Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Методичні матеріали з української мови та літератури » Щаслива сторінка (Літературна гра)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Щаслива сторінка (Літературна гра)

Цю гру готують і проводять члени шкільного літературного та драматичного гуртків, а беруть у ній участь усі присутні в залі школярі. Добре, якщо до початку такого літературного свята в класах завершаться конкурси на кращі учнівські роботи, стіннівку, розвідку про творчість письменників-лауреатів, ілюстрацію до того чи іншого твору, пісню тощо.

Для проведення гри шкільні художники виготовляють декоративну книгу і на її сторінках позначають номери запитань. Перед початком гри учасники обох команд - "Кобза" і "Орфей" - одержують по половині окремо виготовлених номерів з такими ж цифрами, як і в книзі. Коли буде відкрито першу "щасливу сторінку", позначений на ній номер виявиться в однієї з команд, яка й розпочне гру. Глибока, повна відповідь оцінюватиметься червоним прапорцем, менш грунтовно і доповнення- зеленим (прапорці виготовляються заздалегідь). Усі присутні на святі поділяються на дві групи вболівальників і сідають окремими групами з одного й другого боку в залі. При бажанні вони можуть доповнити відповідь членів своєї команди і здобути їй додатковий зелений прапорець.

Після гри переможцям будуть вручені книжки-призи.

Оцінює відповіді авторитетне жюрі. До нього входять учителі-словесники, старшокласники, які добре знають літературу та мистецтво, представники місцевої преси.

Розпочинається свято. На сцену виходять члени жюрі й займають місця за столиками, де знаходяться призи і прапорці. З'являються члени обох команд і сідають напроти своїх уболівальників.

На авансцені, на спеціальному стенді, стоїть велика декоративна книга. До неї підходить першокласниця, відкриває і називає номер, написаний на першій "щасливій сторінці". Він виявляється у команди "Орфей". Отже, вона й буде відповідати першою. Ведуча. Як називається вірш, який ви зараз почуєте? Хто його автор? Члени драматичного гуртка школи по черзі читають вірші (або уривки з них) поетів-лауреатів, чиї портрети висять на стіні. Команда "Орфей" готується до відповіді. Після прослухування члени команди називають вірші і їх авторів. Присутні стежать за правильністю відповідей, при потребі доповнюють чи виправляють.

Звучать поезії. (Читці декламують вірші не повністю, а доти, поки хто-небудь з команди чи вболівальники не відгадають його назви і автора).

Перший читець.

Молодий я, молодий,
Повний сили та одваги,
Гей, життя, виходь на бій,-
Пожартуєм для розваги!

Гей, життя, ставай, тремти!
Дай я з тебе посміюся.
Хто сміліший: я чи ти -
Подивлюся, подивлюся.

Горе?, біль? - як жарт, мине,
Скільки сили молодої!
Чи ж моя рука здригне,
Що йде битись без озброї?
В і д п о в і д ь. "Молодий я, молодий...", П. Тичина. Другий читець.

Другий читець.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів,
мов садом рясним, сіяє вона над віками...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Відповідь. "Любіть Україну", В. Сосюра.

Третій читець.

В війни годину, в нічку зловорожу
Побачив я, чого забуть не можу.
В розбитій хаті, у самотині,
Висів портрет Тарасів на стіні,
І рідні очі, і уста закуті
Порубані шаблями в дикій люті.
Колись царі бажали йому долі -
Труїли душу трутою неволі,
Лишень живим не встигли розп'ясти!
Тепер же Гітлер порубав для мсти.
Удар навбік - і рана на чолі,
Удар по скроні - чорний, понад силу
І тільки очі, як живі, в жалі
Усе пильнують ту Вкраїну милу.
А вечором дівчатка молоді
Взяли портрет - зарадити біді
І все зробили, як сказать, на славу:
На полотні зняли іржу криваву,
І їхні руки, і меткі, і любі,
Зашили рани. І портрета в клубі
Поставили. І я одвіяв жаль,
Бо справжню пісню - не рубає сталь!

