Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Багатство тематики та проблематики малої прози І. Франка
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Багатство тематики та проблематики малої прози І. Франка

(на матеріалі оповідань "Ріпник", "Без праці", "Терен у нозі",

"Зойчине крило", "Із записок недужого")

Іван Якович Франко є, беззаперечно, найпомітнішою та найдіяльнішою постаттю української культури на зламі XIX- XX ст. Поет, публіцист, літературознавець, критик, людина енциклопедичних знань, відомий політичний і громадський діяч... Важко назвати ті сфери літературного і суспільного життя, які він оминув своєю увагою. Значну частину своєї творчості присвятив І. Я. Франко проблемі розвитку робітничого руху. Широко відомі читачам малі прозові твори так званого "бориславського циклу": "Ріпник", "Полуйка", "На роботі", "Навернений грішник". Франко реалістично, навіть натуралістично зображував жахливу долю ріпників. Гірка нужда та бідність зганяли тисячі галицьких селян з дідівських місць до Борислава, де на них чекала ще страшніша доля. Так, Іван, головний герой оповідання "Ріпник", втратив будь-які ознаки своєї людності. Важка робота і викликані нею пиятика та хвороби перетворили його на оглушену звірину, зомбі, робочого вола без пам'яті, почуттів, думки. Іван зрікається Фрузі, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого від смерті. Його не турбує майбутнє батьківство, відсутність Фрузі. Душа цього ріпника, отруєна в шинку чи в шахті, вже давно сконала і похована у бориславській багнюці, на згадку про неї лишилася лише подоба людини, що рухається, їсть, спить і працює. Але спогади про колишні радощі, вервечка сцен з сільського життя оживили людину, стали тією ниткою Аріадни, яка вивела Івана з лабіринту забуття. Молодий парубок постановив собі почати нове життя, не марнувати грошей і відкупити у жида запродану батьківщину. Проте, одурений підступним жидом-касієром, Іван знаходить свою смерть в шахті. Автор не випадково так трагічно і жорстоко вбиває мрію про щасливе повернення з бориславського пекла. Образ Івана уособлює трагедію цілого покоління простих галичан, одурених і замордованих багатіями та урядовцями. Ця несправедливість найбільше хвилювала Франка, і в більшій чи в меншій мірі вона присутня у багатьох його творах.

На його думку, допомогти розв'язати це питання може українська інтелігенція, і перед нею стоїть величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя. Але в оповіданні "Із записок недужого" Франко бере під сумнів здатність освіченого панства до реальних дій. Його безіменний герой прагне перетворити українське село, обширною повістю з життя викрити "бездну нужди і пониження тих людей". Але цей "бідний літерат", який в боротьбі "хоче виказати свою силу", не здатен навіть сам себе утримати, знайти засоби для власного існування. Він потрапляє у лікарню і там божеволіє від звістки про смерть коханої, бо насправді не має сили духу, внутрішньої опори. Свій вирок таким недієспроможним особам Франко виносить вустами панни Олі: "Ми навіть самі не спасемо себе, бо ми привикли до чужоїдного життя, привикли полягати на чужій праці, а коли праця побілить, то нас не стане". Зовсім інші проблеми ставить автор перед читачем у оповіданні "Сойчине крило". Зазнавши колись важкої втрати, головний герой занурився у егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим собою, навмисне відгородившись від усього світу. Але палкий, пристрасний лист колишньої коханої, пекуча сповідь її дійсного, многостраждального життя стрясли пута з відлюдницької душі, розбудили справжню людину, готову відчути муки і радощі, боротьбу і розчарування - все те, що містить в собі смак існування. Саме внутрішнє переродження, психологічну трансформацію персонажа майстерно зображує Франко. Цим він стверджує, що Людина зможе залишитися гідною свого імені і не ховатись у сіру буденність. Адже для того, щоб вести негідне слимакове життя, краще було б народитися слимаком, а не чоловіком.

Твір "Без праці", хоча і містить багато ознак казки, проте є скоріше соціально-філософським дослідженням. Найманий робітник Іван працював незгірше за інших, але його прозвали Лінюхом через песимізм та глухе ремствування на долю. Згодом казковий дід подарував йому чарівний перстень, що виконував усі бажання господаря. Але перстень не приніс очікуваного щастя, тому Іван зрікся його і забажав повернутися до робочого життя. Після його переродження ми не сумніваємося, що односельчани підберуть йому нове ім'я.

Мандруючи разом з героєм у казковому просторі оповідання, читач постійно замислюється над тим, що оточує Івана. Скрізь подаються невеличкі сценки "простого хлопського життя". Але провідною тут є тема, винесена автором у заголовок, - проблема людської праці, ставлення людини до неї. Франко спробував знайти філософське розв'язання цієї проблеми. По-перше, автор довів, що людина зовсім не може жити без праці. Якщо позбавити трудящого чоловіка будь-якого заняття, то він змарнується і переведеться нінащо, втратить сенс існування. По-друге, Франко стверджує, що будь-яка праця стане справжнісіньким лихом, якщо людина сама буде ставитись до неї негативно.

Ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку української літератури, як Франко. Його кипуча натура та надпрацездатність залишили читачам у спадок близько сотні творів малої епічної форми. Своїми незвичайно розмаїтими за тематикою та жанрами прозовими творами письменник збагачував скарбницю української літератури, щоб вона засяяла власним світлом у сім'ї інших літератур, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.