Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » "Щоденник" Олександра Довженка - трагiчний, вистражданий документ
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





"Щоденник" Олександра Довженка - трагiчний, вистражданий документ

"Болить у мене серце день i нiч"
/ О. Довженко /

Олександр Петрович Довженко... Лише називаємо це iм'я - i вiдразу уявляємо струнку, вродливу, зовнi та внутрiшньо, талановиту людину, письменника i кiносценариста, автора безсмертних кiноповiстей "Земля", "Щорс", "Повiсть полум'яних лiт", а "Зачарованою Десною" зачитувались i дивувались, як-то до щему тепло i захоплююче можна згадувати своє дитинство, родину, звеличувати людину працi, так майстерно, з невичерпною любов'ю описувати рiднi мiсця: село, береги Десни, природу рiдного краю.

Та нещодавно вiдкрився перед нами ще один бiк його обдарованостi - публiцистика. Ми маємо змогу перегортати i читати сторiнки його "Щоденника", а уважно прочитавши, розумiємо, як не просто жилося i писалося, творилося; напружено, болiсно, часто пiд безпосереднiм контролем "зверху", але О. П. Довженко до останнього подиху залишався справжнiм митцем, патрiотом, людиною.

Тож запрошуємо до обговорення, до роздумiв, чому ж так болiло i вдень, i вночi серце великого майстра? Бо сама доба не дозволила бути Довженковi цiлiсною у творчостi, внутрiшньо вiльною людиною. Вiн намагався протистояти дiйсностi, чинити опiр, але не вистачало власних сил, i залишався щоденник, де вiн мiг розмiрковувати, страждати, плакати, молитися, аби не збожеволiти...

Осмисливши прочитане, розумiємо, що хвилювали великого творця, дiйсно, болючi, дуже важливi проблеми: вiн глибоко усвiдомлює долю України, рiдного українського народу; письменника бентежить, душу крає йому вiйна; розмiрковує над своєю долею та долями видатних його сучасникiв; висловлює своє сприйняття та дає характеристику вождям (Сталiну, Хрущову, Берiї); осмислює та викриває суспiльнi проблеми (простої людини, жiнки в суспiльствi, про пам'ятки культури, iсторiї, цвинтарiв, школи i вчителiв, мови, чиновництва, бюрократiї, посад), i з'ясовує перспективи своєї творчостi, адже думкою линув у майбутнє, наснажений був працювати... працювати... працювати...

Головне, що проходить через увесь щоденник - це роздуми про глибоку iсторичну кривду, що чинилася i чиниться українському народовi. "Україна поруйнована, як нi одна країна в свiтi!" Дуже страждав вiд того, що українцi - "...квiти бур'яновi, бур'яном забитi" - не хочуть вчити своєї iсторiї, "народ, що не знає своєї iсторiї, є народ слiпцiв". Незагоєною раною болить Довженковi голодомор 1932-33 рокiв, "велике" переселення мiльйонiв українцiв до Сибiру. Хотiв бачити Україну не Великою Удовицею, а сильною державою. З сумом порiвнював свiй народ з тютюном, "Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвiту де-не-де". Але ж, незважаючи на все, великий син свого народу нiжно, по-синiвськи любив свою Україну, переживав за неї, за народ: "Що ж буде з народом нашим?" Зболiлася душа... Вiйна щемно ранила серце Довженка. Як людина гуманна, вiн вiйну не сприймав, називав її дурною, а воєначальникiв тупоголовими. Страждав вiд того, що нiмцi пограбували Україну, вивiзши не тiльки зерно, паливо, пам'ятки культури, але найцiннiше - людей, дiтей для онiмечування й роботи, дiвчат - для оздоровлення арiйської нацiї. Вiн проклинав Сталiна. Стражденно, болiсно роздумує над своєю долею: "Менi 48 рокiв. Моєму серцю - 60. Воно зносилося вiд частого гнiву i обурення, i туги... Менi хочеться вмерти. Менi здається, що я прожив уже все своє життя, немов ангели покинули мою душу"... "Я вмру в Москвi, так i не побачивши України..." У цих рядках - весь Довженко, митець i людина. Болюче сприймає жорстоку критику кiноповiстi "Україна в огнi", що зродилася iз болiсних страждань митця, народу, гiрких втрат. Довженковi пощастило, його не заарештували, не розстрiляли, але й жити спокiйно не давали, сталiнське цькування пiдiрвало його здоров'я. Але не змiлiла душа майстра, i з цього жорсткого двобою вiн виходить переможцем, людинолюбцем. Тож не випадково серед багатьох проблем, якi порушує О. Довженко у "Щоденнику" - це роздуми про звичайну людину, адже "найбiльший скарб всього людства є сама людина". Вiн вболiвав за простих, звичайних людей, якi не мають нi чинiв, нi орденiв, бо "багата держава, яку утворюють бiднi люди, - абсурд! Держава не може будувати свiй добробут на бiдностi й обдертостi своїх громадян". Не завадило б сучасним нашим полiтикам замислитись над цим.

А українських жiнок, що винесли на своїх плечах вiйну, вiн порiвнює з давньоруською Ярославною, називає жiнку хранителькою нацiї, красою землi нашої. Скiльки горя, страждання, випробувань випало на їхню долю? А хто винен? Довженко звинувачує радянську систему. Як ревно ставився письменник до того, що мало де звучить українське слово, його хвилювало, як же можна виховати молоде поколiння, якщо в країнi не цiнуються пам'ятки iсторiї i культури, українська мова, немає поваги до учителя. А ставлення декого до вiчного пристанища мертвих - кладовища?! Кажуть, рiвень культури нацiї визначається за її ставленням до вiчного пристанища: "кладовища - це дзеркало людських взаємин", тому їхнiй стан цiлком залежить вiд пошани до людської особистостi, вiд нашого виховання. Актуальною є ця проблема i зараз, часом бачимо прояви жорстокого вандалiзму у мiсцях вiчного спочинку наших предкiв. I просто дивуєшся, чому люди так несамовито прагнуть до посад: "Довгi роки придивляюсь до людей, що стоять бiля керма... Сумна картина. Спрощенство обнялося з простотою. Ми дегенеруємо, не помiчаємо цього самi! Бiдний, убогий, многостраждальний мiй народе, який ти нещасливий! Ведуть тебе поводирi!" А скiльки ще було задумiв! Хотiлося працювати, певно було б замало доби.

I пiсля того, як закриваємо останню сторiнку "Щоденника", подумки охоплюємо i намагаємося збагнути все: порушенi актуальнi проблеми, вболiвання за долю України, зривання масок iз вождiв, гостра критика суспiльства дають пiдстави твердити - цей яскравий зразок Довженкової публiцистики - трагiчний, вистражданий, болiсний документ доби.




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.