Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Вишня Остап. Біографія
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Вишня Остап. Біографія

Губенко Павло Михайлович (літ. псевдоніми Остап Вишня, Павло Грунський) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва Зіньківського повіту на Полтавщині (нині с. Грунь Охтирського району, Сумської області) в селянській сім'ї. Початкову освіту здобув у Зіньківській двокласній школі. В 1907 році закінчив Київську військово-фельдшерську школу, а в 1917 році навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Спочатку працював фельдшером у 168-му Миргородському піхотному полку, що квартирував у Києві, потім - у залізничній лікарні, а в кінці 1917 року перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР (Української Народної Республіки). В складі міністерства евакуювався до Кам'янця-Подільського. Там полишив медицину і став співробітничати в есерівській газеті "Народна воля", а потім у "Трудовій громаді".

На початку 1920 року повернувся до Києва. Працював мовним редактором у видавництві "Книгоспілка". У жовтні 1920 року був заарештований і засуджений на 3 роки, але за клопотанням В.Блакитного його невдовзі звільнили з концтабору. Після цього працював у газетах "Вісті ВУЦВК", "Селянська правда", журналі "Червоний перець", друкувався майже у всіх республіканських періодичних виданнях.

До жодної з політичних партій ніколи не належав. Був членом літературних груп "Пролітфронт" та "Літературний ярмарок", 1932 року входив до складу президії Оргкомітету СПУ.

Окремими виданнями видрукувано понад 150 книжок гуморесок, фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. Серед них - "Діла небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки" (1924), "Вишневі усмішки сільські", "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Щоб і хліб родив, щоб і скот плодився", "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні" (1927), "Ну й народ", "Вишневі усмішки закордонні" (1930), "Усмішки" (т. 1 - 4, 1928) та ін. Після війни вийшли збірки "Самостійна дірка" (1945), "Зенітка" (1947), "Весна-красна" (1949), "Вишневі усмішки" (1950), "Мудрість колгоспна" (1952), "Великі ростіть" (1955), Твори в 2-х т. (1956), "Привіт, привіт" (1957), "Мисливські усмішки" (1958), Твори в 7-ми т. (1963-1964), Твори в 5-ти т. (1957) тощо. Перекладав українською мовою твори М.Гоголя, А.Чехова, Марка Твена, Я.Гашека та ін.

Помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДНУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали, що звинувачували Губенка П.М. у "приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу збройним шляхом", і вважаючи, що перебування його на волі небезпечне, 25 грудня 1933 року ухвалила: "вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства - утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ". Особисте розпорядження на арешт дав голова ДПУ УРСР Балицький. Співробітник ДПУ Щеребов провів трус на квартирі Остапа Вишні в будинку "Слово" і заарештував письменника 25 грудня 1933 року.

На першому допиті, який вів оперуповноважений Бордон, 3 січня 1934 року Остап Вишня "зізнався", що здійснював контрреволюційну роботу на літературному фронті. Згодом дав свідчення, що брав участь в обговоренні питань, пов'язаних з організацією терористичних актів, і "погодився" на вбивство Постишева.

За підсумком звинувачень слідство запропонувало судовій "трійці" застосувати до письменника найвищу міру соціального захисту - розстріл (за статтями 54-8 і 54-11 КК УРСР). Судова "трійка" 23 лютого 1934 року ухвалила цей вирок. Проте на судовому засіданні 3 березня 1934 року Колегія ОДПУ замінила розстріл десятьма роками ув'язнення у виправно-трудовому таборі, вважаючи початком відбування строку 7 грудня 1933 року.

Відбував покарання Остап Вишня в Ухті Комі АРСР.

Особлива нарада при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР 25 вересня 1943 року розглянула його справу і прийняла таку ухвалу: "На зміну постанови Колегії ОДПУ від 3 березня 1933р. Губенку П.М. знизити строк покарання до фактично відбутого і з-під варти звільнити". З ухвалою письменника ознайомили 7 жовтня 1943 року, а наступного дня випустили з концтабору.

За протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року.

Олександр Мукомела

ЛУ 25(4434) 20.06.1991

ОСТАП ВИШНЯ
(1889 - 1956)

Видатний український радянський письменник Остап Вишня широко знаний на Україні, в Радянському Союзі і за рубежем. Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішно слугувало його безупинному поступові. Справедливо буде сказати: творчість гумориста надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення в своїх щоденникових записах.

