Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Соломії Крушельницькій присвячується
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Урок-літературно-музична композиція на тему: "Соломії Крушельницькій присвячується"

Мета уроку: розкрити велич геніальної української співачки Соломії Крушельницької, висвітлити багатогранність її таланту, творчості в ім'я народу; стимулювати школярів до самоосвіти; прикладом великого самозречення виховувати шанобливе ставлення до справжніх дочок і синів свого народу, почуття патріотизму.

Обладнання уроку:

1. Фотомонтаж "Соломія Крушельницька - гордість нашого народу".
2. Книга Валерії Врубельської "Соломія Крушельницька", К., 1989.
3. Книга "Українські співаки", Канада, 1998.
4. Спогади Франка та В.Стефаника про С.Крушельницьку (в кн. В. Врубельської).
5. Піаніно.
6. Платівка з голосом С.Крушельницької.
7. Епідіаскоп.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Слово вчителя про форму проведення уроку, місце проведення та головних учасників (учитель коментує фотомонтаж, книгу В.Врубельської та кн. "Українські співаки").

Соломії Крушельницькій присвячується

На сцені портрет Соломії Крушельницької. В центрі два журнальні столи, за якими сидять двоє ведучих. (Ведучі змінюються у відповідності до сторінок журналу). Звучить музика Верді. Під звуки музики одна учениця чигає вірш Лесі Українки "Мій шлях". Через епідіаскоп на сцені висвічується пейзаж.

Учитель: Соломія Крушельницька... Гордість українського народу, який вона безмежно любила. На вершині світової слави цей кровний зв'язок став ще сильнішим.

Мистецькі успіхи відкрили перед нею двері всього світу, але вона добре закарбувала собі, що світ належить тому, хто має Батьківщину.
Соломія залишила нам докази своєї відданості. Найперший серед них - повернення до рідної України.
Ніколи не заростуть травою її стежки. І не тільки в ріднім краї.
Тільки той, хто пройде Соломіїними стежками, намагаючись відтворити її славний шлях, по-справжньому зрозуміє чари і небезпеку тієї дії, яку ми призвичаїлися називати служінням мистецтву.
Ми вітаємо цю дію, смакуємо її плоди, але, на жаль, рідко згадуємо, що ґрунт, на якому вони виростали і дозріли, - серце митця.

Ведучий: Відкриваємо першу сторінку літературно-музичного журналу "Соломії Крушельницькій присвячується".

Ведучий: 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях, що біля Бугача, у Амвросія та Теодори Крушельницьких народилася четверта дитина.
- Господи! - сплеснула руками повитуха.- Господи, святий і чистий, але ж ті очі! Очі - як яблука у жнива.
І то була чиста правда...
Йшли роки Батько вчив своїх дітей співати з нотного листа. Соломійка часто співала народних пісень літературного походження, а іноді навіть і акомпанувала. (Звучить українська пісня "В гаю зеленім враз зі мною").

Ведучий: Хата Крушельницьких була заповнена музикою. Збиралися в ній музиканти різного рангу, для яких спів був і життя і хліб,- і мандрували потім селом, несучи людям радість і душевну втіху. Серед співаків - десятилітня Соломійка, якій здавалось, що життя вона любить тільки тому, що в ньому можна співати. Дивиться на заплакане осіннє вікно, на вицвіле небо, на викупані ялиночки, на голі повзунки хмелю і розуміє глибоко, назавжди, що осіння пісня мусить мати в собі щось від оцієї чистої приреченої краси.

Ведучий: Радісно, завмираючими серцями, віддавались музиці батько і Соломія. Він грав на скрипці, а Соломія - на фортепіано. Тоненький старечий чоловік у чорному, і зеленооке дівча з тоненькими прозорими пучечками на клавішах. Як вона любила ті таткові імпровізації! Які любі були ті вечори! Не раз здавалося, що в тих звуках вона сама танула і була мелодією, а її серце - чутливим інструментом. (Грає скрипка).

Учитель (виходить з-за сцени). У шістнадцять років Соломія була високою, стрункою дівчиною з довгими русявими косами (проектується на екран портрет Соломії), її величезні сіро-зелені очі мрійливо дивилися на світ, а характер виробився твердий і спокійний. Завжди зі смаком одягнена, з м'якими непоквапливими рухами, лагідна в поводженні, вона справляла враження добре вихованої, інтелігентної панночки, їй була притаманна чіткість і логічність мислення. Батько прищепив доньці добрий літературний смак, а мати навчила стриманості в щоденному житті. Ранній музичний професіоналізм надав їй упевненості та серйозності, а почуття - глибини. Вільне сільське дитинство, проведене серед мальовничої природи, повага до праці не залишили в душі егоїстичного самолюбства і надали їй потім переваги у важкому, а часом брудному плині артистичного життя. Ніколи, навіть у розквіті своєї слави, вона не виявлятиме зверхності до інших людей.

