Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Фразеологія. Треті півні
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Фразеологія. Треті півні

На Україні близько 350 видів осілих, що постійно проживають, і перелітних птахів. їх рухливість, спритність, яскраве вбрання, різноголосі співи та спосіб життя спричинилися до виникнення численних фразеологізмів. Ми нерідко згадуємо саме птахів, коли хочемо схарактеризувати когось із людей: важний птах, перелітний птах, стріляний птах, велика птиця, невелика птиця, вільна птиця... Рання пташка - "людина, що рано встає"- протиставляється пізній пташці; птиця невисокого польоту - "людина, що не обіймає високої посади", протилежне значення - птиця високого польоту. Вити совою, довгий як журавель, налетіти шулікою, чайка-жалібниця... Немає для дівчини більшої похвали, ніж ластівка (як ластівка), а для юнака - орел (як орел). Життєві спостереження, оповиті легендами, відбиті у влучному порівнянні, народній приказці, образній ідіомі,- в багатьох "пташиних" фразеологізмах. Про них - наша дальша розповідь.

Глуха тетеря

Увійшла до фразеології і тетеря (тетерук, тетерев, тетерка, тетервак; глухар). Глухою тетерею називають людину, яка не-дочуває.

...Настає період, коли глухарі злітаються токувати - виконувати свою шлюбну пісню. Вони надимають горло, розпускають крила, дріботять лапами. При цьому глухар не чує навіть зробленого по ньому пострілу. У слуховому апараті тетерукових є особлива складка з багатьма кровоносними судинами. Коли птах токує, судини поповнюються кров'ю, і складка так набухає, що зовсім перекриває слуховий прохід. На цю мить і чатують мисливці.

Звідси глухий як тетерук, глухий як тетеря; рос. глух как тетерев; білор. цецярук глухі (глухий тетерук), діал. затакавауся як цецярук ("затокувався як тетерук"), що означає "заговорившись, не звертає уваги на все навколишнє". В українських говірках чуємо загот у ритися - "заґавитися; забути про все, задивившись на щось" - похідне утворення від гбтур - "глухар", пов'язане з токуванням глухарів.

Спільносхіднослов'янськими є й вирази глуха тетеря - "про глуху людину", пор.: "А Гребенючка навіть не ворухнулася в мій бік. Позакладало їй, чи що? Глуха тетеря!" (В. Нестайко); рос. глухая тетеря - "людина, що не чує або погано чує"; білор. груб. глухая цяцера (глуха тетеря) - образливий вираз, що вживається стосовно глухої людини. Цікаво, що в архангельських говірках російської мови побутує і вислів глухая копала з тим же значенням, що й глуха тетеря, хоч діалектне копала - це самка тетерева, а токують, як відомо, тільки самці.

Слово глухий природно викликає негативні асоціації: глуха тетеря - чортова тетеря ("А ти ж чого мовчиш, чортова тетеря? - враз почулось над головами вершників, і крива ломака полетіла в Прілого" - П. Панч); білор.: чортава цяцера ("чортова тетеря"); виступає також із значенням "дурний" (не чути - отже, "не розуміти"). Так, білоруси говорять: дурная як цецярук ("дурна як тетерук"), поляки - "дурний як тетерев". А в росіян глухая тетеря - це не тільки "глуха", а й "тупа", "безтолкова людина".

Зозуля кує - вік нам вказує

Образ зозулі - один з найпоширеніших у ліричних піснях і баладах, казках і міфологічних легендах, у пареміологічних оди-ницях. Ярославна ("Слово о полку Ігоревім") прагне зегзицею (зозулею) полинути до князя. У прислів'ях і приказках зозуля виступає синонімом жінки або молодої дівчини (Чути в хаті дочку, як зозулю в садочку). Через те що зозуля підкладає яйця в чужі гнізда (поліщуки називають її "безкровною матір'ю"), ім'я цього бездомного птаха уособлює недбайливих жінок: Зозуля собі гнізда не мостить; Про те зозуля кує, що свого гнізда не має; "- Була б, певно, за Василем і була б господинею. А то бач: як зозуля та - без пристановища, без притулку" (Панас Мирний). Поляки вважають, що вона "кує тому, що гніздечка собі шукає"; часом порівнюють із зозулею якусь жінку, що "користується чужими гніздами" чи "влазить, як зозуля, в чуже гніздо".

