізвища на -ко і дуже рідко - трискладові (Василько, Головко, Горбатко, Королько, Солодко, Хорошко та деякі інші). Серед двоскладових прізвищ на -ко первісну кореневу акцентуацію зберігає лише невелика кількість (при цьому кореневий наголос часто співіснує з флективним) - Бойко, Бузько, Бучко, Вовчко, Костко, Молочко, Пронько, Рачко, Сяпко, Стойко, Швайко та ін. Тенденція до переміщення наголосу з основи на флексію у прізвищах на -ко виникла в нашій мові, очевидно, ще в XVI ст. Вона продовжує діяти і в сучасній українській літературній мові.

В.Г.Скляренко, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.