Відповідь. "В війни годину, в нічку зловорожу", А. Малишко.

Четвертий читець.

...Пройшло життя. Не варт було і труду.
Лише образи наберешся вщерть,
Останні дні вже якось перебуду,
Та вже й кінець. Переночую в смерть.
А що в житті потрібно ще мені?
Одбути всі ці клопоти земні,
Оці останні клопоти одбуть,
іти туди, куди мене ведуть,-
аби одбути, все уже одбути,-
і щоб не бути, щоб уже не бути!
Три дні дали на розмисли мені.
А нащо вже тим смертникам три дні?
Чи їх уже тримає що на світі?
Це наче привид взяти на ланцюг.
Щось наче там вовтузиться в лахмітті...
Це ж скільки тут сиділо волоцюг, злодіїв різних.
Теж чекали страти,
Мабуть, їм не хотілося вмирати.
Що ж, ви вже відбули своє, щасливці,
Хто б не були, а ви вже відбули,
Це ж, певно, тут сиділи і убивці,
збудована ж в'язниця ще коли.
Аж ось де прихилю я свою втому
За стільки днів, за стільки довгих літ!
Чи тут змінили хоч оцю солому?
Чи кинули хоч свіжий околіт?
А втім, яка мені уже різниця?
Я теж убивця. Я убила Гриця.
...Ото за те й судити мене треба,
Всі кари світу будуть замалі,
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
Біднесенький, намучився зі мною,
Веселий був, а я була сумною,
Ласкавий був, розгублений і добрий,
Зайшов за мене, як за чорний обрій.
Гукав мене, а я вже не озвалась,
Заплутався,- сказала: вибирай,
А в нього ж серце навпіл розривалось,
А він Бобренко. Він же не Чурай.

Відповідь. Уривок з роману у віршах Л. Костенко "Маруся Чурай".

Ведуча. Ви правильно відгадали назви поетичних творів і їх авторів. А тепер друге запитання до цієї ж команди: "За які твори названі письменники одержали Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка?".

В і д п о в і д ь. П. Тичина - за "Вибрані твори" в 3-х томах (1957), В. Сосюра - за збірку "Ластівки на сонці" (1963), А. Малишко - за збірку "Далекі орбіти" (1964), Л. Костенко - за історичний роман у віршах "Маруся Чурай" (1986).

Розкривається наступна "щаслива сторінка". На запитання відповідає команда "Кобза".

Ведуча. Зараз, друзі, ви почуєте розповіді про дві різні епохи. Треба визначити, який відрізок часу пролягає між подіями, що в них відтворені. На сцену виходить перший читець (київський князь).

Перший читець. ...Це єдина безмежна земля на світі - Русь. В ній загубиться, втоне, зникне, щезне все, хоч яке велике буде, її не можна ні завоювати, ні підкорити, ні купити, вона гідна лиш одного: об'єднання. Хто це може зробити? Бог не зумів, він роз'єднав людей, розкидав їх по всіх усюдах. А чи зможе чоловік слабий і смертний доконати цієї великої справи? Навіть коли цей чоловік князь.

З'являється другий читець (літній колгоспник).

Другий читець. Озера. 21 лютого 1974 р.

Дорогий синок Петрик!

Перш за все сповіщаю, що ми до цього часу живі-здорові, чого й тобі бажаємо, і сумуємо досі за нашою незабутньою невісточкою Агуль і плачем, як згадаємо, що така молода і славна жінка й пішла з цього світу, досі не віриться, що вона загинула, бо дід Гнат одне каже, мовляв, умирає тільки той, хто не хоче жити, а хто хоче жити, той живе далі. Дідові Гнатові вже сто років, а його бабі Парасці дев'яносто сім, і обоє живуть, а Васько, їхній син, твій товариш, секретарем територіальної парторганізації в нас, це вже йому більше, як тобі, Петрику, бо він на два роки старший.