Мабуть, найбільше життєвих спостережень і повір'їв, пов'язаних із зозулею, відбито у фразеологізмах, що передають часові поняття: Зозуля житнім колосом удавилася (вона кує тільки до жнив); Зозуля мандрикою вдавилась (Номис, № 471); Соловейко вдавився ячмінним колоском, а зозуля мандрикою . Мандрики - сирники, що готували до 29 червня за старим стилем. Зозуля фігурує й у виразах про долю людини, її вік: Так от чому зозуля кувала (Номис, № 7363); Хоч куй, зозуля, хоч не куй: мені і удід закує (Номис, № 5515). Сталими висловами Налетять зозулі, що нас не забули і Не всім туди лізти, де зозуля кує (УНІП, 558), як і польськими "Вже мені зозуля не закує", "Вже мені не будуть довго зозулі кувати" евфемістично, інакомовно говориться про смерть. Цю ж тему розкривають і українські народні побажання Щоб ти зозулі не чув! (Номис, № 826); "[Дем'ян (з гурту):] Бодай же тобі так заклало, щоб ти й зозулі не почув!" (І. Карпенко-Карий). Багато фразеологізмів постало на грунті легенд про те, що зозуля відлічує людині роки:

От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям од мірятиме літа -


згадується про це повір'я в "Лісовій пісні" Лесі Українки.

Таке ж і народне прислів'я "Зозуля кує - вік нам вказує."

Виглядати як каня дощу

Є в народному мовленні слов'ян лексеми й фразеологізми, пов'язані з канею (канюкою, канюком) - невеликим хижим птахом родини яструбових, схожим на шуліку: укр. зневажл. канючити , розм. і діал. канькати (СУМ), розм. виканючувати (виканючити), виканючуватися: Ото канючить (Номис, № 2769); рос. просторічн. канючить, діал. канюкать (волог.), каньчать (новг.), канья-чить (твер.), канькать (смол., зах.-брян.); пор. у словнику В. Даля: Поканючь еще, авось выканючишь; Проканючил весь день; Доканючился до тумака ; білор. розм. кань-каць (канькати). Усі вони означають "настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити щось у когось; "випрошувати"; "випрошувати з плачем": "невідступно клянчити". Такі ж і іменні назви: укр. зневажл. канючення (від канючити), канюка- "набридливий прохач; жебрак" (СУМ); рос. діал. канюк (волог., вят., перм., свердл., ни-жегор., яросл.), канюка (нижегор., вят., смол.), канюка (волог.), а також канькала, канькало, каньчун (жіноче каньчунья), канюн, канючка.

Саме слово каня (від праслов'янськ. kanja) пов'язане як і багато інших назв пернатих з характером крику птаха (ЕСУМ). Але народна' уява семантизувала цей крик-квиління птиці перед дощем як "Пить! Пить!", на основі чого й виникли перекази-легенди та фразеологічні звороти. Одне з таких "пояснень" записав І. Я. Франко. Каня при створенні джерел і річок не хотіла копати ямки, "аби собі жовті черевички не поваляти" (не забруднити). За це їй і заборонено пити воду з джерел та річок, а може вона пити тільки дощову воду, ловлячи її на льоту. Ось чому в часи посухи вона дуже мучиться й цілими днями літає та кричить плачливо, просячи дощу .

Таким чином, крик птаха і дощ у фольклорі виявилися міцно пов'язаними. Це ж відбиває і народна фразеологія. Наприклад: пищить як каня; канькає як на дощ; "Люди, мов каня, прохали дощу, бо все віщувало голод" (М. Коцюбинський).

На Україні кажуть: чекати як каня дощу, виглядати як каня дощу, чигати (ждати) як каня дощу. Є прикмета: Канюка плаче - дощ буде.

