Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Картини життя і праці гуцулів у повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Картини життя і праці гуцулів у повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"

Гуцули - оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.

М. Коцюбинський

Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Повертаючись з Італії, де перебував на лікуванні, письменник на кілька днів зупинився в селі Криворівня на Гуцульщині, яке вразило його своєю незвичайною красою й самобутністю. За рік, 1911 року, М. Коцюбинський знову їде до Криворівні, тепер уже не для відпочинку: він збирав матеріал для свого майбутнього твору. Відвідавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований їх величною красою, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів. Письменник починає ретельно вивчати життя й побут гуцулів, їхні звичаї, знайомиться з фольклором, записує говірку, назви рослин. У листі до Євгена Чикаленка Михайло Коцюбинський писав про свої враження: "Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою". Письменника надзвичайно захопила самобут-ність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу.

У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.

Письменник не ідеалізує життя в Карпатах. Немає в повісті і сліпого замилування екзотичною етнографією. Навпаки, ми бачимо, які нелегкі, навіть суворі умови життя в цьому краї: часто трапляються трагічні випадки з лісорубами, тяжка праця вівчарів та скотарів, важке господарювання в постійній боротьбі з природними стихіями. Земля Гуцульщини небагата на посівні площі, тому голов-ним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство, і через те вони особливо ставилися до худоби, яка їх годувала, охороняли від злих духів, ворожили на неї. У сім'ях гуцулів завжди було багато дітей. Усі члени родини були дружними.

Здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. Наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. А за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали, що проводжають людину в інший, кращий світ.

Властиве було також гуцулам почуття прекрасного. Вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. Досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунка-ми, майстерно і зі смаком оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. А любов до музики, коломийок, які супроводжують гуцула все його життя! Здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі - від сивого шумливого Черемоша до старої гуцулки. Добре вміє фати на флоярі Іванко. Складає й співає пісень і Марічка своєму Іванкові. Вони з'являються в неї ніби самі по собі.

Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину.

І ще одна дуже важлива риса характеру гуцулів. Вони народ гордий: захищати гідність роду, честь родини наказує їм голос предків. Це яскраво зображено письменником у повісті на прикладі одвічного кровного ворогування родин Палійчуків та Гутенюків, всупереч якому закохалися їхні діти - Іван та Марічка.

Гуцули - справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. Деякі люди розуміли світ духів, уміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град, громи. Тому в повісті невипадково живуть і нявки, і чугайстер, і градовик Юра, і відьма Хима. Демонологія в повісті - це світосприйняття гуцула.

Майстерно показано у творі і такі народні звичаї та обряди: святий вечір, во-рожіння в ніч перед Юрієм, весілля.

Але автор не задовольняється тільки описом найчарівнішої та найоригінальнішої етнографії казкового краю - Гуцульщини. Йому треба зазирнути у душу людини, зрозуміти, чим вона живе і чого прагне. Отже, "Тіні забутих предків" - це поетична і глибоко психологічна, лірична і філософська повість, у якій письменнику вдалося майстерно й правдиво відтворити картини життя і праці гуцулів, цього самобутнього народу. Повість стала вершиною мистецької майстерності письменника, окрасою всієї української літератури.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.