Дома у нас все в порядку, я працюю на старім місці, в коморі, підготовляємося до сівби весняної, очищаємо посівний матеріал та завозимо з станції, готовимося дати другий мільярд пудів хліба для нашої країни, як дали торік. Погода в нас уже другий місяць стоїть сира, велика грязюка, прямо в пояс, тракторами так порозбивали дороги, що ніякі машини не ходять...

Пиши мені, Петрику, як там моя онучка Людочка з своїм чоловіком, може, влітку приїде в гості. Сьогодні в нас сніжок випав, дороги трохи підморозило, може, трохи налагодиться.

Поки до побачення, остаємося ваші рідні, міцно цілуємо, обнімаємо, твій батько Андрій Карналь і Одарка Харитонівна.

Відповідь. Між подіями, про які йдеться, - понад 800 років. Монолог належить Юрію Долгорукому, головному героєві твору "Смерть у Києві", лист - батькові головного героя роману "Розгін" Андрієві Карналю. Автор обох творів - Павло Загребельний.

Ведуча (з бандурою в руках). Безперечно, ви добре знаєте цей музичний інструмент. Українська бандура відома ще з XV століття. Нині вона є одним з поширених виконавських інструментів, на якому бандуристи акомпанують собі під час виконання пісень. Спеціально для цього інструмента пишеться музика. Багато композиторів та співаків, що під акомпанемент бандури майстерно виконують народні пісні, стали переможцями різних конкурсів і лауреатами Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Запитання до членів команди "Орфей": "Кому з композиторів та бандуристів присвоєно звання лауреата Шевченківської премії? Що ви знаєте про їхню творчість?"

Жюрі оцінює відповіді членів команди. Оголошується музична пауза. Учнівський ансамбль виконує 1-2 пісні.

Відповідь. Шевченківську премію присуджено українським композиторам С. Людкевичу (кантати "Заповіт", "Кавказ"), Д. Ревуцькому, Г. Верьовці, А. Авдієв-ському (концертні програми, 1968), Б. Лятошинському (опера "Золотий обруч", 1971), співакам Є. Мірошниченко, Д. Гнатюкові, А. Мокренку, бандуристкам Т. Гриценко, П. Писаренко, М. Голенко.

Номер наступної "щасливої сторінки" - в команди "Кобза".

Ведуча (звертається до членів команди). Вам дісталося нелегке завдання. Виконати його допоможуть шкільні артисти.

На сцену виходять дівчина і юнак у військовому одязі. Це - Оленка і Кравцов із п'єси О. Коломійця "Голубі олені". Вони виконують сцену, з якої починається драма.

Виходить ведуча. В її руках - лялька Ілонка.

Ведуча. Наші артисти показали вам початок п'єси "Голубі олені" лауреата Шевченківської премії Олексія Коломійця. Багато років не сходить зі сцени різних театрів ця вистава. Вона полюбилася молоді. Чисті почуття Оленки і Кравцова випробовуються часом. А народилися вони при першій зустрічі, свідком якої ви тільки що були. Оленка часто згадуватиме цю зустріч і розповідатиме про неї своїй найвірнішій "подрузі" - ляльці Ілонці... Зараз я передам її вам. Ви ж придумайте монолог Оленки до своєї ляльки. Постарайтеся зробити це так, щоб драматургові захотілося вставити ваш монолог у свою п'єсу.

Члени команди "Кобза" працюють якийсь час, потім виголошують свої монологи.

Жюрі підбиває підсумок конкурсу. Береться до уваги не лише зміст монологу, а й акторська гра автора тексту.

Відкривається нова сторінка.

Перший читець. Олесь Гончар, "Людина і зброя". Уривок.

Степура був поет. Писав довгі, трохи сентиментальні вірші про нещасливе кохання, про весняні солов'їні ночі, про місяць та зорі над своєю Ворсклою, чистою, мов із сліз, річечкою південної Полтавщини, звідки був він родом. І хоч вірші його ніде ще, крім факультетської стінгазети, не друкувались, усе ж товариші вважали його справді поетом. Самому зараз дивно: за що? Мабуть, тільки за правдивість, за щирість почуття, вкладеного в оті кострубаті рядки, адже він писав про те тільки, що любив, що сам пережив...