Біла ворона

Парадоксально звучать словосполучення біла ворона, білий ворон - "про того, хто виділяється серед інших чимось незвичайним": "Білою вороною поміж старостами почувався батько Чагр. Він й убрався не так, як інші" (Р. Федорів); "-Перестань каркати, знайшовся білий ворон..." (І. Цюпа). З тим же значенням виступає й вислів білий крук. Інколи "гайворонячі" фразеологізми вказують і на щось виняткове, незвичайне, як-от у І. Франка: "Саме тим ціка-ва... причина говірки про мужиче життя, що ясний здоровий погляд на сучасне життя і сучасну науку в нас рідший білого крука".

Білу ворону (білого ворона, крука) знають не тільки східні слов'яни (рос. белая ворона, білор. белая варона), а й західні: польське "білий ворон"; чеське "біла ворона" та південні: болг. бяла врана - "біла ворона".

Біла ворона - не абстрактний плід народної мовотворчості. Виявляється, що вони є і в житті. Організм кожної тварини виділяє особливі пігментні речовини, які відкладаються в шкірі, лусці, шерсті, пір'ї і надають їм певного забарвлення (чорний колір залежить від меланіну). Якщо в зародковій клітині щось порушується, то тварина (як і її потомство) лишається все життя білою.

Але не тільки ворона - "біла ворона". Серед альбіносів (від лат. albus - "білий") бувають галки, граки, шпаки, горобці, сороки. В. Песков називає ще жирафу, горилу, тигра, лисицю, оленя, видру, орла, їжака, соболя і навіть кита й сома.

У "Слові о полку Ігоревім" згадується "босий вовк". Академік О. І. Соболевський висловив припущення, підтримане й В. І. Чернишовим, що це міг бути якраз білий вовк

Народна уява наділяла альбіносів різними містичними рисами. Давні єгиптяни й китайці білих мишей вважали посланцями щастя. Зустріч з білим оленем викликала в європейців благоговійний страх. Білий слон і білий тигр в Індії були священними. Того ж таки білого вовка наші забобонні предки вважали царем над усіма вовками, лісовиком, що набуває вигляду вовка, лісного царя.

Білі ворони (ворони, круки) - явище надзвичайно рідкісне. Західні слов'яни підкреслюють це особливо часто, пор. польське- буквально: "Даремно шукає людина білого крука"; "Рідкісний як білий крук"; "Рідкісна й біла ворона". Співзвучне фразеологізмам в інших народів і чеське порівняння "Скільки ворон білих, стільки мачух добрих".

Вислів біла ворона зустрічається вже в староримського поета Ювенала (І-II ст. н. е.) в сьомій сатирі:

Царства дає він [випадок] рабам, полоненим - тріумфи,
Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон.

Фразема біла ворона міцно засвоїлась українською мовою і вживається не тільки в "канонічній" формі, наприклад: "- Якось тісно мені в ньому [фартушку], незручно... І поворозки наче давлять, і кожен, як на білу ворону, дивиться..." (О. Гончар), а й видозмінено: "В школі між юнкерами я був, так би мовити, вороною в білому пір'ї" (П. Капельгородський).

Стара карга

Хоч як дивно, але й у звороті стара карга та сама ворона. Каргу-ворону добре знають на Дону, в Ростовській і Воронезькій об-ластях; з таким же значенням її сприймають і в астраханських, каспійських, казанських, саратовських, нижегородських, кост-ромських та інших говорах - якраз у тих, що прилягають до територій, зайнятих тюркомовними народами. На це вказав, зокре-ма, В. М. Мокієнко, підтвердивши думку М. Фасмера про запозичення слова карга з тюркських мов (турецька, казахська, кримсько-татарська, кипчацька та ін.) 13. В оренбурзьких говорах знають і слово каржата - "воронята". У словнику В. Даля є й такий запис: Как ни вертись ворона, а спереди карга, и сзади карга. Отже, часто ворона й карга виступають як слова-синоніми.

Лайливе слово карга - "про сварливу стару й потворну жінку" - запозичене в українську мову з російської, де карга (діал. "ворона") теж означає "злу бабу".

Очевидно, з російської мови потрапив до української (як і до білоруської) також фразеологізм стара карга (буквально: "стара ворона"), який вживали ще письменники кінця XIX ст., наприклад Панас Мирний: "- А ти підглядаєш за нами, стара карго?.."

