Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Яновський Юрій. Біографія
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Яновський Юрій. Біографія

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ
(1902 - 1954)

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. У квітні 1945р. Ю. Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані вони повністю 1983р. Сім'я мала дев'ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце свого мешкання, з 1917р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин.

Далі - середня освіта (народне училище, земське реальне училище); служба в 1919 - 1921 pp. у різних установах; не завершене навчання в Київському політехнічному інституті (1922 - 1925), де він бере участь у літературній студії інституту, входить у театральні кола столиці, допомагає акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору, і пише в співавторстві з С. Греєм гротескну п'єсу "Камергер"; співробітництво з групою київських панфутуристів. Тоді були опубліковані вірші "Море" (російською мовою під псевдонімом "Ней") та "Дзвін" (українською за власним прізвищем), здійснені газетні публікації в "Більшовику" (дванадцять нарисів і дві рецензії, підписані псевдонімом "Юр. Юрченко").

Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в прозі та драматургії, але писання віршів не облишатиме протягом усього життя. Кращі з них увійшли до збірки "Прекрасна УТ" (1928), що була через чотири роки перевидана з деякими доповненнями. Кілька пізніших поезій датуються сороковими і п'ятдесятими роками, але в друк не видавалися. Вони стали відомими лише після смерті письменника, коли вийшло перше п'ятитомне зібрання його творів (1958 - 1959).

Перший прозовий твір - новела "А потім німці тікали" - опублікуваний у газеті "Більшовик" 2 березня 1924р.

1925р. виходить збірка "Мамутові бивні", до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.

1927р. - книжка "Кров землі", доповнена новими оповіданнями - "В листопаді", "Байгород", "Рейд". У час їх створення Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії, освоюючи там секрети нової для нього кіно-справи (про майстрів кіно опублікував 1930р. книжку нарисів "Голлівуд на березі Чорного моря"). Пише два нариси про режисера О. Довженка ("Історія майстра" і відгук-есе про фільм "Звенигора" (1927р.)), оповідання "В листопаді", що присвячене О. Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв - "Гамбург", "Фата моргана" й ін.

Належав у різний час до "Комункульту", "Жовтня", ВАПЛІТЕ, "Пролітфронту", але ця приналежність була здебільшого формальною.

Підсумок літературної молодості - два романи - "Майстер корабля" (1928) та "Чотири шаблі" (1930), (у 1930р. кілька розділів "Чотирьох шабель" опублікував журнал "Красная новь").

Задум "Майстра корабля" (являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно) народився ще в часи роботи на Одеській кінофабриці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду в 1927р. до Харкова.

1932p. - вийшла окремим виданням п'єса "Завойовники".

1935р. - опублікування "Вершників". За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою "Вершники" - один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни.

Зростання таланту Яновського-драматурга позначене створенням романтичної трагедії "Дума про Британку" (1937). Перші вистави "Думи про Британку" в 1937p. театральна критика не сприйняла. Пізніше п'єса була перероблена, і останній варіант її викликатиме вже менше критичних нарікань. За її мотивами створено М. Вінграновським фільм, а В. Губаренком оперу.

1939p. - опублікована п'єса з сільського життя "Потомки".

У другій половині 30-х років визріває задум нового епічного твору "Капітани", але звершити задумане не вдалося.

1940р. виходить книжка оповідань "Короткі історії". Це гостросюжетні оповідання ("Шпигун"), різновид дорожного нарису ("Дорога на Запоріжжя"), романтичні новели ("Чапай", "Романтик", "Червонарм"), стилізовані оповіді монологічного типу "Василь Палійчук, гуцул", "Іван", "На зеленій Буковині". Кілька творів ("Наталка", "Ганна Антонівна") можуть бути умовно названі новелами-портретами.

1944р. - збірка новел "Земля батьків". В формі новели-монологу витримані оповідання "Коваль", "Генерал Макодзьоба", "Дід Данило з "Соціалізму", "Дівчинка у вінку" й ін.; в формі класичного оповідання - "Яструбок", "Комісар", "Україна".

Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю. Яновський працював редактором журналу "Українська література" (з 1946p. "Вітчизна"), багато їздив по країні, на Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів "Листи з Нюрнберга" (1946).

1945 - 1946 pp. - робота над романом "Жива вода" (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою "Мир" (1956).

Журнальна публікація роману "Мир" - "Жива вода" (Дніпро. - 1947. - № 4-5) сприйнята була спочатку схвально, але через якийсь час зазнала глибоко несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем.

1948р. - нова книжка "Київські оповідання", відзначена 1948р. Державною премією СРСР (оповідання "Через фронт", "Київська соната", "Боротьба за людину", "Путь у Францію", "Династичне питання", "Під яблунею" й ін.).

1954р. видана "Нова книга" ("На ярмарку", "Мистецтво", "Святий вечір").

Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Йдеться про п'єсу "Дочка прокурора", яка побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.

Працюючи над драмою (задум п'єси відноситься ще до передвоєнних років, коли письменник почав роботу над незавершеною п'єсою "День гніву", 1940), він водночас публікує комедію "Райський табір" (1953) (сатиричний памфлет на імперіалістичний світ періоду інтервенції США в Кореї), починає працювати над тетралогією "Молода воля", яка присвячувалася 300-річчю возз'єднання України з Росією (романтична драма про молоді роки Тараса Шевченка).

Як сценарист Ю. Яновський також створює сценарій художнього фільму "Зв'язковий підпілля" (1951), літературний сценарій "Павло Корчагін" (за мотивами роману М. Островського "Як гартувалася сталь", 1953) та сценарій документального фільму "Микола Васильович Гоголь" (1952).

Не стало Ю. Яновського 25 лютого 1954р.

Спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Двічі виходили його твори п'ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, НДР, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИИ
(1902-1954)

Псевдоніми - Георгій Ней, Юрі Юрченко.

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с Майєрове тепер Компаніївського району Кіровоградської області в селянській родині.

У 1908 р. у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлисаветграда.

У 1919 р. Юрій на відмінно закінчив Єлиcаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, в повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.

Протягом 1922-1924 pp. юнак навчався на електротехнічному факультеті Київського політехнічного інституту, але через матеріальні злидні його не закінчив.

У 1922 р. Яновcький під псевдонімом Георгій Ней в Київській газеті "Пролетарская правда" надрукував перший вірш "Море" російською мовою.

У 1924 р. у газеті "Більшовик" опублікував українською мовою вірш "Дзвін" і новелу "А потім німці тікали". Наступного року Яновський видав збірку новел "Мамутові бивні", якийсь час працював у редакції газети "Більшовик", активно виступав як публіцист, підписуючи свої статті та нариси псевдонімом Юр. Юрченко.

У1926-1927 pp. він працював головним редактором на Одеській кінофабриці, надрукував збірку новел "Кров землі".

У 1928 р. Яновський видав єдину поетичну збірку "Прекрасна УТ", хоча поезії продовжував писати все життя; надрукував перший роман "Майстер корабля". Роман "Чотири шаблі" з'явився у 1930р. Критика звинуватила Яновського в "націоналістичній романтиці", згодом були створені драми "Дума про Британку", 1937; "Потомки", 1938; збірка новел "Короткі історії", 1939. У 1939р. Яновський одним з перших серед письменників був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

За роки війни Ю. Яновський написав драму "Син династії" (1942), видав збірку оповідань "Земля батьків" (1944).

У 1947 р. був опублікований роман "Жива вода", за який письменника радянська критика звинуватила в "спотворенні радянської дійсності". Він був змушений надрукувати в "Літературній газеті" лист, у якому "визнав" і свою "відірваність од життя", і "формалістичний задум" роману, і "шкідливі деталі" в ньому (навіть підготував нову редакцію твору, який під назвою "Мир" побачив світ вже після смерті в 1956р.).

