Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Показ суперечливих сторiн дiйсностi через самоаналiз головного героя новели "Intermezzo"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Показ суперечливих сторiн дiйсностi через самоаналiз головного героя новели Михайла Коцюбинського "Intermezzo"

Новела М. Коцюбинського "Intermezzo" посiдає особливе мiсце не тiльки у творчостi видатного письменника, а й в українськiй прозi загалом. Це водночас i соцiально-психологiчний, полiтичний твiр, i лiрична симфонiя, i лiрична драма в прозi, i пейзажна новела, i естетичний, фiлософсько-полiтичний трактат. У новелi гармонiйно переплелись фiлософськi мотиви i лiризм, i це переплетiння розкрило нам лiричного героя, свiт його почувань i настроїв. Це через його оповiдь визначає Коцюбинський двi суперечливi дiйсностi - життя на лонi природи, взаємини людини з природою i соцiальнi обставини, людське горе. Ми бачимо степове українське село, його прекрасну природу i складнi, нерозв'язанi соцiальнi проблеми у час революцiї 1905-1907 рокiв.

Свiй авторський задум письменник реалiзує через глибокий самоаналiз центральної постатi твору - образ головного оповiдача. Це - iнтелiгент, громадсько-полiтичний дiяч, що приїхав у село на перепочинок, на своєрiдне intermezzo. Перед нами постає людина високої духовної культури, що тонко розумiє красу й велич природи - сонця, землi, неба, поля. Своїми почуттями вiд спiлкування з природою вiн щедро дiлиться з нами, але подає їх через фiлософськi роздуми, i тим самим примушує i нас замислитися над дiйснiстю. Тому, мабуть, новелу не можна читати поверхово, неуважно, вона захоплює, залишаючи по собi незабутнє враження.

Уже з перших рядкiв твору ми стаємо свiдками складного самоана лiзу героя, що скаржиться на свою втому, на гнiтюче людське оточення, на уявну людину, з якою не може розминутись, щоб стати самiтнiм: "Я утомився", "Мене втомили люди", "Я не можу бути самотнiм".

Цими висловлюваннями автор пiдкреслює залежнiсть людини вiд суспiльства. Далi психологiчний самоаналiз поглиблюється: опинившись в однiй iз десяти чорних кiмнат, герой не може позбутись химерного вiдчуття, що за ним хтось стежить у порожньому будинку. Вiн не може заснути, його переслiдують згадки про трагiчнi подiї, що сталися пiсля революцiй них виступiв у час реакцiї: "От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато..."

Це розстрiлянi, повiшенi, трупи яких потiм кинуть у ледь прикритi ями. Ми розумiємо, що оповiдач був не лише свiдком, а й дiяльним учасником революцiйних подiй, враження вiд яких гнiтять його душу.

...Та на ранок сонячне промiння знищує нiчнi марення, оповiдач з пiднесеним настроєм оглядає сiльське довкiлля: "Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зеленi." I вже тепер у фiлософський змiст новели вплiтаються чотири пейзажi: краєвид села, опис якого Коцюбинський завершує судженням про плин часу й руху; образ сонця, надiленого рисами живої iстоти, яке возвеличує оповiдач-фiлософ; земля, яку герой вважає близьким собi створiнням ("Вона моя. Всю її, велику, роз-кiшну, створену вже, - всю я вмiщаю в собi"); i картина лiтнього поля, його симфонiя. Так постає перед нами один з персонажiв твору - жива природа i її взаємини з людиною. Це - одна сторона дiяльностi.

Друга - людське горе, соцiальнi обставини. Цю сторону розкриває нам селянин, який щодня бачить народне життя з усiма його бiдами. Розмова з ним переконала оповiдача, що вiн не має права шукати самотностi, тишi й спокою, стати вiльним вiд суспiльства. Тому так переконливо звучать слова героя у кiнцi твору: "Прощайте. Йду помiж люди. Душа готова, струни тугi, наладженi, вона вже грає."

I от вже й ми, читачi, перехоплюємося оптимiзмом i вiримо у сили героя, розумiючи i роздiляючи з ним щире прагнення служити своєму народовi, своїй землi.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.