Становленню східнослов'янського звороту стара карга (рос. і білор. старая карга) та його закріпленню в українській мові спри-яло кілька причин. З вороною (а також з її родичем вороном) пов'язане уявлення про довголіття (пор. і польське - буквально: "старий як крук").

Ворона, ворон, крук здавна були вісниками нещастя: Ворона (ворон) даремно не каркне; "Сів ворон і кряче, недолю віщує" (І. Франко); "Польська шляхта і татари налітали із заходу і сходу, мов ті круки" (І. Цюпа). Розмовне каркати, крякати означає "віщувати, накликати нещастя, невдачу" (пор. і значення слова карга - "відьма").

Крім того, компонент карга міг осмислюватися у слов'янських мовах як звуконаслідувальний. Точнісінько так, як і в слові гар-гара, що теж означає "сварлива жінка", і, як гадають, утворене на основі подвоєного вигуку гар (пор. звуконаслідувальні утворення гар-гар, гаркати - "ричати, гримати, кричати", гаркун - "буркотун"; рос. гаркать - "кричати"; білор. гаркаць - "бурчати", болг. гаракам - "галасую"). Принаймні Л. А. Булаховський, відзначаючи близькість усталених найменувань птахів і передачі їх криків звичайними спостерігачами природи, болгарську назву ворони (хоч і запозичену) - карга, як і російську - карга, зіставляв з воронячим "гар! гар!" ("каркнуть") и. Додамо, що в українській мові є і фразеологізм стара гаргара ("Коли б не стара гаргара, а то всіх, як іржа залізо те, точить..." - Панас Мирний) з тим же значенням і стилістичним забарвленням, що й стара карга.

Нарешті, не виключений і вплив моделі "старий - назва птаха (тварини)": старий ворон, старий горобець, стара ворона, старий вовк, старий лис, старий собака.

Треті півні

З домашньої птиці найбільш "фразеологічним" виявився півень. Були помічені його поважний вигляд, задерикуватість - ходити півнем, виступати півнем, наскакувати півнем; відбиті побутові спостереження - півень убрід переходить - "про мілку річку", але найчастіше фразеологізми пов'язані з його голосом: ловити півня - "зриватися під час співу", співати півнем; Без півня оселя глуха. Власне, через спів східні слов'яни й називають його півнем (рос. петух, білор. певень). Довгі роки він був єдиним нічним годинником: вставати з півнями, ще й півні не співали; рос. встать с петухами, проговорить до петухов; польське- буквально: "Як півень заспіває, то знай, що дніє". Поляки називають півня "сільським годинником": на Дніпропетровщині він ще - будим, будимко (від будити).

Нові назви півень, петух (з XVIII.ст.), певень прийшли на зміну давнім кур, кочет, кокот. Вживання слова кури на "позначення часу, коли співають півні", відоме ще в давньоруській мові: "Изъ Кыева дориска-ше (добігав) [Всеслав-князь] до куръ Тму-тороканя" ("Слово о полку Ігоревім"); до кур тут - "до співу півнів" (до ранку). Тоді ж побутували й фразеологічні сполучення к курам, в кури поюща . Деінде в українських говірках давньоруські кури дожили до наших "півнів", пор.: встав разом з курми; Ще перші кури не піяли (записи І. Я. Франка).

У бойківських говірках певна пора доби визначається співом когутів (діал. когут - "півень") -о першім когуті, о другім когуті. Його "родич" у російських говорах - кочет: до кочетов - "до півнів", дольше кочетов - "за північ", с кочетами - "з півнями, рано", а також с кочетов, в кочета, на кочетах.

Поширені в українській мові фразеологізми з першими, другими й третіми півнями. Перші співають опівночі ("Докія прокидається до перших півнів - М. Стельмах); другі - перед зорею ("Розходитись стали мужики уже перед світом - проспівали другі півні" - А. Головко). Та найвідоміші треті півні - "час світанку": треті півні проспівали, до третіх півнів, із третіми півнями, у треті півні. "Після третіх півнів він [Данило] вийшов на просторе шкільне подвір'я і навмання побрів у тишу серпневої ночі..." (М. Стельмах). Вони опоетизовані в народних піснях, переказах, легендах, у незабутніх Кобзаревих рядках: "Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів". У поемі "Гайдамаки" один з розділів Т. Шевченко так і назвав - "Треті півні"; тут поєдналися фольклорний образ і умовний сигнал повстанців: "...іде Ярема, Та не до Оксани, Не в Вільшану на досвітки - до ляхів поганих у Черкаси. А там третій Півень заспіває..."