За цикл "Київські оповідання" у 1949р. письменник отримав Сталінську премію.

Як сценарист Ю. Яновський створив сценарій художнього фільму "Зв'язковий підпілля" (1951), літературний сценарій "Павло Корчагін" (за мотивами роману М. Островського "Як гартувалася сталь", 1953) та сценарій документального фільму "Микола Васильович Гоголь" (1952).

У 1953 р. Ю. Яновський видав драму "Дочка прокурора", яка стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті.

25 лютого 1954 р. письменник помер.

"Майстер корабля", перший роман Юрія Яновського, увібрав частку того безпосереднього життєвого досвіду, що його молодий письменник набув за час роботи на Одеській кінофабриці. У цьому творі він намагається сягнути найглибших надр психіки, блакитних веж романтики. Епізоди з персонажами твору (більшість із них мала реальних прототипів - працівників Одеської кінофабрики) подані через осмислення їх у своїх мемуарах сімдесятирічним кіномайстром То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), прототипом якого вважають самого Яновського. Сюжет твору - новий для тогочасної української літератури: режисер Сев (прототипом якого вважають О. Довженка) знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будується справжній вітрильник, на якому потім плаватимуть учні мореходної школи. Дуже органічно вплетені в роман нотатки синів героя, листи його коханої - балерини Тайях, розповіді матроса Богдана й роздуми самого мемуариста. Відтак перед читачем вимальовуються не просто будні з життя й творчості українських кіномайстрів 20-х pp., не лише їхні турботи в зв'язку зі створенням сценарію фільму та будівництвом для цього спеціального корабля, а широкі картини творчого життя людини, за яким стоїть великий узагальнюючий смисл, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про культуру кожної нації, про завтрашній день людства, і тоді майбутнє перетвориться на казковий край мирної праці й гармонійно розвинених особистостей.

Критика неоднозначно сприйняла твір, адже, з одного боку, роман був, безперечно, цікавий, а з іншого - порушувався основний підхід до "ідейності радянського твору", бо тут був відсутній герой-пролетарій, не оспівувалась краса "щасливої радянської дійсності". Дику силу Такої вульгаризації Ю. Яновський боляче відчував і пізніше - після опублікування роману "Чотири шаблі", який став однією з найдраматичніших сторінок в історії української літератури, адже ще півстоліття він залишався предметом найбезглуздішої критики і був, по суті, вилучений з літературного процесу. За Ю. Яновським тягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі "націоналістичної романтики".

Роман "Чотири шаблі" розповідає про післяреволюційні події в Україні, коли країна перетворилася на один із найзапекліших плацдармів Громадянської війни. Повсюди формувались бойові загони, щоб захистити революцію. Такі ж загони чи навіть цілу армію взялися створити й четверо друзів - герої роману "Чотири шаблі": Шахай, Остюк, Галат і Марченко. Твір розпочинається змалюванням весілля Шахая. Під час вінчання молодих у церкві, яка оздоблена живописом на сюжети з козацького життя, друзі пройнялися духом національної історії, і це надихнуло їх піти шляхом своїх героїчгіих предків, розпочавши історичну битву за свою землю і волю. Структура "Чотирьох шабель" - пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня - один із найлаконічніших художніх жанрів. Все те, що було "поза піснями", тобто являло собою "будні революції" ("довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...") у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості й поетичності в художньому осмисленні теми. Роман складається із семи окремих розділів - новел, що також стало новаторством в українській літературі (пізніше традицію роману в новелах продовжить О. Гончар своїм твором "Тронка"). Герої твору: Шахай, Остюк, Галат, Марченко - абсолютно різні, але об'єднані спільною метою в своєму бажанні врятувати країну. Автор навмисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виявилась би їхня глибинна суть, козацька відвага, геройство, сила.

