Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Франко Іван. Біографія
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Франко Іван. Біографія

Іван Франко
(1856 - 1916)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік - у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші "Пісня і праця" (1883р.), у поемі "Гадки на межі" (1881p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Вже з дитячих років "Кобзар" Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові "Друг". Вступивши до студентського "Академічного гуртка", Франко став активним працівником і автором його органу "Друг": вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість "Петрії і Довбущуки", з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в "Друзі" (1877р.) переклад роману М. Чернишевського "Что делать?", перекладає вірші Пушкіна "Ворон к ворону летит" та "Русалка", що ввійшли в першу збірку поезій "Баляди і росказы" (1876р.).

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу "Друг". Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того "соціалістом по симпатії, як мужик", включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній. Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал "Громадський друг", у якому друкує свої вірші "Товаришам із тюрми", нарис "Патріотичні пориви", початок повісті "Boa constrictor". Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на "Дзвін". Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш "Каменярі" та оповідання "Моя стріча з Олексою". Четвертий - останній номер журналу вийшов під назвою "Молот". В ньому закінчив І. Франко друкування повісті "Boa constrictor", сатиричний вірш "Дума про Наума Безумовича", свою знамениту статтю "Література, її завдання і найважніші ціхи". Він студіює праці К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладає розділ "Капіталу" та розділи з "Анти-Дюрінга" для видання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.

В кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів "Praca" і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати "Дрібну бібліотеку", пише для віденського "Слов'янського альманаха" ряд новел, серед них "Муляра" для нової задуманої газети "Нова основа", "Борислав сміється", працює над перекладами "Німеччина" Г. Гейне, "Фауст" Гете, "Каїн" Байрона і т. д., укладає "Катехізис економічного соціалізму..." У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І. Франко в оповіданні "На дні".

Повернувшись після таких "мадрівок" до Львова, І. Франко бере участь у робітничій газеті "Praca", пише соціалістичну програму "Чого хоче Галицька робітницька громада". У газеті "Praca" латинськими буквами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш "Гімн" ("Вічний революціонер").

У 1881р. І. Франко видає польською мовою брошуру "Про працю. Книжечка для робітників". З цього ж року він починає видання журналу "Світ", у якому від номера до номера друкує повість "Борислав сміється" (повість так і не була закінчена в зв'язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю "Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка".

У журналі "Світ" І. Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку "З вершин і низин". Після припинення виходу журналу "Світ" І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у "Ділі" та в "Зорі" - народовських органах. B цей період І. Франко публікує в журналі "Зоря" історичну повість "Захар Беркут", велику статтю "Іван Сергійович Тургенєв".

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської "Громади" матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали "Зорі", а не Франкові.

В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) "у позиченому сурдуті" І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із "Зорі", без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети "Кур'єр Львовський". Цього ж року виходить збірка "З вершин і низин".

Скрутне матеріальне становище письменника змушує його працювати в народовській "Правді". В травні 1889p. він пориває з "Правдою" і у відкритому листі "Кому за цесаром" виступає проти націоналістичної замкненості "правдян".

В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І. Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Заарештований разом з студентами, І. Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду.

У 1890 році разом з М. Павликом І. Франко видає двотижневик "Народ", що став органом заснованої цього року "Української радикальної партії". Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як "Свиня", "Як то згода дім будувала". В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора "В поті чола" з передмовою М. Драгоманова та автобіографією І. Франка.

І. Франко організував у Львові "Наукову читальню", в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Г. Шевченка.

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О. Огоновський, не взяв написану І. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф. Ягича і пише свою докторську дисертацію "Варлаам і Йоасаф" - старохристиянський духовний роман і його літературна історія". В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки "З вершин і низин".

1894 року, коли помер проф. О. Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.

На останнє п'ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: "Зів'яле листя" (1896р.), "Мій Ізмарагд" (1898р.) та "Із днів журби" (1900р.).

В цей період І. Франко починає видавати журнал "Житє і слово" (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті "Основи суспільності" та "Для домашнього вогнища", драматичні твори "Учитель", "Сон князя Святослава" та сатиричні оповідання "Чиста раса", "Опозиція", переклади з сербської епічної поезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського "Гімн діві неба" та інші. Журнал "Житє і слово" знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось і російське "Этнографическое обозрение". В цей же період галичане тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник "Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники" (Львів, 1898р.) та "Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874 - 1898", зроблений М. Павликом. У збірнику взяли участь Л. Українка, Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням "Великих роковин" І. Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій "Мій Ізмарагд". На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми "Похорон" (1899р.).