З півнем пов'язана й група фразеологізмів, яка грунтується на міфологічних леген-дах. Є, наприклад, у Шевченковій "Причинній" цікаве місце про півнів і русалок.

У багатьох народів півень - провісник ранку, символ вогню і сонця, всього світлого, що перемагає нічну темряву. Вважалося, що співом він прикликає животворне світло сонця, проганяє все непевне, що любило діяти вночі. В повісті "На віру" М. Коцюбинський, зображуючи Гната, приголомшеного зрадою коханої дівчини, мав на увазі саме це повір'я: "Якби хто глянув на нього в ту пору, то, певно, подумав би, що то упир прийшов з того світа і от-от щезне, лише заспівають треті півні". У повісті М. Гоголя "Вій" розповідається про Хому Брута, навколо якого біснувалося вночі всяке чортовиння. Та ось "почувся півнячий крик. Злякані духи кинулись, як попало, у вікно і двері, щоб скоріше вилетіти..." У давніх українських загадках півень зашифрований так: Два рази родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться; ...а як заспіває - добрі радуються, недобрі бояться.

Зниклі віковічні забобони залишили деінде в мові свої фразеологічні сліди.

Червоний півень. Пустити (червоного) півня

В академічному збірнику "Загадки" (К., 1962) до вміщених паремін Червоний півень по жердочці скаче; Червоний півник по селу ходить; Красненький кочеток по нашестці біжить; Сивий когут тікає, а червоний його за хвіст хапає пропонуються відгадки: "Вогонь крешуть", "Дим і вогонь". Із загадок вичленовуються "вогняні" фольклорні образи - червоний півень, червоний когут, красненький кочеток. Образ червоного півня внаслідок подібності за кольором переноситься на вогонь, а відтак - на пожежу, що й широко відбивається в іменних (червоний півень) і дієслівних (пустити червоного півня) фразеологізмах: "-Не одбере він [пан]... ні! Хай тільки одбере... Я йому такого пущу півня!" - грізно каже Чіпка" (Панас Мирний); "Стрункий, як батько, він ганяв з козаками по ланах на вороному коні - охороняв хліба від червоних півників" (К. Гордієнко). За тією ж ознакою півень уже в язичників був символом вогню, уособлював домашнє вогнище.

Виявляється, подібні звороти знають усі східнослов'янські народи: укр. червоний пі-вень (півник), пустити червоного півня; рос. красный петух (петушок), пустить красного петуха; білор. чырвоны певень, пусціць чырвонага пеуня. Численні й діалектні паралелі "півнячих" фразеологізмів. І. Я. Франко вираз Пущу ти червоного когута під стріху пояснював: "підпалю твою хату". Поширеність виразів красный кочет - "пожежа", пустить красного кочета в різних колишніх російських губерніях (Рязанська, Самарська), фіксації подібних зворотів у західнослов'янських мовах: польське - буквально: "Червоного півня пустити на двори", чеське "червоний півень", "Посадити червоного півня на стріху", нарешті, і неслов'янські назви свідчать про ширшу - не лише східнослов'янську чи навіть загальнослов'янську - географію цих фразеологізмів. Так, німці, як і чехи, вживають вислів "Саджати червоного півня на дах" ("підпалити чийсь будинок"). Англійське red cock - "червоний півень", тобто "пожежа", a The red cock will crow in his house дослівно - "Червоний півень проспіває в його будинку", означає - "його підпалять". Є свої "півні" і в прибалтійських народів: литовське - буквально: "посадити червоного півня"; латиське - "пустити на дах червоного півня".

Таким чином, уживані багатьма різномовними європейськими народами "пожежно-півнячі" звороти не знають кордонів, вільно "літають" поміж народами, відбиваючи давню символіку вогню.

В.Д.Ужченко, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.