Ведучий: Зовні нічого не змінилося в її житті. Як і раніш, просиджувала півдня біля фортепіано, досхочу співала, ходила на вечорниці, разом з дівчатами пекла коровай, плела вінки. Подруга Соломії Марія Цибульська згадуватиме: "Вже тоді її голос був сильний і гарний, дуже відрізнявся від інших. Як заспіває, то чути на другому кінці села". (Звучить мелодія пісні "Чомусь мене, мамо, рано не збудила").

Ведучий: 3 осені 1891 року Соломія виспівує свою долю в консерваторії в класі професора Висоцького, який був дуже вимогливою людиною. Вже після перших занять він говорив студентці: "Усі вправи, які я буду задавати, мусите повторювати вдома і знати їх напам'ять. Без правильного дихання немає доброго співу, але щоб легко дихати, треба правильно стояти. Тримайте голову прямо, розгорніть плечі, груди тримайте рівно...".
Після виснажених занять Соломія відчувала себе вичавленою, як сир під каменем. Але рішучості в неї не стало менше і на макове зерно.
Привчена до вільного сільського життя, вона досить швидко збагнула сутність слова "треба".
Ведучий: Навчаючись у консерваторії, майбутня оперна співачка часто відвідувала (а це було у Львові) Львівський театр, володарем котрого був відомий український тенор Олександр Мишуга. Соломію з ним зв'язувало багато спільного у ставленні до мистецтва, до праці, до громадських обов'язків. Коли вона слухала його на сцені, підкорялася чарівній силі його співу,- відчувала, що цей талант збуджує в ній власні творчі сили.

Ведучий (з залу): Мусимо з жалем повідомити, що маємо мало свідчень і свідків з часів Соломіїних студій в консерваторії. Щоправда, знаємо про дебют її з Мишугою, який став професійною перемогою, про те, що професор Висоцький був її єдиним дороговказом і надією, що Соломія закінчила консерваторію з дипломом і медаллю. Батько зі слізьми на очах читав: "Має всі дані, щоб стати окрасою першорядної сцени. Дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, принадна поверхність, сценічна постава, словом, усі прикмети, якими її обдарувала природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність".

Звучить класична музика: (Бетховена, Глінки, Моцарта - на вибір вчителя).

Під звуки мелодії - арій з "Фауста" Гуно ведучі відкривають другу сторінку усного журналу "Міланські світанки". На плакаті слова:
Не заводьте пам'ятників. Хай для слави троянда тут розцвіта. Бо то Орфей...
Райнер Марія Рільке

Ведучий: Восени 1893 року Соломія вперше покидала рідну землю. Вона їхала до Італії. Тут молода співачка зустрічається з Джеммою Белінчіоні, відомою італійською оперною співачкою, Фаустою Крістою та іншими. Джеммі, яку часто цитувала Соломія, говорила: "Життя співачки дуже коротке, а якщо враховувати, що майже половина його йде на науку і на стверджування як артистки, то залишається всього років десять світлої зрілої праці".

Ведучий: Далеко від дому Соломія збагнула, що освіта, одержана у Львові, не дає їй права співати на сцені італійської опери. Приголомшило її те, що вона має не меццо-сопрано, а лірико-драматичне сопрано... Це була катастрофа. Треба починати все спочатку. Соломія починає багато працювати: вивчає історію мистецтва, історію музики, опановує ту музикальну форму, яку сьогодні називають речитативом, цікавиться хоровим співом і російською музикою. Добре вивчивши музику Вагнера, свого земляка М. Лисенка вважає близьким німецькому композиторові і називає його "українським Вагнером". Вечорами ніколи не нехтувала можливістю піти в Міланську оперу, послухати музику чи поринути в балет. Вона любила красиві танці.
(Дівчата і хлопці виконують бальні танці).