Наступним визначним твором у доробку Яновського став роман "Вершники" який по-своєму продовжував, а почасти й "тлумачив" твір "Чотири шаблі". У "Вершниках" кожний герой дістав точну політичну характеристику (петлюрівець, де-нікінець, махновець, більшовик...) Уже в першій новелі "Подвійне коло" дія розгортається досить драматично: у революцінній боротьбі один проти одного виступили брати Половці, які не жаліли братських життів у бажанні відстояти свої політичні погляди - і по черзі на землю летять голови Половців (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса), цю їх "стинають" один одному рідні брати. Непереможним залишається тільки більшовик Іван Половець, що цілком "узгоджувалося" з розвитком пореволюційної історії, але водночас по-вівало на читача неприхованою нелюдською жорстокістю. Суть тієї жорстокості "пояснив":Іванові комісар Герт: мовляв, братовбивча вакханалія зчинилася тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу. Діяли, отже, закони класової боротьби, суть яких висловив той же комісар Герт: "... рід розпадається, а клас стоїть".

Мотив розпаду людського роду, що почався з революцією, це лише один мотив "Вершників", бо роман був своєрідним компромісом з офіційною критикою і тому написаний ідеологічно правильно: є тут і провідна роль більшовицької, партії, і перемога червоного прапрра, і оспівування героїзму комуністів. Але твір все ж таки не такий однозначний, бо за перемогою червоноармій-ця Івана Половця явно вбачаються схвильовані роздуми самого Яновського: автор не підтримує кривавої різні, хоч вона нібито й виправдовується світлим майбутнім. Адже як може будуватись майбутнє після прокляття рідного брата, після порушення простої батьківської заповіді: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду".

Композиційно роман складається з .восьми новел, які не пов'язані єдиним сюжетом, але поєднані головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови. У кожній новелі персонажам надається роль символів. Символічний Іван Половець у новелі "Подвійне коло"; символічне світло випромінюють його батьки в "Шаланді в морі" і безіменний листоноша з "Листа у вічність"; символічні також образи комісара Данила Чабана ("Дитинство"), командира полку Чубенка ("Чубенко - командир полку"); ватажка загону "двох босих сотень" Шведа ("Ба-тальйон Шведа") та і я. Вони представлені автором у поетичному ключі, в ключі глибокого психологічного драматизму відтворені ситуації, в яких вони діють. Це справжні лоеми не лише про розпад, а и про збереження роду й творення добра на землі (батьки братів Половців), про красу українського степу і неба ("Дитинство "), про людську витривалість і жадання свободи ("Лист у вічність", "Чубенко - командир полку"). Втілюють вони в собі людське й національне прагнення героїв збудувати кращий світ на землі. Розвинута у "Вершниках" романтична форма художнього освоєння життя зіткнулась у другій половині 30-х pp. із рядом пе-решкод. Найголовніша з них- "офіційне" утвердження на Першому з'їзді письменників СРСР методу соціалістичного реалізму. Романтизмові в ньому відводилася прислужницька роль пафосу - уславлення кожного кроку радянської історії.

Ю. Яновський - це ще одна трагічна постать в українській літературі. Талановитий майстер, який фактично за десять років молодого життя створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватись під настанови кабінетних посередностей і писати на замовлення. Але незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Його твори двічі виходили п'ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірка нарисів "Голлівуд на березі Чорного моря", збірки оповідань "Мамутові бивні", "Кров землі", повість "Байгород", романи "Майстер корабля", "Дочка прокурора".

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Мовчан Р. Неоромантична проза Юрія Яновського: "Майстер корабля", "Чотири шаблі" //Дивослово. - 2001. - №7.
2. Смолич Ю. Злигодні Юрія Яновського // Сучасність.- 1971.- № 7-8.
3. Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. - К-, 1980.
4. Панченко В. Юрій Яновський. Життя і творчість. - К., 1988.
5. Кіноспадщина Юрія Яновського. - К-, 1987.
6. Юрій Яновський // Історія української літератури XX ст.: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. - К., 1998. - Кн. 1.
7. Юрій Яновський // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. - К., 2003. - Кн. 2.

Фото




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.