Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Основа слова
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Основа слова

Основа слова - одне з найважливіших понять, без якого не обходяться навіть при найелементарнішому описі структури лексеми. Проте у висвітленні цього поняття, незважаючи на давність його використання як у шкільних і вузівських підручниках, так і в спеціальних працях, досі зустрічаємо неясні або суперечливі твердження. Деякі ж автори відповідний матеріал подають у дуже обтічній формі, нічого не конкретизуючи. Усе це не дає читачеві змоги скласти більш-менш чіткого уявлення про сутність основи, її типи, про те, в яких словах вона визначається, про принципи (критерії) її виділення. Нерозв'язаність цих проблем негативно позначається на викладанні відповідного матеріалу в школі.

Навіть питання, в яких категоріях лексики визначається основа розв'язується неоднозначно: "основа виділяється в змінюваних словах" "основа обов'язково наявна в кожному слові". Більшість же авторів цієї проблеми й не зачіпає, розглядаючи основу на матеріалі лише змінюваних слів.

Яка ж процедура визначення самої основи, який сегмент слова слід зараховувати до цієї структурної його частини? Словники лінгвістичних термінів орієнтують при визначенні основи відокремлювати нарівні із закінченням також формотворчий суфікс (див., наприклад, словники Д. І. Ганича і І. С. Олійника; Д. Е. Розенталя і М. А. Тєленкової; О. С. Ахманової): "Основа - частина слова, яка є носієм його лексичного значення і залишається в слові після відокремлення закінчення і формотворчого суфікса". В. В. Лопатін та І. С. Улуханов, автори розділу про морфеміку в академічній "Русской грамматике" 1980 p., зазначають: "Термін "основа" (згідно з традицією) використовується також у значенні "спільна частина ряду словоформ одного слова, яка залишається після відсічення флексійних, постфіксальних морфів і морфів словозмінних суфіксів".

Справа не тільки в різних теоретичних міркуваннях. Часто ми позбавлені чітких орієнтирів при визначенні основи в багатьох конкретних словоформах, якщо мати на увазі навіть лише змінювані слова. Так, чомусь не дається відповіді на питання, чи всі формотворчі суфікси, чи тільки деякі слід відокремлювати, щоб виділити цей сегмент слова. У тих випадках, коли подаються якісь конкретні рекомендації, часто висловлюються протилежні твердження. Як ілюстрацію, щоб не вдаватися в розбір багатьох фактів цього типу, наведемо один - як бути з формами минулого часу дієслів, що творяться від основ інфінітива за допомогою формотворчих суфіксів -л- і -в- (що походить з -л-)? М. Я. Плющ вважає, що в дієсловах минулого часу суфікс -в- (-л-) не входить до основи. Іншої думки дотримується 3. А. Потіха: дієслівний суфікс минулого часу він включає у склад основи, наприклад, писал. О. С. Ахманова в аналогічній словоформі брал виділяє основу бра-.

Отже, питання про те, які формотворчі афікси (і в яких випадках) потрібно (чи не слід) відокремлювати при визначенні основи, лишається поки що нерозв'язаним, саме поняття основи слова мовознавці розуміють по-різному. Щоб вийти з цих суперечностей, А. Г. Ликов пропонує, зберігши цей термін, чітко "відмежувати його вживання... в словозміні, в формотворенні і словотворенні". Залежно від цього матеріально і структурно основа слова може бути різною. Для ілюстрації цієї думки наводиться такий приклад: у слові переписала основа словозміни- переписал-, основа формотворення переписа-, словотворча основа -писа-. "Все залежить від того, в зв'язку з якою операцією ми шукаємо основу, в якій перспективі ми аналізуємо слово". Цих же основних принципів дотримується Г. П. Циганенко, яка розглядає основи граматичні, що, в свою чергу, поділяються на основи словозміни (реляційні), основи формоутворення (ірреляційні) і лексичні основи.

