Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Моральна краса i духовна велич людини у кiноповiстi Олександра Довженка "Зачарована Десна"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Моральна краса i духовна велич людини у кiноповiстi Олександра Довженка "Зачарована Десна"

Всi ми родом з дитинства. Вiд того, який свiт i якi люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бiднiсть, моральна краса чи потворнiсть. Саме про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи "Зачарованої Десни". Звiдти прийшли i чарiвна краса пейзажiв, на тлi яких ми бачимо фiзично i морально красивих людей.

Лiрично, схвильовано, з теплим гумором розповiдає письменник про природу й людей, як про єдине цiле. "Жили ми в певнiй гармонiї з природою", - говорить вiн. Тут мишi пiдказували Яремi Бобиревi, що навеснi буде повiнь, погодою "завiдувала ворона", дiд найбiльше в свiтi любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну билиночку, а мисливець був не здатен пiдняти руку на ту саму ворону. Зрозумiло, чому всi радощi i прикрощi малого Сашка теж пов'язанi з природою.

"I приємно обнiмати лоша. Або прокинутись удосвiта й побачити в хатi теля, що найшлося вночi..." - перелiк таких от приємностей займає цiлу сторiнку. Чи не з цiєї гармонiйної єдностi людей зображених у кiноповiстi з навколишнiм прекрасним свiтом витiкає їхня моральна краса?

Не випадково, що кiлька дiйових осiб, безпосередньо не пов'язаних iз пануючим у селi духом, постають менш привабливими. Учитель не розумiє малого Сашка, пiп, замiсть того, щоб допомагати людям пiд час повiнi, святить паски, полiцай б'є людей тощо.

Але таких персонажiв - меншiсть. Бiльшiсть усе ж таки "дiти природи". Це й епiзодичнi герої, як Ярема, що знається на народних прикметах, i старий коваль-рибалка Захарко, i колоритнi старцi Холод i Кулик. Це й Самiйло-косар, що "орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем".

Але в центрi повiстi - родина Довженкiв. Про декого з родичiв письменник лише згадує, iнших змальовує дуже детально й образно. Взагалi Довженко добре передавав iндивiдуальнiсть кожної з осiб, що зображувалися.

Наприклад, дiд Семен, що "розмовляв з кiньми, з телятами, з травами, зi старою грушею i дубом - з усiм живим, що росло i рухалось навколо", i був "схожий на Бога": усе поряд - внутрiшнє, зовнiшнє та метафоричне.

А от - бабуся Марусина, що мала "очi такi видющi й гострi, що сховатися вiд неї не могло нiщо в свiтi", яка полюбляла прокльони (саме як рiзновид творчостi, а не справжнє бажання комусь зла), так що без них "не могла прожити й дня".

Не менш живим постає батько - в убогому одязi та з великим духовним багатством i високою культурою мислення, якого Сашко i поважав i любив, але часом плакати хотiв, як бачив того у дрантi. "З нього можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених чи сiятелiв - вiн годився на все". I коли говорити про духовну велич людини, то важко знайти кращий приклад.

Ось серед яких людей зростав малий Сашко, якому судилося стати великим художником - письменником та кiнорежисером.

Добре вiдчувається у повiстi й спадкоємнiсть поколiнь, адже "сучасне завжди на дорозi з минулого в майбутнє".

Батько пояснює малому Сашковi "хто ми", згадуючи козацтво. дiвочi колядки переплiтаються з народними думами про героїчну боротьбу українського народу з турками i татарами.

Свої моральнi принципи старi передають молодим. Дiд Семен говорить Сашковi, що за кожне пошанування старої людини якийсь грiх з душi знiмається. Батько i дiд беруть хлопця на сiнокiс, помалу привчаючи до працi.

"...Ношу дрова до куреня, - згадує Довженко, - розводжу вогонь, картоплю чищу, ожину збираю косарям до горiлки".

Символiчно звучить розповiдь про те, як в одну нiч у Сашка померла прабаба i народилася сестричка: на змiну старому приходить нове.

Проблему зв'язку поколiнь Довженко з притаманним йому гумором розв'язує навiть у розповiдi про собак - Пiрата старого i Пiрата молодого.

Отже, всiєю своєю повiстю, сповненою поетичностi, Довженко нiби кличе нас бути таким само щирим, красивим, духовно багатим i гордим, як нашi предки: як мужнi герої, так i прекраснi у своїй працелюбностi трударi-хлiбороби. Хоч якоїсь "педагогiчної" мети письменник свiдомо не ставив, прекрасне завжди виховує тих, хто з ним зустрiчається.

Зачаровує, як Десна...




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.