Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Не треба слів! Хай буде тільки діло! (слово про О.Телігу)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Урок-мозкова атака на тему: "Не треба слів! Хай буде тільки діло!" (слово про О.Телігу)

Мета уроку: сприяти розвитку творчості, виробленню особистих поглядів на проблеми, які визначаються; вчити співставляти, узагальнювати, систематизувати; збагачувати мову школярів за рахунок інтеграції знань.

Обладнання уроку:

1. Журнал "Український засів", X., 1993.
2. Портрет Олени Теліги.
3. Вірші Олени Теліги.

Методичні рекомендації до уроку

Учитель:
а) готує по темі питання, стислі за змістом, лаконічні за формою.
б) знайомить учнів з правилами проведення уроків - мозкових атак
(висловлювати свої думки; не критикувати ідеї та їх оцінки; пам'ятати, що перевага надається фантазіям, відповідям-осяянням).

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Міні-урок. Мета: ознайомлення учнів з питаннями по темі уроку і структурою уроку:

а) перший етап - задавання питань з метою усвідомлення постаті О.Теліги (25 хвилин);
б) другий етап - осмислення відповідей на питання;
в) третій етап - шляхи подолання неточностей, непорозумінь, труднощів при визначенні основних положень теми.

3. На першому етапі учні усвідомлюють з допомогою вчительських питань три уривки зі статті Олени Теліги, надрукованої в 1941 р.
(Уривки відксерені, і їх має кожен учень).

Уривок перший.

"Мов несамовиті постаті, живцем видрані з якоїсь фантастичної повісті, по наших шосах летять люди в одностроях, божевільними мотоциклами і крилатими автами. Довжелезними драконами тягнуться сірі колони з грізними містичними потворами, наступають тяжкі танки. Наступають, щоб підбити і знищити ворожий собі світ, що на наших очах хитається і падає так, як падали не раз тяжкі мури. Ми дивимося на все це з запертим віддихом і нетерплячим питанням: чим все це кінчиться..."

Уривок другий.

"Ми всі мусимо великими спільними зусиллями нищити ту їдку отруту, що хотіла випалити в душах українців зі східних земель кожне найдрібніше почуття, з якого складається велика національна свідомість, а передовсім - почуття нерозривної національної спільноти. Допомога - до віднайдення цих почувань - таке завдання, що мусить бути тепер найважливішим для всіх українців західних земель, які могли в ліпших умовах формувати свій національний світогляд, і тих українців зі Сходу, що мали змогу пізнати інший, справжній український світ, який москалі-більшовики так немилосердно старалися знищити, щоб на його руїні творити свій, нам ворожий, нахабно залишаючи собі все те, що у нас безоглядно випалювали".

Уривок третій.

"Будемо самими собою, з усіма своїми поглядами, перед обличчям людей своєї Нації і хай в протилежність до забріханої большевицької пропаганди кожне наше слово буде непідробленою правдою, незалежно від того, чи ця правда усім буде подобатися. Ми ж не йдемо накидати згори якусь нову ідею чужому середовищу, лише зливаємось зі своїм народом, щоб спільними силами, великим вогнем любові розпалити знов всі ті почування, які ніколи не згасали: почуття національної спільноти і гострої окремішності".

4. Питання до учнів:
  • Що ви знаєте про О.Телігу? (Учитель звертає увагу на портрет дівчини).
  • Чому дівчина повернулась в Україну?
  • Як склалося її життя в Києві?
  • Чи зрозуміли "брати" порив романтичної натури?
  • Коли нависла загроза, може, краще було знову кинутися до Європи?
  • Як ви розумієте зміст першого уривку?
  • На чому акцентує увагу молода дівчина?
  • Як ці рядки допомагають вам сприйняти постать маловідомої української поетеси - патріотки?
  • Чи об'єктивно оцінює Олена становище в Україні? (див. другий уривок).
  • Про які ліпші умови говорить дівчина?
  • Хто заважав українцям Східної України пізнавати "справжній український світ"?
  • Чи об'єктивну думку висловлює Теліга в кінці другого уривку?
  • Проблеми, описані в третьому уривку, актуальні сьогодні?
  • Поміркуйте, О.Теліга - патріот своєї землі?
5. Підсумки вчителем учнівських відповідей, відбір найбільш яскравих думок (ці думки записуються в зошити).

