Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Iдея громадського обов'язку в новелi Михайла Коцюбинського "Intermezzo"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Iдея громадського обов'язку в новелi Михайла Коцюбинського "Intermezzo"

Присвячую кононiвським полям.
/ М. Коцюбинський /

"Intermezzo" в перекладi з iталiйської означає "перерва". I не дивно, що навiть природа, яка згодом чарiвною музикою зазвучить в "Intermezzo", спочатку викликає у письменника майже вiдразу. Враження вiд прекрасної кононiвської природи лягли в основу "Intermezzo". На початку твору атмосфера похмура. Лiричний герой, як i Коцюбинський, виснажений тяжкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобiгти людському горю. I от вiн опиняється за мiстом, серед природи i вперше помiчає: "Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зеленi". Краса свiту ще iснує незалежно вiд героя, вона нiби протистоїть йому: "На небi сонце - серед нив я", - зауважує вiн. Але поступово прогулянки в полi, споглядання загадкового й чарiвного свiту природи вiдновлюють його сили. Запахи, голоси, кольори природи все бiльше проникають у душу героя, заповнюють мажорним, оптимiстичним настроєм: "Повнi вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того бездумного, як текуча вода, пересипання зерна. Це повнi очi сяйва сонця..." Сонце змiнює не тiльки настрiй героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось iншого змiсту його буттю. Спостерiгаючи картину заходу сонця, письменник тонко висловлює цю думку: "...сонце, бажаний гiсть, - i коли ти вiдходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останнiй промiнь по хмарах, продовжую тебе у вогнi, в лампi, у феєрверках, збираю з квiток, з смiху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш i тiкаєш вiд мене - твою подобу, даю наймення їй "iдеал" i ховаю у серцi. I вiн менi свiтить".

"Утома", що спершу цiлком заволодiла героєм, поступово вiдступає пiд тиском життєстверджуючих сил природи. Вона ще часом нагадує про себе та й знов поступиться мiсцем сонцю, його всеперемагаючiй ходi. I вже в кiнцi новели, згадуючи про сонце i жайворонкiв, шовкове шумовиння полiв i зозулю, лiричний герой зауважить: "Твоє журливе "ку-ку" спливало, як сльози по плакучiй березi, i зливало мою утому". Вiдпочинок повертає йому сили.

У центрi новели - конфлiкти мiж нормальним i ненормальним психiчним станом, межа, за яку ось-ось має перейти психiка героя. I навiть почасти переходить, коли його починають жахати тiнь вiд людини, порожня вечiрня кiмната, де все сприймається, як галюцинацiї. Його жахає i власний стан байдужостi до людського горя, до тих двадцяти повiшених, звiстку про яких вiн заїв сливою. "Ви бачите, я навiть не червонiю...", тобто "ви бачите, до чого я дiйшов", - каже герой. Але герой не вiдмовляється вiд боротьби, вiн прагне лише перерви.

Отже, тема твору - це митець i суспiльство, а саме: фiлософсько -психологiчна проблема - митець у критичнiй екстремальнiй ситуацiї, що склалася внаслiдок тих соцiальних умов, якi утворилися пiсля поразки першої росiйської революцiї.

У Коцюбинського гармонiйно поєдналися двi сили - з одного боку, громадянськi обов'язки до "темної країни", з другого - природжена м'якiсть i пасивнiсть натури, мрiйний нахил до краси - слугують за вiчне джерело роздвоєння у душi самого поета.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.