Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт |
 
 
Головна » Українська література » Трагедiя закоханого серця в лiричнiй драмi Iвана Франка "Зiв'яле листя" (I варiант)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Бібліотека української літератури


библиотеки





Трагедiя закоханого серця в лiричнiй драмi Iвана Франка "Зiв'яле листя" (I варiант)

Любов до Вiтчизни своєї
У ньому, як радiсна даль,
I огнена мука Мойсея,
Й "Зiв'ялого листя" печаль.
/ В. Сосюра /

"Зiв'яле листя", - так говорить М. Мочульський про лiричну збiрку Франка, i згадує слова Платона про людськi душї: що Бог розкидав їх половинки по всьому свiту, i цi половинки шукають одна одну пiд чарiвну мелодiю скрипки. Коли роз'єднанi половинки зустрiчаються, скрипка змовкає, але коли вони не можуть знову об'єднатися, зустрiвшись, тодi починають лунати сумнi журливi мелодiї.

Це сталося i з Франком: нещасливе кохання видобуло з його душi трагiчнi вiршi збiрки "Зiв'яле листя". Тричi вiн кохав, i тричi не знаходив вiдповiдi й розумiння. "Тричi менi являлася любов", - пише поет.

"Одна несмiла, як лiлея бiла", - пише поет, згадуючи Ольгу Рашкевич.

Друга - гордая княгиня,
Блiда, як мiсяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня...

Це вже йдеться про Юзефу Дзвонковську, а третьою лiричною героїнею стає Целiна Зигмунтовська:

Явилась третя - женщина чи звiр?

Але цi три кохання, можливо, є пошуком одного iдеала жiнки, чи Кохання з великої лiтери. I тому, мабуть, вiршi збiрки "Зiв'яле листя" попри автобiографiчнiсть - це вiдображення почуттiв одразу багатьох людей, що зазнали нещасливого кохання.

Ми звикли сприймати I. Франка насамперед як борця, Каменяра - трагедiя закоханого серця збiрка "Зiв'яле листя" виявилась несподiванкою.

Складається вона з трьох частин - трьох "жмуткiв", об'єднаних як тематично, так i лiричним героєм (якого усе ж таки не можна на сто вiдсоткiв ототожнювати з самим I. Франком, вiн i сам був проти такого ототожнення) - сильною, мужньою людиною, показаною в момент величезних душевних страждань. Цей герой майже у вiдчаї, вiн хоче втекти (та не в могилу), але не робить божевiльних вчинкiв, а виливає тугу у вiршах, бо має душу художника.

А чень утечу я вiд лютого болю,
Що серце моє розриває.
("Безмежнеє поле...")

Це рядки з першого "жмутка", найтрагiчнiшого, написаного у 1886-93 роках, до якого ввiйшли такi поетичнi перлини, як "Так, ти одна моя правдива любов...", "Безмежнеє поле в снiжному завою..." та "Розвiйтеся з вiтром, листочки зiв'ялi..." - останнiй вiрш i дав назву збiрцi.

Поет страждає, i його сльози перетворюються на образи надзвичайної сили:

Як той вогонь, що враз i грiє й пожирає,
Як смерть, що забива й од мук ослобоняє, -
Отак, красавице i я тебе люблю.

Заметiль, завивання вiтру з iншого вiрша ("Безмежнеє поле в снiжному завою...") спiвзвучнi стану змученої душi. Не випадково цей вiрш, перекладений на музику, став чудовою пiснею.

Другу частину-"жмуток" було написано 1895 року. Тут вже бiль трохи приглушено часом, значна частина вiршiв написана пiд впливом народної поезiї ("Ой, жалю мiй жалю...", "Ой ти, дiвчино, з горiха зерня..." та iншi).

Найбiльш характерним з них є вiрш "Червона калина, чого в лузi гнешся...", дуже близький до народної пiснi. Його настрiй сумний, але безнадiйностi вже немає. Нiби тиха печать приходить на змiну гострому болю.

I, нарештi, у третьому "жмутку" (1896 рiк) ми чуємо прощання i з радiстю i з болем кохання. Повертається мотив з кiнця першого "жмутка", але зi змiненим трохи настроєм:

Розвiйтеся з вiтром, листочки зiв'ялi,
Розвiйтесь, як тихе зiтхання,
Незгоєнi рани, невтiшенi жалi,
Завмерлеє в серцi кохання.

Дуже виразно вiн звучить i у вiршах "Пiсне моя, ти пiдстрелена пташко..." та "I ти прощай...".

Усе закiнчується, все вкрилося снiгом, у душу надходить спокiй, i все нiби завмирає: думки, почуття... Але не життя, бо це - лише перепочинок, i все ще може початися знову.

А для нас Франкове "Зiв'яле листя" залишилося зразком прекрасної лiрики, взiрцем кохання, невiдривного вiд натхнення творчостi.

Тому Сосюра i вiрив:

I оживе твоє зiв'яле листя
У свiтлiм шумi нашої весни.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.