6. На третьому етапі - дослідження віршів О.Теліги, які або повинні підтвердити висловлювання школярів, або заперечити їх.
Кожен учень отримує набір віршів О.Теліги і відповідно до визначених учителем проблем на третьому етапі уроку самостійно формує своє бачення.

Олена Теліга

ВІД ПОРИВУ ДО САМОГО ЧИНУ!

ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ


День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні. Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню. Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово - Україна. І тому росте, росте прокляття! Всі пориви запального квітня Неможливо в дійсність перелляти Н а землі байдужо-непривітній. Хочу крикнуть в далечінь безкраю І когось на допомогу кликать, Бо душа моя сьогодні грає І рушає на шляхи великі. Хай мій клич зірветься у високість І, мов прапор в сонці, затріпоче, Хай кружляє мов невтомний сокіл, І зриває рідних і охочих! Все чекаю на гарячий подих,- Ґеній людський чи лише випадок,- Щоб застиглі і покірні води Забурлили водоспадом. І коли закрутить непогода І мене підхопить, мов піщину, Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину! * * * Я руці, що била,- не пробачу - Не для мене переможний бич! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Ні зідхань не маю, ні злоби. Тільки все у гордість замінила, Що тобою дихало й цвіло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело. Але навіть за твою шпіцруту Стріл затрутих я тобі не шлю, Бо не вмію замінять в отруту Відгоріле соняшне - "люблю". ПОВОРОТ Це буде так: в осінній день прозорий Перейдемо ми на свої дороги. Тяжке змагання наші душі зоре, Щоб колосились зерна перемоги. І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість: Нам буде сонцем кожний кущ і камінь У ці хвилини гострі і щасливі! Подумать тільки: наші села й люди, А завтра прийдемо до свого міста! Захоплять владно зголоднілі груди Своє повітря, тепле та іскристе. Та звідкись сум зловіщий вітер вишле, Щоб кинуть серце у крижаний протяг: Усе нове... і до старої вишні Не вийде мати радісно навпроти... Душа з розбігу стане на сторожі, Щоб обережно але гостро стежить Всі інші душі - зимні чи ворожі - І всі глибокі поміж ними межі. І часто серце запалає болем, А щось гаряче аж за горло стисне, Коли над рідним, тим же самим полем Зависне інша, незнайома пісня. Чекає все: і розпач, і образа, А рідний край нам буде чужиною. Не треба смутку! Зберемось відразу, Щоб далі йти дорогою одною. Заметемо вогнем любови межі. Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, що нам належить І злитись знову зі своїм народом. МУЖЧИНАМ Не зірвуться слова, гартовані, як криця, І у руці перо не зміниться на спис. Бо ми лише жінки. У нас душа криниця, З якої ви п'єте: змагайся і кріпись! І ми їх даємо не у залізнім ґимні, У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць. Бо швидко прийде день і у завісі димній Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць. Ще сальви не було, не заревли гармати, Та ви вже на ногах. І ми в останній раз Все, що дає життя іскристе і багате, Мов медоносний сік, збираємо для вас. Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,- Без металевих слів і без зідхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть! СУЧАСНИКАМ "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби - спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, С ховай свій біль. Зломи раптовий порив". Але для мене - у святім союзі: Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю! Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може, в цьому й є моя сміливість: Палити серце в хуртовині сніжній, Купати душу у холодній зливі. Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба,- я тверда й сувора. О, Краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жадний ворог. ЧОЛОВІКОВІ Не цвітуть на вікні герані - Сонний символ спокійних буднів. Ми ввесь час стоїмо на грані Невідомих шляхів майбутніх. І тому, що в своїм полоні Не тримають нас речі й стіни, Ні на день в душі не холоне Молодече бажання чину. Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому - Може, завтра вже нас відкличе Канонада грізного грому. І напружений погляд хоче Відшукати у тьмі глибокій, Блискавок фанатичні очі, А не місяця мрійний спокій. ЖИТТЯ Василеві Куриленкові Зловіщий брязкіт днів, що б'ються на кавалки, І жах ночей, що затискають плач. Ти, зраджений життям, яке любов так палко, Відчуй найглибше, але все пробач. Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Розквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім'ята, Сліпа, безкрила - сунеться на дно. А ти її лови, тримай, тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним - живи! Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, мов нитка провідна. Ти приймеш знов життя і так захочеш жити, Його пізнавши глибоко, до дна. ВІДПОВІДЬ О, так, я знаю, нам не до лиця З мечем в руках і з блискавками гніву, Військовим кроком, з поглядом ловця І ти завзято крізь вогонь і зливу. Ми ж ваша пристань - тиха і ясна, Де кораблями - ваші збиті крила... Не Лев, а Діва наш відвічний знак, Не гнів, а ніжність наша вічна сила. Та ледве з ваших ослабілих рук - Сповзає зброя ворогам під ноги, Спиває ніжність легендарний крук - Жорстокий демон бою й перемоги. І рвуться пальці, довгі і стрункі, Роздерти звички, мов старі котари, Щоб взяти зброю з вашої руки І вдарить твердо там, де треба вдарить. Та тільки меч - блискучий і дзвінкий - Відчує знову ваш рішучий дотик, Нам час розгорне звиклі сторінки: Любов і пристрасть... Ніжність і турботи * * * Махнуть рукою! Розіллять вино! Хай крикне хтось - хай буде завірюха, - Ах, як я хочу віднайти вікно У сірім мурі одностайних рухів! А в тім вікні нехай замерехтить Чиєсь обличчя - вперте і сміливе, Щоб знов життя - надовго чи на мить - Розколихалось хвилею припливу. Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий, Переплеснувся найсвітлішим плином, Де очі інших, очі ворогів Не домішали яду чи полину. І в душній залі буде знов рости Така дитинна й божевільна мрія: Щоб задля мене хтось зуміє йти Крізь всі зневаги - так, як я умію! НАПЕРЕДОДНІ Олегові Ш. І Коли приходиш ніжний і шумкий, І дзвоном слів перетинаєш спокій, Мені здається - весняних потоків Пливуть бурхливі і ясні струмки. Тоді вдаряють спінені думки У таємничість непочатих років, Коли пірве твої юнацькі кроки Далекий шлях - тривожний і стрімкий, Так радісно тримать мої долоні У цій кімнаті, де в низькім поклоні Схилились айстри на овальний стіл. Та все ж життя - це обрії далекі, Це літаків непогавний клекіт, І у руках скажений скоростріл. ІІ Не раз кажу: змагайся і шукай! Вдивляйся в очі пристрастей і зречень! І знаю я: в один затихлий вечір До інших брам сягне твоя рука. Щось захлисне, мов повінна ріка, Моє лице і всі знайомі речі, Бо щастя вихром упаде на плечі Й закрутить дні, мов крила вітряка. Та ледве прийде кликане і ждане, Ти кинеш все, щоб на гучні майдани Піти у слід за тисячами ніг... І раптом пам'ять, мов надхненний майстер, Вогнем змалює золотавість айстер, Овальний стіл і мій веселий сміх. * * * Усе - лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова у барвах однакових, Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання - в запорошених оковах. Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб рвались душі крізь іржаві грати, Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби - І варто буде жити чи вмирати! Не бійся днів, заплутаних вузлом, Ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице добром і злом! Хай палять серце найдрібніші ранки! Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі. В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться - Лише по спеці гряне жданий грім І з хмар сковзне - багнетом - блискавиця.
РОЗСИПАЮТЬСЯ МУРИ

Кілька літ тому, коли в кіно йшов якийсь фільм, повний боротьби, героїзму і катастроф, нервові люди жахалися й здригалися, а юнаки з захопленням дивилися на нього, як на цікаву, але неправдоподібну байку. А на екрані люди змагалися, йшли вперед, здобували міста, рятували в братерській самопосвяті своїх товаришів та йшли на смерть в ім'я своєї найбільшої любови, любови до батьківщини.

