Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор")
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара "Собор")

Той будує, той руйнує...
Т. Г. Шевченко "Сон"

"Чи свiт iде до того... що на арену виступають тiльки двоє: Руйнач i Будiвник..." - говорить професор Яворницький у романi О. Гончара "Собор".

Будiвники зводять величнi споруди, вирощують сади i хлiб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських душ. Руйначi нищать природу, паплюжать красу, прагнуть перетворити людськi душi на купу цегли, або зовсiм її знищити. Будiвельникiв значно бiльше, тому свiт живе i розквiтає. А "зайнятий руйнуванням неминуче деградує".

Яскравим представником Руйначiв виступає в романi О. Гончара "Собор" "висуванець", "батькопродавець" i духовний пiгмей Володька Лобода.

Володимир - син старого сталевара, чесної i мудрої людини. Але вiн потрапляє в абсолютну залежнiсть вiд "наркотику владолюбства, героїну кар'єризму", стає своєрiдним Геростратом нашого часу.

Кажуть, що все лiпше пiзнається у порiвняннi. Роман "Собор" "населений" прекрасними людьми, i саме в порiвняннi з ними ми так виразно бачимо жалюгiднiсть цього зачiплянського "генiя", який чого тiльки не вигадував (i "кiмнати щастя", i вiкторини, i карнавали, i навiть кольоретки для цукрових коробок) аби висунутися, догодити начальству! Ця людина, не маючи власного свiтогляду, постiйно прагне вловити настрiй вищих iнстанцiй: "... кортiло "генiєвi" наперед вгадати, як той поведеться в питаннi про собор, щоб i собi вiдповiдно вiдкорегувати паруси".

Контраст мiж Будiвниками i Руйначем Володькою Лободою вiдчувається в усьому.

Для перших кохання - основа життя, продовження роду людського. Для Володьки його нiби не iснує - у дiвчинi вiн бачить красиву рiч, яку ще треба "шлiфувати" пiд свiй смак.

Будiвники близькi до природи, Лобода-старший закликає кожного посадити дерево, у той час як Лобода-молодший збирається чи то затопити, чи то висушити плавнi, байдуже, що саме, аби привернути до себе увагу начальства.

Будiвники не втрачають iсторичної пам'ятi, вони знають своїх предкiв i шанують їх. Яворницький ризикував життям, щоб врятувати козацький музей, уся Зачiплянка обурювалася через зникнення таблички -"паспорта" з iсторичної пам'ятки - собору. А Володька лобода? У нього руки сверблять перетворити цю прекрасну споруду на купу цегли, бо на його думку собор - "мотлох вiкiв". Iснування ж собору нiби пiдкреслює ницiсть i дрiб'язковiсть його власної душi.

Важливу роль вiдiграє в життi людини прекрасне. а хiба це здатен зрозумiти такий-от "висуванець"?

Свiт творять трударi. Старi сталевари в будинку iнвалiдiв не можуть сидiти склавши руки, i працюють у своєму пiдсобному господарствi. Як до творчостi ставиться до власної ливарської працi Iван Баглай. Микола Баглай та Олекса-механiк прагнуть створити димоуловлювачi, щоб люди дихали чистим повiтрям. Єлька пестить колоски, вирощенi її подругами...

А що робить Володька? Лише метушиться, сьорбає юшку з браконьєрами та робить капостi порядним людям.

То який же ж слiд залишиться пiсля нього на землi? Хiба що з тих, що їх хочеться витерти з чистої пiдлоги брудною ганчiркою.

Людину людиною роблять доброта i чуйнiсть. Старий Лобода вiдчуває тяжкий настрiй незнайомої дiвчини i прагне їй допомогти, у той час, як його горе-син брутально ображає старого вчителя. Ставлення Володьки до рiдного батька теж яскраво характеризує його як Руйнача. Спочатку вiн бере старого Лободу до себе, але - чому? "Бiля мене будете, тату, а то скажуть, наче у вас i сина нема! А ви ж заслужений металург, з вашою славою i менi легше..." - пояснює вiн. Та навiть така "добра справа" виявилась для нього надто складною - невдовзi з вражаючою легкiстю Володька вiдправляє батька до будинку ветеранiв i навiть майже не навiдується до нього.

"Казали колись, ... що в людини на плечi, i на лiвiм, i на правiм, сидить невидимий... товариш Дух, так його назвемо. Один пiдказує: роби добро, а другий у друге вухо нашiптує, пiдбиває на зло..." - говорить у романi Гончара старий Нечуйвiтер. Питання в тому - кого саме слухатиметься людина...

Добро i зло споконвiку в двобої. Вiд самого створення свiту виникли протилежностi: Бог i диявол, Авель i Каїн, любов i ненависть, воля i рабство, добробут i злиднi, творчiсть i руйнування... Але ми бачимо в романi, що Будiвникiв усе ж таки бiльше.

Тож давайте прислухатись саме до доброго "товариша Духа". Не варто наслiдувати прикладу Володьки-"висуванця". Тодi нам вдасться зберегти найпотрiбнiше - собори нашої душi.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.