Ведучий (в залу): Щаслива та людина, яка на зорі свого життя зустріне когось розумного, доброго, хто в особистості, що тільки-но формується, відчує майбутність, повірить в неї. Хто сам є носієм такої енергії, таких ідеалів, що здатні освітлювати ще темне і незбагненне життя, хто вміє викликати людську душу. Зустріч з такою людиною важлива і бажана, але для людей обдарованих вона просто необхідна. Соломії Крушельницькій пощастило: вона зустріла Михайла Павлика.

Ведучий: Павлик відчув у Соломії незбагненний талант, проте він передбачав, що її на публічній службі жде найтяжча боротьба, подібну якій мусила пережити Софія Ковалевська. В одному з листів до Соломії він писав: "Задумав вам послати життєпис Софії Ковалевської - одної з найвидатніших жінок світу, котра дійшла найвищої слави в науці, а проте була найщасливіша з нещасних". Відгукуючись на цього листа, Соломія занотувала: "Софія Ковалевська цілим життям своїм та умом напровадила мене на багато рішучих думок, і перш за все на те, що я людина, яка повинна нести радість іншим". Ведучий (з залу): Звучить вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти людина...".

Ведучий: Один з Соломіїних листів того часу свідчить, що її турбують не лише професійні проблеми: "На тім пункті, як то погодити публічну діяльність з приватним життям (філософія Софії Ковалевської), я вже не раз сушила голову...
Я Вам кажу тільки, що я хочу працювати і без праці не можу, але й жити мені хочеться, щоб ужити всього на сім світі, бо я нічого не сподіваюся до смерті".

Ведучий: І все ж - головне для Соломії - опера. В 1894 році вона співає арії з "Фауста", з "Африканки". Успіх був величезний. Слава про неї долинула до Львова і Праги. Проте, приїхавши до рідного міста, вона зрозуміла, що ні вона сама, ні її голос нікого тут не порадують. Неприязнь до неї, що вразила її з перших кроків, дедалі зростала. Те, що талановита дівчина поїхала вчитися до Італії, дратувало багатьох у театрі та консерваторії. Були такі, що сприймали це як власну образу.

Ведучий: Михайло Павлик писав до Соломії: "Не падайте духом, бережіть свої душевні сили надалі, бо знайте, що Вас чекає не один такий перелом, не одне гірке розчарування, бережіть свою душу, а тоді вона після найтяжчих проб і мук "оживе і засміється знову", як каже Шевченко про Прометея".

Ведучий: Отак писав їй учитель, і його слова знаходили відгук у Соломіїній душі, і та змучена, не призвичаєна втрачати, душа клялася ніколи не забути і вічно бути вдячною людині, в якої вистачало мужності додавати сил іншим, цінувати їхню вартість. (Бальний танок у виконанні групи хлопців та дівчат).

Ведучий: Підписуючи свій перший професійний контракт, Соломія не сподівалася лише на троянди й овації, але ніколи не думала про те, що терни, які супроводжували її перші самостійні кроки, будуть такі дошкульні. Зустрівши масову атаку у Львові, ніяк не могла спершу збагнути, "нащо тим людям бути такими поганими і затруювати життя собі і другим".
Образа нутрувала в ній, викликала гнів і роздратування і ще більше гартувала волю.
Звучить уривок з вірша Лесі Українки "Contra spem spero":

Я на гору, круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать,
І несучи вагу ту страшную
Буду пісню веселу співать...

Звучить мелодія, під звуки якої ведучий відкриває третю сторінку усного журналу "У праці серед людей" словами:
"Таланти це така річ, яку треба ловити зразу ж, в леті, і не пропускати повз себе. Занадто важлива вже ця спецстаття".

Ведучий: Вправи, репетиції, заучування і переучування текстів, підготовка і пошиття костюмів забирали багато часу в Соломії. Все це забирало стільки сил, що не залишалося і хвилини для роздумів над власною долею і життям. А справи були кепські. Вона знемагала без засобів існування. Не раз і не два брали її сумніви.
Звичайно, були приклади: Жорж Занд, Софія Ковалевська, Леся Українка, Ліліан Войніч... Та чи багато на світі таких жінок? І чи є їхня доля свідченням особливого, небуденного. Леся Українка, наприклад... Талант виключний... І хто знає, якою ціною їй все вдалося? (Учениця читає монолог раба-неофіта з драми "В катакомбах").
Ведучий: У Львівський період твердо усвідомила: "Світ не батько, а доля не ненька". Чим талановитіша людина, тим більше перешкод на її шляху. Талановитих бояться, беруть на кпини, їх "не помічають".