Труднощі визначення межі основи, суперечливі тлумачення різними авторами тих самих фактів пояснюються також складністю самої мовної дійсності. Розбіжності передусім стосуються статусу формотворчих суфіксів щодо основи, причому різні автори включають до складу основи різний набір суфіксів, наприклад прислівникові суфікси -о, -е (тихо, просто, добре, дуже), суфікси минулого часу дієслів, ступенів порівняння прикметників, дієприслівників, із значенням пестливості чи згрубілості і под. Дехто вважає, що до основи не входять, крім формотворчих суфіксів, і формотворчі префікси.

Розглянуті суперечності випливають з різного (іноді нечіткого, неокресленого) розуміння терміна "основа слова". Зробимо спробу знайти тут певну точку зору на основі аналізу найтиповіших мовних фактів.

Словники фіксують ряд значень загальновживаного слова "основа", зокрема такі: "опорна частина чого-небудь (будівлі, споруди, конструкції та ін.); те, на чому що-небудь ґрунтується, тримається, базується; найважливіша частина змісту чого-небудь, джерело, база виникнення, розвитку чого-небудь", коротше, головна частина чого-небудь, підстава, на якій щось ґрунтується. Саме це значення має бути першоелементом, ядром і відповідного терміна. Отже (маючи на увазі системно-структурний принцип організації нашої мови): основа слова - це той його сегмент, який є опорною частиною, базисом, фундаментом чогось. Оскільки слово не є ізольованою категорією, а виступає, мислиться в системі (приміром, словотвору, словозміни), то й основу слід визначати, виходячи саме з конкретних, розглядуваних у даному випадку зв'язків. Залежно від цього видозмінюватиметься саме поняття основи й процедура її виділення, тому слід розрізняти основу слова як члена даної парадигми, носія лексичного значення і твірну основу як базу, на якій виникла розглядувана лексична одиниця (якщо дане слово похідне).

Про твірну основу, яка встановлюється внаслідок аналізу міжсловесних генетичних зв'язків, слід говорити окремо, зараз спинимося на визначенні, окресленні традиційного поняття "основа слова".

Позбавленим підстав, на нашу думку, є твердження, що при виділенні в слові основи слід відокремлювати від неї і "формотворчі префікси". Прийнявши таку рекомендацію, відразу ж зустрічаємося з непереборними труднощами й суперечностями вже хоча б при сегментації видових пар дієслів, утворених засобом префіксації: нема єдиної думки в питанні про те, що являє собою дієслівний вид - формотворчу чи словотворчу категорію (в останньому разі й відповідні префікси нема підстав відносити до формотворчих, отже, й відокремлювати від основи); по-друге, і ті мовознавці, що вважають видові пари модифікацією одного слова, вказують на випадки, що "перебувають на межі формотворення і словотворення". Зрештою, слід визнати слушним погляд, що префікси - це лише словотворчі форманти.

Оскільки суфіксація в українській мові значно переважає над префіксацією (і кількісно, і функціонально), то саме тут зустрічаємося з багатьма фактами, які викликають труднощі при сегментації слова, а відтак із різним розв'язанням розглядуваного питання. Характерні в цьому плані мовні факти тлумачаться дослідниками по-різному. Так, найчастіше і в спеціальних працях, і в довідниках (про це вже говорилося вище) рекомендується не включати до основи нарівні із закінченням і дієслівний суфікс -в- (-Л-) на утворення форм минулого часу: ходи-в, ходи-л (а, о, и). Своєю формотворчою функцією цей суфікс подібний до закінчення, і тому цілком логічною видається вимога не включати його до основи. Проте при уважному аналізі цього явища виявляються певні складності й проблеми. Зіставимо основні групи часових форм будь-якого дієслова: лежу - лежиш - лежить; лежав - лежала - лежало; лежатиму - лежатимеш - лежатиме і под. Якщо всіх їх розглядати в межах єдиної парадигми, то доведеться основою визнати сегмент леж-, відкинувши відповідно у формах минулого і майбутнього часу частини -ав, -ала, -атиму, -атимеш і т. д. Хибність такого підходу очевидна. Тут можна говорити про класи форм, кожен з яких має свою мікросистему, причому відрізняється один від одного не тільки структурно, а й семантично, отже, кожна з часових парадигм має свою основу, до складу якої входять і відповідні суфікси (крім закінчень), тому, приміром, у формах минулого часу основою є ходив-, ходил(а), ходил(и); у слові писав основа писав-, оскільки вона вичленовується з парадигми писав, писал (а, о, и).