Та ось кінчався фільм, запалювалося світло і сотні глядачів розходилися по своїх затишних домах, з усмішкою згадуючи хвилювання і запевняючи себе та інших, що все було неправдоподібним, що катастрофи і геройство - все це було лише фантазією режисера, правдиве ж життя - просте та спокійне і просто та спокійно треба його пережити.

Але прийшов час і перед нашими очима закрутився фільм, якого не вгадала б уява найбільш сміливого режисера. Дороги, по яких донедавна помалу ще проходжувалися повільні пішоходи або довгими годинами їхали з одного містечка до другого сонні вози, задудніли, загомоніли новим, твердим і переможним життям, - життям боротьби й наступу.

Мов несамовиті постаті, живцем видрані з якоїсь фантастичної повісти, по наших шосах летять люди в одностроях, божевільними мотоциклями і крилатими автами. Казковими довжелезними драконами тягнуться сірі тягарові колони і грізними мітичними потворами наступають тяжкі танки. Наступають, щоб підбити і знищити ворожий собі світ, що на наших очах хитається і падає так, як падали не раз тяжкі мури під час фільмової катастрофи, на яку дивилися сотні глядачів з запертим віддихом і нетерплячим питанням: чим все це кінчиться?

З яким же глибоким хвилюванням ми всі, українці, дивимося тепер на велику дію, що розгортається перед нашими очима, коли розсипається світ - світ ворожий і нам. Хоча й не від наших рук, але все ж валиться нарешті та ненависна для нас будова, яка довгі роки непроломним муром ділила українців СРСР від усіх інших братів зі Заходу, від цілого світу і від справжнього зрозуміння подій у світі.

7. Підсумки уроку.

Тезисний виклад підсумків уроку
  • Олена, донька професора Івана Шовгенів повертається до України після вісімнадцятилітньої розлуки в 1941 році.
  • У Києві сонцем здався їй кожний кущик і камінь у ці хвилини гострі та щасливі.
  • Мету свого повернення дівчина передала словами: "Ми не йдемо накидати згори нову ідею, лише зближаємось зі своїм народом".
  • У постаті Олени Теліги виходить на висоти Києва не тільки українська жінка і не тільки поетеса, а насамперед член організованих національних лав.
  • Молоді патріоти України, серед них Теліга і її чоловік, намагаються перевести українську культуру на фронтову лінію, щоб висловити та ствердити повноцінність українського духу в світі.
  • Голова столичної Спілки письменників, редактор літературного видання "Літаври", Олена безкомпромісно освітлює цілі українського мистецтва.
  • У своїх статтях Олена писала: "Кожне гасло має вростати в нашу землю, а не засмічувати її порожньою лускою".
  • Вона готова прийняти "удари і дари Господні" заради свого краю, свого народу.
  • 3 загостренням німецького терору наповнюється призначення Олени Теліги. На фоні трагічного і пораненого Києва вона виступає живим втіленням неподоланої ідеї.
  • Слово поетеси, громадського діяча вростало в душі її земляків, щоб рости колосом перемоги:
    І в душній залі буде знов рости Така дитинна й божевільна мрія: Щоб задля мене хтось зуміє йти Крізь всі зневаги - так, як я умію. Домашнє завдання: Написати твір публіцистичного стилю на тему: "Не треба слів! Хай буде тільки діло".
Список рекомендованої літератури

1. "Золотий гомін", хрестоматія для 10-11 кл.
2. Набір віршів О.Теліги.
3. Стаття О.Теліги "Розсипаються мури".

Контроль і самоконтроль знань

1. Ідейно-художній аналіз віршів.
2. Вікторина за віршами О.Теліги.
3. Письмові роботи.
4. Складання опорних лексичних схем.


Л.І.Нечволод, 2001 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.