Ведучий: Кохання? Вона не казала зневірено, як інші: ні, кохання немає. Вона так не сказала, але, здається, відчула, що ненадійний грунт під ногами - це ґрунт почуття, а збагнувши його егоїстичну природу, мала велику охоту зректися взагалі. Бо чоловік, якого вона могла покохати, чекав від неї більшої жертви - зречення її сутності - служіння мистецтву.
Соломія не зломилася, а змужніла від цих думок. Вони пролітали над нею, як страшна віхола, яка прагнула збити її з дороги... та не збила. Вона вже знала не тільки жорстокість, але зуміла збагнути і його цілющість... Рани гояться, болі забуваються...
Соломія зрозуміла і твердо усвідомила одне: варто хоча б на хвилину зупинитися у поступі вперед, як усе, що було завойовано роками важкої праці, може вмить бути знищено. І тому - вперед, тільки вперед! З підвищеною енергією береться вона до праці і після Львівських гастролей повертається до Мілану (на екрані - декілька портретів Соломії Крушельницької).
Міланські друзі зустріли її привітно. Але думи линули до Галичини. Якось вона згадала слова Франка, які він їй сказав при зустрічі: "Те мистецтво заслуговує на пошану, яке пов'язане з інтересами народу". Довго думала над цим. Як то може бути? Ось вона... співає в опері..., а звісно, в оперу не ходить простий народ... як же зв'язати? Українська опера не існує в Галичині взагалі.

Ведучий: Соломія любила Італію. Італія стала її довічним, хоч і другим коханням. Там, в Мілані, вона знайомиться з Пуччіні, високим вельмипристойним чоловіком з банькуватими очима. Він ще не мав великої слави. Це знайомство з талановитим композитором, сумісна праця над роллю Момон принесли їй багато радощів і славу.

Ведучий: А зв'язки з Батьківщиною не поривалися і "кріпшали". Цьому сприяв Михайло Павлик. Він гадав, що всебічно обдарована й освічена, сповнена артистичного чуття і шляхетності, Соломія має бути інтернаціональною співачкою.
Павлик зацікавив Соломію Герценом, надсилає їй оповідання Всеволода Гаршина, "Війну і мир" Л. Толстого, спогади Короленка про Чернишевського. А коли Соломія була у Франції, Павлик звертається до неї у справі І. С. Тургенєва щодо передачі Віардо-Гарсія (артисткою, співачкою, яку щиро кохав Тургенєв і жив з нею до самої смерті) архівних матеріалів Тургенєва для Росії. "Але Віардо не дала нічогісінько, і де вона їх поділа - єдиний Бог відає. Більше того, віллу і хатку, в якій жив Тургенев, вона продала французам, котрим ніякого діла нема до пам'яті такого чоловіка".
Соломія читає "Обрив" Гончарова, захоплюється "Братами Карамазовими", просить у Павлика дозволу на декілька днів затримати у себе Пушкіна, Некрасова, Лермонтова.

Ведучий: Та головне для неї - сцена. Вона збагнула істину: хто не горить, той не запалює. На її думку, талановитість митця полягає не в імітації творчого вогню, а в майстерності самозапалювання. У потрібну хвилину, у потрібному місці.
Соломія співає в Італії, її вітає Париж, Відень. І всюди успіх. У Кракові вона співає в "Трубадурі" Дж. Верді, "Лоенгріні" Р. Вагнера. Знайомиться з Василем Стефаником. Молодий письменник і вона, молода співачка. Обдаровані, вони могли дуже багато зробити одне для одного. При зустрічі з Соломією Стефаник іронізує, усміхається.
Весело й Соломії. Цей розумний чоловік поруч неї; і де б вони не були, що б не говорили, на що б не звертали увагу,- все раптом робилося значним, у всьому для Соломії він умів розкрити невидиму іпостась. Нікого добрішого не знала вона в світі, ніхто не замінив його в її серці. Він учив бачити світ у всіх барвах.
(Група школярів виконує український народний танок).
Дякуючи Стефанику, Соломія ще більше прив'язувалася до рідного краю: (з залу)

І чого ж ви впали, роси
Холодні?
Ми ж і так вже голі, босі
Й голодні.
Мало сліз нам тисне горе
На очі?
І пощо ж нам ще тих срібних
Сліз ночі.


Краків носив на устах ім'я Соломії Крушельницької. Вона зробилася модною, "на неї ходили", а хто не любив оперу, мусив йти, бо там співала "незрівнянна Соломія". За квитками були справжні битви, а черги були такі, що, здавалося, розвалять театр. її квартиру перетворили на справжній квітник.