Аналогічне явище спостерігаємо й на прикладі іншої частини мови - прикметника. Часто висловлюється твердження, що суфікси -ш-, -іш-, оскільки вони служать для утворення форм вищого ступеня прикметників, не належать до основи. Такого погляду дотримуються, наприклад, Ф. К. Гужва, В. В. Лопатін, І. С. Улуханов, автори "Словаря-справочника лингвистических терминов" Д. Е. Розенталь і М. А. Теленкова та багато інших. Однак і тут маємо різні групи парадигм: біл-ий, біл-а, біл-ого і біліш-ий, біліш-ого, отже, й різні основи. Думку, що в паралельних формах ступенів порівняння прикметників різні основи, підтверджує ряд фактів: певна семантична відмінність між ними (адже вищий ступінь вказує на порівняно більшу міру якості); далеко не від усіх прикметників ці форми утворюються; наявність різних суфіксів у співвідносних формах: гладкий - гладшай, широкий - ширший, далекий - дальший; суплетивізм: великий - більший, малий - менший, поганий - гірший і под. Таким чином, основи ступенів порівняння прикметників різняться і структурно і семантично. Отже, є всі підстави суфікси ступенів порівняння прикметників відносити до основи відповідних форм.

Цікавим і разом з тим не висвітленим у літературі є питання про основу іменників, які в рамках однієї парадигми (в однині і множині або й навіть у межах одного числа) мають різний морфемний склад (поява суфіксів при відмінюванні), наприклад: селянин - селяни, мол-даванин - молдавани, ім'я - імені, теля - теляти, курча - курчати, мати - матері й под.

Якщо виходити з поняття основи як незмінної частини слова в межах даної парадигми, можна думати, що суфікси наведених іменників не входять до складу основи. Однак суфікс -ин досить поширений саме із словотворчою функцією, інші суфікси (-ат-, -єн-, -ер-), хоч і висту-пають лише в певних відмінках, усе ж разом з коренями являють собою базу для дальшого словотворення: материк, материнський, іменний, телятниця і под., тобто виступають як твірні основи.

Не розв'язаним до кінця є питання про основи складних слів. Виходячи з того, що одним з дуже продуктивних нині способів творення нових лексичних одиниць є основоскладання, інколи вважають, що складні похідні слова мають стільки основ, із скількох вони утворені.

Необхідно відрізняти процес словотворення, засоби, за допомогою яких творяться нові слова - з одного боку, і структуру вже готової лексеми- з другого, наприклад, генетично віддієслівні елементи типу -вар-, -воз-, -роб-, -лов, -хід і под. у структурі складних слів типу пиво-вар, сталевар, лісовоз, тепловоз, бракороб, риболов, атомохід, теплохід та інші виконують аналогічні суфіксам функції, що й дає підстави називати їх суфіксоїдами.

Складне слово і функціонально й семантично - нова порівняно з генетичними компонентами одиниця. Оскільки основа слова із семантичного боку є носієм його лексичного значення, а із структурного - охоплює всю його незмінну частину в складі парадигми, то й складні слова, граматично оформлені як одне слово (типу лісостеп, хлібозавод, новобудова, західноукраїнський), мають по одній основі.

Немає розбіжностей у розумінні основи неозначеної форми дієслова - це той сегмент, який залишається після відсічення показника інфінітива -ти (-ть).

Таким чином, розглянуті вище й аналогічні факти дають, на нашу думку, достатню підставу зробити висновок: основою слід вважати ту частину слова, яка містить у собі його лексичне значення, формально - той сегмент словоформи (члена певної конкретної парадигми), який залишається після відокремлення закінчення (а в неозначеній формі дієслова - показника інфінітива). Отже, всі префікси й суфікси (незалежно від того, вважаємо ми їх словотворчими чи формотворчими), а також постфіксальні морфи входять до складу основи. В інформативному і структурному плані основі змінюваних слів протиставляється закінчення (і показник інфінітива). Відповідно основа матеріально і структурно збігається з усім словом, у якому флексії немає.

В.Т.Горбачук, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.