В цей же період, за свідченням В. Бонч-Бруєвича, І. Франко зав'язує листування з російськими соціал-демократами, посилає свої твори для друкування в перекладах на російську мову в журнал "Жизнь", цікавиться нелегальною марксистською літературою та нелегальними на той час творами російських письменників. В той же час відомо, що І. Франко шкодував за молоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національне визволення України.

На початку 90-х років виходять збірка поезій "Із днів журби" (1900р.), повість "Перехресні стежки" (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал "Літературно-науковий вісник". І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті "Із секретів поетичної творчості", "Леся Українка" та інші.

На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою "Мойсей", віршами із збірки "Semper tiro" (згадаймо хоч би вірш "Конкістадори"), закликаючи "на все підле й гидке бистрії стріли пускать" ("Стріли", 1903р.).

В цей же час І. Франко пише статтю "Нова історія російської літератури", яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера "Історія російської літератури". Він виступає також з своєю знаменитою статтею "Ідеї" і "ідеали" галицької москвофільської молодіжі", опублікованою в "Літературно-науковому віснику", в якій викриває реакційність галицьких москвофілів.

B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на "Наукових курсах" у Львові (вісімнадцятигодинний "Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку"), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона "Южнорусская литература". Різке протистояння встановлюється між Франком та українськими націоналістами, особливо Грушевським.

В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.

Моральну підтримку знаходить письменник у громадських колах Наддніпрянської України і Росії. В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії. М. М. Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом "Іван Франко", у якому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цього слова.

В 1906 році виходить його збірка поезій "Semper tiro", в 1907 році - повість "Великий шум", в 1910 році - "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.". І. Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т. д.

В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник "Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874 - 1916 pp." вийшов у Львові 1916p.).

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна "Борис Годунов" І. Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю "Тарас Шевченко" та поеми "Євшан-зілля", "Кончакова слава" і чимало поезій.

За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра.

1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам'ятник.

ІВАН ФРАНКО
(1856-1916)

Псевдоніми - Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші (близько 100 псевдонімів і криптонімів).

Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область) у родині коваля Якова Франка та Марії Кульчицької-Франко. Протягом 1862-1864 pp. він навчається в початковій школі вс. Ясениця Сільна, у 1864-1867 pp. - у школі при василіанському монастирі в Дрогобичі.

Батькова смерть у 1865р. була для Івана непоправною втратою.

У 1867-1875 pp. він навчається у Дрогобицькій гімназії.

У гімназії Франко починає писати власні твори. Перший його вірш називався "Великдень" і був присвячений пам'яті батька, який помер у Великодню ніч. У 1872 р. померла його мати. У багатьох оповіданнях ("Грицева шкільна наука", "Олівець", "У столярні") художньо передано окремі моменти з цієї пори життя І. Франка.

Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях, глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. Читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Досконало володіючи німецькою і польською мовами, Франко у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів.

У 1874 р. його ранні вірші була надрукувані на сторінках львівського студентського журналу "Друг".

1875р. І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу "Друг", 1876 р. з'явилася перша збірка віршів Франка "Баляди і розкази". Наступного року він почав друкувати оповідання з широко задуманого циклу "Борислав".

У 1878 р. поета вперше заарештували. Франкові інкримінують соціалістичну агітацію і пропаганду. Із його спогадів: "Дев'ять місяців, пробутих в тюрмі, були для Мене тортурою. Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв і волоцюг. А що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щодня будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна". Проте в тюремній камері він написав нищівну сатиру "Сморгонська академія", епіграми на реакційних москвофільських лідерів - Богдана Дідицького, Венедикта Площанського.

Після звільнення разом з Михайлом Павликом І. Франко засновує новий журнал "Громадський друг" (у 1878р. вийшло тільки два номери), а після його заборони видає у цьому ж році два збірники журнального типу - "Дзвін" і "Молот", які були своєрідним продовженням часопису. В цих виданнях побачили світ такі його твори, як "Товаришам з тюрми", "Каменярі", гостро полемічні статті "Критичні письма о галицькій інтелігенції", "Література, її завдання і найважніші ціхи".

Франко в цей час також багато перекладає з різних літератур, публікує переклади в серії книжок "Дрібна бібліотека" (1878 - 1880). Письменника втомлювала повсякденна праця, перервалася довголітня дружба з Ольгою Рошкевич, яка змушена була під тиском батьків вийти заміж за іншого. Драматичне розгортання взаємин з дівчиною відбилося в ліричному циклі "Картка любові" (1878 - 1880). У 1880р. його вдруге заарештували. І. Фран-ко був три місяці ув'язнений в коломийській тюрмі. Письменника звинувачували в підбуренні місцевих селян проти "законного порядку". В тюрмі Франко написав поетичний цикл "Думи проле-тарія". Враження від коломийського ув'язнення передані утворі "На дні".