Ведучий: Вона ще не раз буде в Кракові. І саме там вона відчує, що художник стоїть над життям; хоч це не означає - над людиною. Якщо відчути зверхність над людиною, для кого ж співати? З такою філософією, з таким світорозумінням вона співає знову в Мілані, переїздить до Ніцци, потім до Кремони, Трієста. її репертуар збагатився операми "Гугеноти" Мейєрбера, "Ернані" Верді, "Кармен" Бізе.
(Звучить музика з опери Бізе "Кармен").

Ведучий: Восени 1898 року Соломія розпочала свої гастролі в Одесі, в омріяній Росії. Росії високоосвіченої інтелігенції. Росії революціонерів. Коли на одному з вечорів в одному товаристві Соломія прочитала Шевченка, гості враз порозбігалися. Пізніше у певних колах ходив анекдот про те, що, коли Крушельницька почала читати Шевченка, то кіт, який до цього часу мирно спав на лежанці, прокинувся од страху і вискочив у вікно, розбивши шибку.
Соломія розумнішала. Одеськими гастролями була задоволена. Особливо запам'ятався вечір, присвячений пам'яті Великого Кобзаря. На сцені театру звучали уривки з опер і українські народні пісні.
(Звучить українська народна пісня).

Ведучий: А потім знову Італія, а далі - Чилі. П'ять місяців триває тріумф української співачки в Сантьяго. За чилійським звичаєм, на знак найвищої пошани й почесті в театрі випустили білих голубів.
У ті роки створювалась громадська думка про Соломію. Народ пишався своєю дочкою, як тією музичною силою, яку породила українська земля. У листі до Драгоманова Павлик писав: "Та зверніть увагу на ту людину, котра гаряче бажає з Вами познайомитись і служити нашій справі. Окрім великого артистичного таланту - це дійсно чудо якесь між русинками".

Ведучий: Соломія дійсно покорила оперну сцену. У Пармі вона дебютує з арією Ельзи в опері Вагнера "Лоенгрін", Міні в опері Пуччіні "Богема", а трішки пізніше про неї скажуть "примадонна Варшавської опери". Тут, у Варшаві, Соломія співає оперу Гальки в ліричній драмі Манюшка "Галька" (на екрані портрет Соломії-Гальки). Галька була одним з найулюбленіших образів Соломії.
Варшавська преса детально інформувала глядача про успіхи улюбленої співачки, часом дивувалась швидкому здобуттю Соломією такої слави.
"На очах тисячі глядачів творилося мистецьке чудо. До рідкісних явищ історії опери належить швидке здобуття тріумфів Соломією. Молода артистка, маючи ледве п'ять років в театрі, завоювала успіх в Варшаві так, що важко знайти подібний приклад в історії. Здобути ці успіхи допомогли їй талант, висока музикальність, сильний сопрановий голос, сценічний темперамент, жіночий чар...",- так писала одна з Варшавських газет.

Ведучий: Слава про Крушельницьку поширилась і на Східну Україну. Микола Лисенко цікавиться особою артистки. Знали про неї і в Петербурзі. Знайомство з російською оперою Крушельницька почала з "Євгенія Онєгіна" Чайковського. Образ Тетяни був їй зрозумілим і близьким. Партію цю вона почала співати ще у Варшаві.
(Звучить арія Тетяни з опери П. Чайковського "Євгеній Онєгін").

Відкривається четверта сторінка журналу "Тріумф".

Ведучий: У перші десятиріччя XX століття на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі - Баттістіні, Тітта Руфо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати поруч з ними. Нею була Соломія Крушельницька.

Ведучий: Звістка про небувалий успіх Соломії розліталася в артистичному світі, їй знову рукоплещуть столиця Росії, Варшава, Париж. Портрети Крушельницької вміщують американські та паризькі журнали, Неаполь шле їй запрошення без жодних торгів.

Ведучий: Гастролі в Неаполі повинні були розпочатися в прославленому театрі "Сан Карло" в січні 1903 року.