"Який би я був щасливий, - занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, - якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу!

Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся! Але як це трудно!"

Неоднораз, особливо на схилі літ, Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання радянського письменника, про вірність нашого мистецтва правді життя, про любов і повагу до людини праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю.

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім'ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907p.) працював фельдшером - спочатку в армії, а з часом - у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині - тож, працюючи в лікарні, старанно "налягав" на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917p. вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Перший надрукований твір Остапа Вишні - "Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)" - побачив світ за підписом "П. Грунський" у кам'янець-подільській газеті "Народна воля" 2 листопада 1919р.

Тут було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921p., коли він став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК", розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921р. в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!").

Для формування і становлення письменницького таланту Остапа Вишні велике значення мали певні біографічні чинники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Полтавщині, де особливо відчувались любов і шана до славетних земляків-класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутній письменник захоплювався уже в шкільні роки); змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селянського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплювався їхньою соковитою мовою, в якій часто озивалася дотепність народного гумору. Робота в пресі стала своєрідним продовженням, уже на вищому рівні громадянської зрілості, цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив із справді винятковою невтомністю. Молодому журналістові і письменникові Остапові Вишні вистачало життєвих спостережень і комічних барв - саме тому він мало не щодня міг виступати на сторінках "Вістей", "Селянської правди" та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто з лаконічними ущіпливими відгуками на ту чи ту конкретну подію. Його слово користувалося незвичайною популярністю. Виходять одна за одною і збірки усмішок письменника - "Діли небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки", "Вишневі усмішки (сільські)" (1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився", "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні" (1927), "Ну й народ", "Вишневі усмішки закордонні" (1930); двома виданнями, 1928 і 1930 pp. вийшло зібрання "вишневих усмішок" (самобутній гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо. Загалом же протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги і численні перевидання) з'явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри...

О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Поряд зі своїми колегами по жанру - В. Елланом (як поет-сатирик друкувався під псевдонімом Валер Проноза), В. Чечв'янським, П. Капельгородським, С. Пилипенком, Костем Котком, В. Ярошенком, Ю. Вухналем (І. Ковтуном), М. Годованцем, П. Ванченком - автор вишневих усмішок тепер активно й плідно виступає в літературі. Він гостро висміює віджиле, чуже й вороже народові і пристрасно та послідовно підтримує паростки нового на виробництві, в побуті, культурі, в духовному бутті радянської людини, свого сучасника.

У 1934р. видатний радянський гуморист був незаконно репресований і зміг повернутись до літературної праці лише в 1944р. Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературної праці, стала "Зенітка", опублікована в газеті "Радянська Україна", 26 лютого 1944р., - вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом. Як і раніше, О. Вишня всім серцем сприймає турботи і клопоти народні - економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують збірка його політичних фейлетонів і памфлетів "Самостійна дірка" (1945), книжки усмішок "Зенітка" (1947), "Весна-красна" (1949), "Мудрість колгоспна" (1952), "А народ воювати не хоче" (1953), "Великі ростіть!" (1955), "Нещасне кохання" (1956) та інші. Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.

О. Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань "Плуг" і "Гарт", в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу "Червоний перець" (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки радянських письменників України та у Всесоюзному оргкомітеті, що здійснювали підготовку до створення республіканської та союзної письменницьких організацій. Після Великої Вітчизняної війни О. Вишня - член редколегії журналу "Перець" і один з найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей з читачами.

До останніх днів життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956р.) він віддавав талант і натхнення боротьбі за втілення в життя ленінських, комуністичних ідеалів. (…)

Зуб І. Остап Вишня // Історія української літератури. - Київ: Наукова думка, 1988. - т. 2. - С. 431 - 433.

ОСТАП ВИШНЯ
(1889-1956)

Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.

Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше - в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.

У 1919р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження на-ціональної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір - фейлетон "Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)", який за підписом "П. Грунський" був надрукований у кам'янець-подільській газеті "Народна воля".

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як "особливо важливий контрреволюціонер" від-правлений на додаткове розслідування до Харкова.