З 1881 р. у Львові за найактивнішої участі Франка виходить журнал "Світ". У ньому друкується його роман "Борислав сміється". У цей же час він створює повість "Захар Беркут", перекладає трагедію "Фауст" Ґете, поему "Німеччина" Гейне, рецензує збірку "Хуторна поезія" П. Куліша, пише низку статей про Т. Шевченка.

З 1883 р. Франко працює у львівському журналі "Зоря", входить до складу редакції газети "Діло".

1885 року відбулася перша поїздка Івана Франка до Києва. Він знайомиться з Ольгою Хоружинською і 1886 р. одружується з нею. У 1887 р. Франко створює поетичну збірку "З вершин і низин", яку присвятив О. Хоружинській. Два роки потому поета заарештовують втретє, ув'язнюють на два місяці за зв'язок з групою київських студентів, прибулих до Галичини.

У 1890 р. з ініціативи Франка та М. Павлика засновується Русько-українська радикальна партія. Зі сторінок її органу - двотижневика "Народ" - Франко веде просвітництво серед селянства.

У 1893р. у Віденському університеті І. Франко захистив дисертацію "Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман". Того ж року він створив соціально-психологічну драму "Украдене щастя".

За допомогою дружини Франко протягом 1894-1897 pp. видає журнал "Житє і слово", а потім організовує "Літературно-науковий вісник", котрий об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.

У 1896 р. створено поетичну збірку "Зів'яле листя", у 1897 - "Мій Ізмарагд". Наступного року відбулося святкування 25-літ-нього ювілею літературної діяльності І. Франка. У 1900 р. письменник створив поетичну збірку "Із днів журби", роман "Перехресні стежки".

Харківський університет присвоює Франкові у 1906р. науковий ступінь доктора російської словесності, виходить поетична збірка "Semper tiro". У 1908 р. письменник зазнав першого нападу важкої хвороби.

У 1911 р. виходить поетична збірка "Давнє і нове". 1914р. - поетична збірка "Із літ моєї молодості". Святкування 40-літньо-го ювілею творчої діяльності І. Франка.

Важкими були останні роки письменника. Світова війна принесла лихо мільйонам, зруйнувала й Галичину, й Наддніпрянщину. Війна розкидала і родину Франка: синів забрали до цісарського війська, дочка опинилася по другий бік фронту, в Києві дружина лежала з нервовою хворобою в лікарні. До фізичних страждань додавалися й моральні, адже після окупації Львова російською армією люто переслідувалися будь-які українські національні прояви. Іван Франко помер 28 травня 1916 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

У 1933 р. на його могилі було споруджено знаменитий пам'ятник з символічним образом каменяра, який розбиває скелю, прокладаючи шлях до нового життя. Ім'я Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей. Твори Франка видавалися сотні разів і в Україні, і за кордоном. Перу І.Франка належать понад 100 оповідань, десять повістей та романів надзвичайно широкої тематики. І.Франко написав близько 15-ти драматичних творів, видав талановиті книги для дітей: "Коли ще звірі говорили" (1889), "Лис Микита" (1890), "Пригоди Дон-Кіхота" (1891), "Коваль Бассім", "Абу-Касимові капці" (1895) та інші.

І. Франко перекладав з 14-ти мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Пушкіна, Лєрмонтова, Міцкевича, Яна Неруди та багатьох інших.

Українське літературознавство І. Франко збагатив сотнями праць, серед них 5-томне фундаментальне видання "Апокрифи і легенди з українських рукописів" (1896-1910), "Карпато-руське письменство XVII-XVIII ст." (1900), "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890р." (1910), "З секретів поетичної творчості" (1898), "Теорія і розвій історії літератури" (1899), "Іван Вишенський і його твори" (1891) та багато інших. Він є автором низки праць з питань мовознавства, фольклористики, політичної економії, суспільно-політичної думки, загальної історії.

У казці "Фарбований Лис" в образі лиса Микити засуджено хитрість та пристосовництво людини. В історичній поемі "Іван Вишенський" висвітлено постать Івана Вишенського як видатного українського мислителя, полеміста XVII ст.

В історичній повісті "Захар Беркут" змальовано героїчну боротьбу русичів проти монголо-татарських нападників. Герої твору понад усе люблять рідну землю, готові жертвувати задля її порятунку навіть власним життям.

Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного при-значення і місця серед інших народів - одна з провідних у творчості митця. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемі "Мойсей", написаній І. Франком у 1905 році. За жанром "Мойсей" - філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело - образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в "Божественній комедії". Це строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба. Перший рядок в терцині римується з третім, а середній - з першим і третім рядком наступної строфи. Виникає своєрідний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творі тільки жіночі (з наголосом на передостанньому складі). Терцини заучать урочиста, піднесено, патетично. Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. В основу поемі "Мойсей" Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяно їземлів Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується у забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсееві промовляти до народу" погрожуючи закидати його камінням. Пророк, втративши віру в Божий промисел, карається Богом:
А що ти усумнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То, побачивши сю вітчину.
Сам не вступиш до неї.

Але зі смертю Мойсея не вмерли: його, ідеї та наміри: Єгошуа, "князь конюхів", продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі. Велику увагу при розгляді твору, безперечно; привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему; І справді, у пролозі І.. Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з'являється віра Е спроможність народу віднайти себе:
Та прийде час, і mи огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впервжишся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Таку ж структуру має і сама поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Цікавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як і пророк, бере на себе відповідальність за долю народу, хоч у хвилини розпачу і піддається сумнівам:
Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,-
Не нам тебе провадити до бою!

Отже, без прологу поема "Мойсей" сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.

Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість "Перехресні стежки". Назва твору символізує "перехрещені" життєві шляхи персонажів. Кожен із героїв цього твору є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами - герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті - різних національностей. Житейські перехрестя залишають свій відбиток на їх внутрішньому світі. У цьому творі Франко порушує соціальні проблеми: українського селянства та інтелігенції, взаємостосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та підлеглих, зневір'я і затурканості селян, проблеми тодішнього судочинства, проблеми подружніх стосунків безправ'я жінки в суспільстві. Прототипом Євгенія Рафаловича послужив Євген Олесницький - адвокат і громадський діяч, який був чудовим промовцем. Усі події в повісті відбуваються навколо головного героя.

Автор намагався показати знедоленим людям шляхи захисту своїх прав. Вкладаючи свої думки в уста адвоката Рафаловича, І. Франко ніби підштовхує народ до політичної боротьби за соціальні й національні права.

Сюжет "Перехресних стежок" має два плани - любоз і боротьба. Обидві лінії пов'язані з молодим адвокатом Євгенієм Ра-фаловичем, який приїжджає працювати в одне з міст Галичини. До жорстокої протидії з боку влади Євгеній готував себе заздалегідь, проте він не міг передбачити, що "перехресні стежки" життя зведуть його з Регіною - юнацькою любов'ю, тепер - заміжньою жінкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму.

Така зав'язка сюжету Франкового твору. Розв'язок в ньому дві: любовна лінія закінчується трагічним фіналом (смерть Регіни); лінія ж боротьби має обнадійливу перспективу. Рафаловичу вдається певною мірою вплинути на обставини. Автор подає правдиву, глибоко психологічну характеристику "руського", тобто українського села, жителі якого - люди темні, затуркані, залякані, безправні. Неосвічені, наївні та довірливі селяни не вміють захистити себе, не знають, кому вірити. До свого пана вони так само звикли, як віл до ярма, і тепер не розуміють, як без пана, самі, вони могли б керувати майном, прибутками. Втім, письменник не вважає селян людьми нижчого сорту. Очима Рафаловича він бачить їхні розумні погляди, чує розсудливу й дотепну мову. Ці якості найяскравіше розкриваються підчас селянського віча. Для селян віче - школа політичного життя, самозахисту, можливість згуртувати сили. Виступ Рафаловича перед селянами - свідчення щирого вболівання за їхні інтереси. "Браття селяни! - говорив Євгеній. - Покажім, що ми не діти, що не дамо водити себе за ніс. Не даймо загарбати собі своєї кервавиці. Піднесемо грімкий голос проти всього панського замаху на наше добро..." Зрозуміло, що в подібних епізодах твору устами Євгена Рафаловича промовляв до читачів сам І. Франко.

Отже, Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. "Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко",- писав Олесь Гончар.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Поетичні збірки "З вершин і низин", "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", поеми "Мойсей", "Іван Вишенський", повісті "Перехресні стежки", "Захар Беркут", казка "Фарбований лис", драма "Украдене щастя".

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Басе І.І., Каспрук А.А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях. - К., 1983.
2. Гаєвська Л.О. Іван Франко. Романтизм? Натуралізм? Реалізм? //Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX - початку XX ст. -К., 1991.
3. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX - поч. XX ст. - Львів,- 1999.
4. Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 10 кл. - К., Львів, 2001.
5. Горак Л. Тричі мені являлася любов. Повість-есе.-К.,1987.





Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.