Одного разу Степура випадково почув, як Лагутін, стоячи з хлопцями біля свіжого номера стінгазети і вголос читаючи його вірші, насмішкувато коментував їх, дивуючись - звідки, мовляв, у такого важкоатлета стільки розчуленої сентиментальності, звідки в нього всі оці очі-ночі...

Ведуча. Ймовірно, що одним з віршів, надрукованих у факультетській стіннівці, був саме цей. Послухайте.

Другий читець. Григорій Тютюнник, "Я так люблю, коли весною".

Я так люблю, коли весною
Земля парує по степах,
Коли сосновою смолою,
Тобі здається, світ пропах,
Коли зоря за лісом вранці
Багряні зронить пелюстки,
Коли в гарячій лихоманці
Задзвонять в кузні молотки.
Люблю, коли немає міри,
Щоб змірять наші почуття,
Люблю, коли твердіє віра
В нове, у завтрішнє життя.
Люблю, як піт сорочку змочить,
А праця у руках - горить,
Люблю, як серце в грудях хоче
Сто років не вмирать, а жить.
Весна! Розкрий зелені брами,
Хай щастя йде, не обмина,
Хай пахне чотирма вітрами
Моя зелена сторона.

Ведуча. Як свідчать сучасники Григорія Тютюнника, в нього все Суло великим - руки, якими можна перевернути гору, очі, які ясно бачили і минуле, і майбутнє, серце, в якому клекотіли, не згасаючи, любов до друзів, ненависть до ворогів. Який же зв'язок між студбатівцем Степурою з роману "Людина і зброя" Олеся Гончара та письменником Григорієм Тютюнником? Відповідатимуть члени команди "Орфей".

Відповідь. Прообразом студбатівця Степури і був Григорій Тютюнник, який навчався разом з Гончаром. Коли почалася війна, Тютюнник, як і його товариші, подав, незважаючи на "броню", у військкомат заяву з проханням послати його добровольцем у студентський батальйон. Але хлопця направили в трудову армію. Невдовзі він усе ж утік звідти на фронт. Саме цей випадок у Тютюнниковій біографії підказав Олесю Гончару відповідний поворот у долі ще одного персонажа - головного героя роману "Людина і зброя" Богдана Колосовського. Своєрідну інтерпретацію дістав цей факт і у "Вирі" Тютюнника, в історії поневірянь Тимка Вихора. Наступна "щаслива сторінка".

Ведуча. Друзі! Напевно, всі ви читали прекрасний роман Василя Земляка "Лебедина зграя", в якому йдеться про веселих і мудрих людей одного села на Поділлі, яке носить дивну назву - Вавілон. Максим Тесля і Мальва Кожушна, Лук'ян і Данько Соколюки, філософ Фабіян і Явтушко Голик із своєю дружиною та численними синами діють і в другій книжці цього автора - "Зелені млини". Ця дилогія в 1978 році удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Зараз ми послухаємо уривок з другого роману у виконанні читця, а художники команди "Кобза" повинні проілюструвати відтворені в уривку епізоди з життя вавілонського філософа Фабіяна і дати малюнку назву.

Читець. На світанку німців зустрів філософ з цапом. Дотримувався думки, що переможця, яким би ворогом він вам не доводився, необхідно зустріти вже бодай для того, щоб побачити його і відчути, з ким маєш справу. Замість хліба та солі на рушнику філософ вигадав цапа, з допомогою якого мав насміятися над переможцями. У ранковім мареві Вавілон справляв враження великого багатоярусного міста. Колона зупинилась, у відкритій машині стояв генерал і дивився на Вавілон у підзорну трубу.