Не виявивши "компромату" в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК" (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше - відповідальним секретарем "Селянської правди" (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном "Чудака, їй-богу!" вперше з'явився підпис Остап Вишня. Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок: "Діли небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне" (1924), "Реп'яшки", "Вишневі усмішки (сільські)" (1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився", "Лицем до села", "Українізуємось" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки театральні" (1927), "Ну, й народ", "Вишневі усмішки закордонні" (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання "Усмішок" у чотирьох томах тощо.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт -фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930-1931 pp. Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію "Вячеслав", де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі "Привіт! Привіт!". 26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. - судова "трійка" визначила міру покарання - розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору "Северный горняк", де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.

У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року по-вернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті "Радянська Україна" усмішку "Зенітка", що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети "Самостійна дірка" (1945), збірки гумору "Зенітка" (1947), "Весна-красна" (1949), "Мудрість колгоспна" (1952), "А народ воювати не хоче" (1953), "Великі ростіть!" (1955), "Нещасне кохання" (1956) та ін. Він працював над перекладами творів російських та світових класиків - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухо-во-Кобиліна, Марка Твена, ОТенрі, Я- Гашека, Я- Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу "Перець" і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України). У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956р. письменник помер.

Остап Вишня - письменник, який у 20-х pp. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був "королем українського тиражу". За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися.

У великому творчому доробку письменника представлені різ-номанітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках - багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором,- це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації. В усмішках і фейлетонах "Село - книга", "Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...", "Газета - дуже велике діло",. "Сільська юстиція", "Гіпно-баба" персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно "вжитися" в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійш-ли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо).

Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з "хворобами" зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок "Українізуємось" (у 1926-1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено "надійне" місце збері-гання - спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, "зближення" й "злиття" націй.

З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недоліками Остап Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу ("Плуг", "Понеділок", "Вісті"); друкує добірку шаржів на М. Хвильового ("Синя трясовина"), Г. Косинку ("Однокутний бій"), М. Зерова "Воскресла") та ін. У театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера тогочасного літературно-мистецького життя.

Але найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають, безперечно, "Мисливські усмішки", які він складав протягом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті - в 1958 році.

"Мисливські усмішки" Остапа Вишні в українській літературі - явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішки "Заєць", "Лисиця", "Лось", "Ведмідь", "Ружжо", "Дикий кабан, або вепр", "Як засмажити коропа", "Дика гуска", "Екіпіровка мисливця" перейняті по-справжньому щирим, життє-ствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи "добувати харчі", він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою. Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина.

Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйозності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. І, звісна річ, чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письменник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, забуту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію.

"Як варити і їсти суп із дикої качки" - одна з найдотепніших і найліричніших "Мисливських усмішок" Остапа Вишні. Присвячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в журналі "Перець" 1945 p., вже після повернення письменника із заслання. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг "всесвіт -ньовідомий орнітолог", теж водяться дикі качки. Збираєтеся, "берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...". За цим описом збирання на полювання - неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої "зорьки" - час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню "зорьку" - своєрідний ритуал, можливість "посмакувати", насолодитися довколишнім світом.

"Мисливські усмішки" Остапа Вишні, хоч і "мисливські", але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.

Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги - один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

ОСНОВНІ ТВОРИ: "Вишневі усмішки (сільські)", "Вишневі усмішки кримські", "Українізуємось", "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки театральні" (1927), "Ну, й народ", "Вишневі усмішки закордонні", "Мисливські уcмішки", "Моя автобіографія", "Отак і пишу", "Великомученик Остап Вишня".

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Остап Вишня // Історія української літератури XX століття: У 2 кн.- К., 1994. Кн. 2/ За ред. В.Г. Дончика.
2. Зуб І. Остап Вишня: Літературний портрет. - К., 1989.
3. Дузь І. М. Остап Вишня: Нарис про творчість. - К-, 1989.
4. Журавський А. "Скажіть усім, що я не ворог народу..." // Літературна Україна. - 1988. - № 23.
5. Чиб'ю, 1934: Уривки з табірного щоденника//Літературна Україна. - 1989.- 3 серп.
6. Гріга О. Великий життєлюб //Дивослово. - 2005. - № 4.

Жила себе великая Петлюра. Политические "сказки" Остапа Вишни




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.