Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Олександр Довженко: трагізм творчої долі
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Олександр Довженко: трагізм творчої долі

"Я народився і жив для добра і любові" - так про себе говорив цей унікальний феномен доби, бо жив і творив Олександр Довженко для людей. Всі його твори пройняті любов'ю до України, значить - передусім українців: працьовитих, винахідливих, терплячих, співучих, мужніх...

Як йому хотілося змінити світ на краще, оповити, очистити від фальші. Митець оспівував творчу людину, яка невтомно працює, яка бореться із злом, несправедливістю, черствістю і байдужістю.

Нова влада давала надію на щасливе майбутнє. Але пізніше з'явилася прірва, яку "котилося суспільство".

Коли ж відчує це Довженко, то почне прозрівати від облудного сну, і це стане для нього трагедію.

Завдаватимуть нестерпних мук внутрішні суперечності.

Партійні керівники нав'язували тематику творів. Довженко, як і багато інших письменників, змушений служити фальшивим ідеям. Та все ж внутрішня воля бере верх, він правдиво показує те, що його мучить.

У повісті "Земля" митець, змальовуючи колективізацію села, проводить основну думку: життя не можна вбити, воно продовжується до будь-яких обставин, воно торжествує.

Особливо вражає його "Щоденник", у якому майстер відкриває свою душу, свої болючі рани: "Сьогодні я знову в Москві. Привіз з Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя повість "Україна в огні" не сподобалась Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки.

Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко до свідомості, що "Україна в огні" - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ й його лихо.

Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика. (26/ХІ 1943)"

Болісно вдарила ця звістка по Довженку. Його було вислано з України як ворога. І 27 липня 1945 року він знову занотує у своєму художньому документі: "...Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі. ...невже любов до свого народу є націоналізм?"

І через 2 роки ці ж думки терзатимуть йому душу. П'ятого вересня 1945 р. він запише: "Не хочу я мучитись! Не хочу оплакувати своє вигнання з України. Не хочу хоронити себе на чужині.

... Я не Хрущову належу. Я не його прикріплений. І не Україні одній я належу. Я належу людству як художник, і йому я служу, а не кон'юнктурним намісникам України моєї і їх лизоблюдам і гайдукам п'яненьким. Мистецтво моє - мистецтво всесвітнє. Буду творити в ньому, скільки вистачить сил і таланту."

Нікому не вдалося поставити на коліна цю велику людину, не пішов він проти совісті і свого народу, бо він незламний, а тому - безсмертний.




Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.