Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Трагедія жіночої долі в творчості Івана Карпенка-Карого
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Трагедія жіночої долі в творчості Івана Карпенка-Карого

Жінка... Дружина, мати, сестра, наречена, дочка, невістка... Кожна з них, несучи на собі тягар моральної відповідальності за благополуччя рідних і близьких людей, сама часто залишається наодинці зі своїми складними проблемами: незахищеністю, залежністю від різних життєвих обставин, пресом соціальної нерівності, побутових забобонів, сімейної тиранії...

Продовжуючи й творчо розвиваючи традиції Т. Шевченка у змалюванні нелегкої, часом трагічної, жіночої долі, І. К. Карпенко-Карий розповів у драматичних творах про життя й проблеми жіноцтва своєї доби - середини XIX - початку XX століття. Зображуючи своїх Харитин, Софій, Варок, драматург щиро вболівав за їхню тяжку життєву дорогу і запитував у себе й у суспільства: "Хто винен?" Це актуальне на той час соціально-політичне питання письменник переносить у площину побутових відносин, часто зумовлених як моральними, так і суспільними чинниками.

З-під пера митця у 1885 році виходить драма "Наймичка". Нескладна і загалом звичайна в ті часи історія про зведення беззахисної юнки багатієм набуває в творі широкого художнього узагальнення. Карпенко-Карий трактує тему по-своєму, засуджуючи розтлінну мораль тих, хто тримає в своїх руках гроші, багатство, владу.

Образ наймички Харитини виписаний у кращих народних традиціях. Вона сирота, живе серед чужих людей, за неї нікому заступитися, а кривдять її тяжко щодня. Але дівчина мусить терпіти. Бо надіятися їй ні на кого й немає на що. Становище безвихідне. Майбутнє дівчини таке ж похмуре, безрадісне, як і минуле. Цим скористався підступний, морально розбещений багатій Цокуль і зробив Харитину своєю коханкою. Довірлива й щира дівчина вірить йому, сподівається на щастя. Та коли Цокуль, знівечивши життя беззахисній наймичці, навчає її брехати й лицемірити, вона виявляє свою незрівнянну моральну вищість над кривдником, рішуче відкидаючи його облудні поради й тавруючи цього хижака словами правди: "Я все кину вам під ноги, не треба мені нічого вашого! Воно давить мене, дихати не можу. Я була обшарпана, та зате у вічі сміливо дивилася всім".

Драматург викрив у "Наймичці" огидну, розтлінну мораль тих, хто своїм божеством зробив багатство, яке нібито давало таким цокулям право на вседозволеність, безкарність, розбещеність. Знівечити життя іншої людини задля власної миттєвої втіхи - норма їхнього життя. Морально ниці, лицемірні, такі людці живуть серед нас і сьогодні, тому драма залишається актуальною завжди.

У 1886 році з'являється психологічна соціально-побутова драма "Безталанна", в якій тема жіночої недолі звучить так само трагічно, як і в попередньому творі. Перша редакція п'єси мала назву "Хто винен?" Перед нами проходить життя двох молодих жінок - Софії й Варки. Різні за вдачею, за темпераментом, вони однаково нещасливі в особистому житті. Стихійна сила почуттів Гната, в якого вони обидві закохані, призводить до непоправної помилки: посварившись з гордою свавільною Варкою, парубок на зло "їй одружується з тихою, доброю, щирою дівчиною Софією. Вона так довго бідувала і так прагнула щастя, що беззастережно повірила і Гнатові, і Варці, і навіть свекрусі - людині озлобленій, жорстокій, яка стає врешті винуватцем смерті Софії.

Доля персонажів "Безталанної" трагічна. Жінки не можуть нічого змінити, не знаходять виходу із складного становища. Потрапивши у вир почуттів, вони безсилі вплинути на природний їх хід.

Ідіотизм сільського життя накладає на обох свій відбиток: жінки переконані в тому, що не мають права міняти щось: розлучитися, викрити перед іншими тиранію свекрухи, відстояти свою позицію, влаштувати своє життя самостійно, незалежно від чужої волі.

І. Франко, високо оцінюючи "Безталанну", писав, що в цій "моральній атмосфері" сільського побуту "автор хотів дошукатись головного джерела вини і трагічного конфлікту осіб, що діють в його драмі".

Проблеми, пов'язані з долею жінки, будуть актуальними завжди, бо через свою соціальну значимість вони потребують постійної уваги.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.