Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара "Прапороносцi"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара "Прапороносцi"

Роман О. Гончара "Прапороносцi" вражає глибокою правдивiстю, живими, виразними образами героїв, якоюсь сонячною романтикою, поєднаною з глибоким реалiстичним вiдтворенням вiйни. Пiшовши в першi днi вiйни на фронт, Гончар воював рядовим солдатом, потiм сержантом, був командиром обслуги батальйонного мiномета, старшим мiнометної батареї. Багато сотень кiлометрiв пройшов вiн плiч-о-плiч з солдатами i офiцерами, якi невдовзi будуть змальованi в його романi "Прапороносцi". Сам письменник писав про прагнення передати всю правду вiйни, "вiйни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров'ю i потом, з її тяжкою солдатською героїкою". I вiн змiг цього досягти.

В образах радянських воїнiв у трилогiї О. Гончара "Прапороносцi" втiленi високi моральнi якостi справжнiх патрiотiв. Усiх їх вiдiрвала вiйна вiд мирної працi. Автор змальовує й оспiвує героїв, оповитих красою вiрностi Вiтчизнi, вiдважних, прекрасних у своїх почуттях, дiях, вчинках. У життi й смертi. Наче в легендi, серед червоних макiв гине Шура. На золотiм сонцi, як древнiй витязь, полiг Юрiй. З волошками в руках умирає Гай: "гарний, стрункий, широкогрудий - справжнiй красень... "його очi були ще синiшi за небо, прозорi, як камiнь сапфiр..." Цi рядки, наче ода бiйцевi, який iшов звiльняти поневолених, присвяченi Гаю.

Трилогiя "Прапороносцi" - це ода Радянськiй Армiї, нашому народовi. Олесь Гончар добре пiзнав душу радянських воїнiв, захоплювався їхньою самовiдданiстю, вiдвагою, вiрнiстю присязi, гуманiзмом. З пекучим болем у серцi ховав бойових другiв. Письменник розповiдає про бойовий шлях мiнометної роти Брянського, що у складi полку Самiєва брала участь у визвольному походi Радянської Армiї на завершальному етапi Великої Вiтчизняної вiйни.

"Все, все ми вiддаємо тобi, Батькiвщино... I хто не звiдав цього щастя, цiєї ... краси вiрностi, той не жив по-справжньому," - слова Юрiя Брянського, якi можна було б узяти епiграфом до всiєї трилогiї.

Думка про визвольну мiсiю радянського вiйська розкривається i у мовi дiйових осiб. "Нам наче на роду написано - завжди всiх визволяти i всiх рятувати" - мiркує Роман Блаженко. "... Не лише зненависть, а й любов рухає армiї вперед... Насамперед любов! Любов до всiх поневолених, до всiх трудящих людей на землi... Нею ми сильнi", - чує Сагайда розмову двох бiйцiв. У розмовi з Маковейчиком лейтенант приписує цi слова Брянському. Це тому, що вони найвиразнiше передають гуманiстичну суть поглядiв Юрiя.

У багатьох начебто дрiбних деталях розкривається почуття приязнi й дружби з боку братнiх народiв. Так трудiвники-мадяри зустрiчають наших воїнiв спiвом "Iнтернацiоналу", охоче пiдковують їм коней, бажаючи, щоб пiдкови не зносилися. Селяни-словаки розповiдають, що шiсть рокiв вони зберiгали червонi прапори, очiкуючи на визволителiв. Празькi повстанцi кличуть Червону Армiю "на палац", i радянськi воїни поспiшають на допомогу, розумiючи: "як ми не виручим, то не виручить нiхто". Чеськi селяни поливають шлях водою, щоб не падала пилюка на "висвободителiв". Неначе рiдного брата зустрiчає словацька партизанка Юлечка Сагайду.

Ми побачили й полюбили в "Прапороносцях" просту й красиву душу воїна-переможця - постатi живої, не умовної, не безплатної, але водночас наче очищеної вiд усього випадкового. Цей твiр одразу полонив молодь, пiдлiткiв. Адже юнь, шукаючи свого мiсця в життi, пильно вдивляється в лiтературних героїв, обираючи собi за взiрець людей мужнiх, вiдважних, вiрних, безмежно вiдданих високим iдеалам. Сьогоднi "Прапороносцi" - наша класика. Проте нiщо в цьому романi не "збронзовiло", не покрилося павутинням часу.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.