Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Глазовий Павло. Біографія
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Глазовий Павло. Біографія

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка Казанківського району Миколаївської області, в родині хлібороба.

Сюди незадовго до цього переїхали його батьки, рятуючись від гніву комнезамівців. Прокіп Глазовий був міцним господарем, мав двійко кобил, землю. Дружина була дочкою священика, тож працю і справедливість в родині шанували свято. Із приходом комнезамівців усе реквізували. А потім стався такий епізод: дід ішов селом і побачив, як комнезамівець мчить на бричці, запряженій цими кобилами, і немилосердно їх хлище батогом. Дід не стерпів, кинувся навперейми, вихопив у того комнезамівця батіг і самого відшмагав ледь не до смерті». Звісно, після такого випадку лишатися в селі було небезпечно, тому тієї ж ночі родина Глазових виїхала на Миколаївщину, в індустріальне селище, перекваліфікувавшись із селян (не з власної волі) у пролетаріат. Нелюбов до радянської влади лишилася в Прокопа Глазового на все життя. Правда, і вона не жалувала гордого чоловіка: після війни його було репресовано як «колабораціоніста» (під час війни він, щоб прогодувати трьох неповнолітніх дітей – крім Павла, в родині було ще дві дочки й син, – влаштувався до німців на роботу ваговиком, а хтось потім доніс). Мамі ж Павла «пришили», що вона – шпигунка Пілсудського (її батьки були з поляків) і теж відправили далеко.

В 1940 році закінчив Новомосковську педагогічну школу на Дніпропетровщині.

Після закінчення Новомосковського педагогічного училища він деякий час викладав у молодших класах, а потім вирішив вступати в інститут. Писати й друкуватися в районній газеті Павло Глазовий почав іще до війни. Щоправда, згадує його син, це були не гуморески, а лірика.

Учасник Великої Вітчизняної війни. Пройшов Ленінградську блокаду.

Щоб не переривати навчання (тоді після першого-другого курсу хлопців забирали в армію), вирішив спочатку відслужити й записався добровольцем. 22 червня 1941 року авіамеханік Павло Глазовий зустрів у Західній Білорусі, в Орші. Він ледь вижив після бомбардувань аеродрому, а згодом потрапив у Ленінград, де перебув усю блокаду – від першого до останнього дня. А вже після цього їхню частину перекинули до Азербайджану приймати літаки, які американці й англійці через Індію та Іран переправляли по ленд-лізу. Демобілізувавшись у 1947-му, повернувся додому. Мав три бойових ордени, але нагородами не пишався і медалі свої після війни роздарував сусідським дітям.

Після війни П.П. Глазовий навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня.

Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ.

У 1950 році закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. Максима Горького. Першими вдячними слухачами «усмішок від Глазового» були його однокурсники, друзі. Одного разу, після чергового імпровізованого вечора гумору, вони таки підбили молодого автора написати до «Перця». Направив він свої твори в журнал, а вже через тиждень його сповістили, що сам Остап Вишня читав і хвалив його вірші, а деякі з них було відразу надруковано. (Вишня на той час щойно повернувся з місць заслання та обіймав посаду заввідділом листування з читачами, але його слово важило багато).

У 1950 — 1961 рр. — заступник головного редактора журналу “Перець”, працював у студії молодих гумористів при журналі “Перець”.

Коли Глазовий прийшов у "Перець" працювати, то вже через два роки (два місяці) став заступником головного редактора. Він був не тільки чудовим поетом-гумористом, він був талановитим адміністратором. Саме при Глазовому наклад "Перцю" виріс до 3,5 мільйонів примірників!

Не в останню чергу й завдяки таланту Павла Прокоповича, чиї усмішки друкували мало не в кожному номері «Перця». Звідси його слово пішло в народ, і незабаром жоден вечір у сільському клубі, жоден урядовий концерт не обходилися без гуморесок Глазового.

Його вірші лунали на всіх офіційних концертах. Влада побоювалась гострого пера Павла Прокоповича, адже між рядками його гуморесок можно було чекати будь-якої критики в її адресу. Заборонити самого Глазового було не можливо, тому Радянська влада була змушена миритися з його віршами, але вона помстилася йому тим, що книжки виходили дуже обмежено, офіційних державних нагород він не мав.

На велику сцену Глазового «винесли» спочатку неперевершений Андрій Сова, потім – Анатолій Литвинов, Ніла Крюкова, Анатолій Паламаренко. Народ одразу визнав Глазового за свого, бо той умів сказати так, що багато чого лишалося між рядками, а люди в цьому плані були грамотні. Бо хто ж іще міг в часи боротьби з «оголтєлим націоналізмом» сказати всім «продавщицям гострим та бідовим» та їм подібним: «Бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика і не знає мови». Або пояснити бабусі, яка не може второпати, звідки на курячих яйцях беруться печатки, що «є спеціалісти, які можуть з печаткою й не туди залізти». Кажуть, від гострого й влучного слова Глазового був у захваті Щербицький, але на місцях була негласна перестраховка «не пущать», прикрита єзуїтською формулою «не рекомендується». Нілі Крюковій свого часу на рік заборонили читати Глазового зі сцени.

Після 1961 року працював деякий час на радіо редактором музично-гумористичної програми, потім став заступник головного редактора у журналі «Мистецтво», фактично очоливши відділ «Новини кіноекрану».

З 1968 року, ставши членом Спілки письменників, перейшов на творчі хліби.

В 1988 році лауреат премії ім. Остапа Вишні за книжку “Сміхологія”.

В 1996 році стає перший лауреатом премії ім. Петра Сагайдачного

В 1997 році за вагомий внесок П.П.Глазового в українську літературу відзначений орденом “За заслуги”.

В книгах, що виходили в Україні зібрані твори різних жанрів, зокрема байки, гумористичні, ліричні поезії, проза, жартівливі поеми, дитячі казки. Невичерпними джерелами творчості гумориста є скарби живої мови, іскристі перлини народної мудрості. Гумор Павла Прокоповича – доброзичливий, веселодайний. Байкам притаманні дотепність й влучність. Чимало байок та мініатюр мають риси народного анекдоту.

Творчість П.П. Глазового – життєдайна, вона є завжди відкритою сторінкою веселої вдачі українського народу, його доброго настрою.

Гуморист Павло Прокопович Глазовий




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.