За тиждень до гастролей Соломія одержала з дому картку з чорними берегами. її татунько помер. (На екрані портрет Соломи з підписом "Рідному татунькові").
Чи можна знайти слова, щоб передати безмежжя тієї прірви, яка відкрилася перед нею і називалася визначеністю людської долі? Чи можна визначити міру її горя?.. Вона не змогла поїхати. Ніколи більше не торкнеться рукою його руки. Ніколи не побачить його сивої голови. Соломія не може порушити контракт, але для свого першого виступу вибирає оперу Верді "Аїда". Оперу, де сила любові до батька часом домінує в героїні над усіма почуттями.

Ведучий: Чи часом не так трактувала вона свої стосунки з улюбленим мистецтвом? Хіба не вважала вона себе дочкою приниженого і пригнобленого народу? Хіба була байдужою до його ворогів? І хіба не стояла між звичним: "жити, як усі люди" і високою жертовністю свого прагнення "бути для людей"? У ній самій було щось від Аїди. Перед неаполітанською публікою Крушельницька співала Аїду на честь світлої пам'яті свого батька.
Ведучий: Важлива сторінка в житті Соломії - знайомство з новим диригентом театру "Ла Скала" Артуро Тосканіні. Він кинув виклик міланській сцені, його мужність, упертість імпонували Крушельницькій. У перші місяці знайомства з ним співачка наблизилась до апогею слави. Але що стосується особистого, не порушила своїх принципів.

Ведучий: Яку роль відіграли в її житті чоловіки? Палкий, закоханий Франко, гуморливий і говірливий Василь Стефаник, який просив Соломію заради їх кохання зректися сцени... Чоловіки закохувалися в неї. Вона ж бо така прекрасна і чарівна у своїй красі, така доброзичлива, такий м'який усміх опромінює її обличчя. Вони спішили... швидше до перемоги... і наштовхувалися на мармурову гору. Все залежало від швидкості, яку вони розвивали, на великій - рідко хто врятовувався.

Колись любов завдала їй болю. Почуття, не пов'язане з творенням, було занадто нетривким... лише викладене в працю - ставало вічним. Вона знала ціну таким метаморфозам. Любила і прагнула їх у коханні. Але після Кракова (розрив стосунків з Василем Стефаником) вона не відкривала своє серце занадто довірливо й постійно перед тими, хто не був причетним до її мистецтва.

Ведучий: Соломіїні гастролі не знали меж: Флоренція, Буенос-Айрес, знову Мілан, Неаполь, Ватікан. Поряд з нею Пуччіні, Тосканіні, Шаляпін, Штраус. Нові ролі, арії. Ріхард Штраус писав: "Опера "Електра" в Мілані була поставлена несподівано надзвичайно вдало. Крушельницька-Електра в будь-якому відношенні - актриса першого рангу".
Американський критик Дюваль, згадуючи образи, створені Крушельницькою, і називаючи її найвидатнішим сопрано, писав, що Соломія Крушельницька наділила цих героїнь своїм невичерпним темпераментом, позначила їх точними рисами особи в такій мірі, що вони лишились до цього часу... недосяжними зразками. Ведучий: Соломія більше не могла терпіти атмосферу самотності, яку вона досі не помічала. Без Батьківщини, без рідної людини, в безконечній боротьбі - незчулася, як плин життя і невблаганність втрат виснажили її. Уперше в житті захотілося бути поблизу людей, які б її розуміли. На гастролях в Аргентині вона хотіла зустріти лише одну людину з Віареджо Чезаре Річчіоні. Доля не раз зводила їх. А тепер уже на все життя.

Ведучий: Чи була вона задоволена своїм подружнім життям? Чи не розчарувалася? Душа Соломії, що завжди закрита для стороннього погляду, тепер наче відгороджується суцільним муром. Зрештою вона добре знала життя і його можливості, щоб мати забагато ілюзій. Усі свідчать про їх нерозлучність. Крушельницька і Річчіоні були нерозлучною парою і такими залишились до самої смерті, хоч і не мали дітей. Чого більше в цьому: точності вибору чи цільності її характеру... Мовчать Соломині вуста... І ми вмовкаємо разом з нею... (На сцені бальний танець).
Звучить останній монолог Мавки з драми-феєрії "Лісова пісня" ("О, не журися за тіло...").

4. Заключне слово вчителя.

5. Домашнє завдання:

а) написати літературний лист до Соломії Крушельницької;
б) зібрати матеріали про оперних співаків свого регіону.
в) прочитати книгу Валерії Врубельської.

Список рекомендованої літератури

1. Історія української літератури. Книга перша. - К., 1994.
2. Врубельська В. Соломія Крушельницька. -К., 1985.

Л.І.Нечволод, 2001 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.