- Вавілон? - запитав він, віднімаючи трубу від очей.
- Вавілон,- відповів філософ.
"Вперед!" - наказав генерал військам, порівнюючи себе в цю мить, може, із самим Александром Македонським, коли той зупинився перед Вавілоном на чолі когорт.

Може, то був Манштейн, а може, фельдмаршал якийсь, але він забув про філософа, весь був поглинутий спогляданням своїх колон.

Вдруге Фабіян побачить його навесні сорок четвертого. Він ітиме через спалений Вавілон попереду піших, убогих, розбитих військ, але з жезлом фельдмаршала, який триматиме перед собою на рівні свого арійського носа. Фабіян упізнає його, і тисячі чобіт чвакатимуть у весняній тванюці за своїм фельдмаршалом, але сіяння діамантів на його жезлі втратить для них будь-який сенс, і сам фельдмаршал нагадуватиме їм бовдура, поверженого богами війни. Та філософ нагадає про себе. Фельдмаршал зупиниться на мить, він упізнає цапка, можливо, по чорній латочці на лівій лопатці і, ніби щось пригадуючи, запитає: - Вавілон?

- Вавілон...- відповість філософ, хоча ніякого Вавілона не буде, залишаться лише згарища, й чорні поодинокі комини нагадуватимуть про колишні родинні вогнища.

Оце і все, чого він домігся в цій країні, зруйнував, знищив Вавілон. Скаже філософу:

- Ауфвідерзеєн! - і, піднявши жезл на рівень носа, міситиме тванюку далі попереду свого убогого війська".

Ведуча. Прошу художників за 5-6 хвилин закінчити свої роботи і передати жюрі малюнки-ілюстрації з назвами і підписами. А в нас музична пауза. Члени жюрі визначають кращі роботи. Наступне завдання виконує команда "Орфей".

На екрані - фрагмент кіноролика про життя і творчість одного з письменників - лауреатів Шевченківської премії. Звучать слова: "Ви всі пам'ятаєте ці рядки: "У нього очі - наче волошки в житі. А над ними з-під драного картузика волосся - білявими житніми колосками. Це - Пилипко..." Або ще: "Оксані - радість; мати одрізала з полотна хустку, а порошком пофарбувала в червоний колір. Вийшла червона хустина..."

Ведуча. Фрагмент кіноролика закінчився. Які твори Андрія Головка стали золотим фондом нашої літератури? Хто був першим читачем дитячих оповідань письменника? За що він був удостоєний Шевченківської премії?

Вислуховуються відповіді, доповнення. Жюрі оцінює їх.

Відповідь. Андрій Васильович Головко-автор багатьох оповідань і відомих романів "Бур'ян", "Мати", "Артем Гармаш". Першими читачами оповідань були його учні - деякий час письменник працював учителем сільської школи. Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка Головку була присвоєна за роман "Артем Гармаш".

Першокласниця називає новий номер "щасливої сторінки". Виявилося, що він є в обох командах: домашнє завдання - конкурс пісні.

Ведуча. Чимало прекрасних пісень створили українські радянські композитори. Дехто з них став лауреатом Шевченківської премії. Це - Платон Майборода, Ігор Шамо, Олександр Білаш. "Пісня про рушник", "Пісня про вчительку", "Не шуми, калинонько" - ці та багато інших пісень ми пізнаємо одразу, з першої ноти. А якщо цією першою нотою буде якийсь символ? Наприклад, "Пісню про рушник" символізуватиме малюнок рушника, "Не шуми, калинонько" - малюнок гілочки калини. Отже, розпочинаємо конкурс. Співають вболівальники команд один рядок пісні. Якщо після показу символу вони почнуть не ту пісню, команда сама заспіває її.

Звичайно, вболівальники не повинні знати, які символи підготувала команда, а виявити свою кмітливість під час конкурсу. Прапорці даються не тільки за знання пісні, а й за якість виконання її.

Гра закінчилася. Члени жюрі підбивають підсумки, визначають переможців, вручають їм призи.



Д.А.Головко, 1988 рік




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.