Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Утвердження любовi як джерела духовностi в повiстi Михайла Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Утвердження любовi як джерела духовностi в повiстi Михайла Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв"

Сюжет повiстi "Тiнi забутих предкiв" перегукується з трагедiєю Шекспiра. У них можна знайти чимало спiльних рис. Як Монтеккi й Капулеттi ворогують роди Палiйчукiв i Гутенюкiв. Як i в трагедiї "Ромео i Джульєтта", в обох ворогуючих родах є дiти, якi кохають одне одного, - Iван i Марiчка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкодi. Як i у Шекспiра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гiмном коханню. Головна колiзiя в обох творах - смерть героїв, але смерть рiзна. У повiстi "Тiнi забутих предкiв" лише Iван гине через несилу перенести смерть коханої, Марiчка ж iде з життя випадково.

Дiти природи, Iван i Марiчка у своїх поглядах на свiт i у своєму коханнi цiлком вiдданi безпосереднiм душевним пориванням. I їхня фiзична близькiсть виглядає не розпустою, а природним продовженням їхнiх душевних переживань: "...все було так просто, природно, вiдколи свiт свiтом, що жодна нечиста думка не заслiпила їй серця". Гармонiя людини i природи, гармонiя почуттiв i дiй - це та особливiсть, яку бачить Коцюбинський у цьому "первiсному" життi гуцулiв. I, звичайно, кохання поєднується з вигадками, забобонами. "За поясом, на голiм тiлi" Марiчка носить часник, щоб не завагiтнiти. Душевнi поривання героїв сплiтаються в чарiвну пiсню, яку Iван грає на флоярi, а Марiчка виспiвує. Ця пiсня дихає казковими образами диких гiр i засiває гори своєю чарiвною мелодiєю. Яскраво i фантастично розповiдає письменник про тугу Iвана за Марiчкою, яка загинула. Дружина його - Палагна не може замiнити коханої. Вiчне таїнство кохання живе в душi Iвана i спливає "на поверхню" чудовими образами. Час вiд часу туга за коханою вибиває його iз звичайного ритму життя: "...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:

Iзгадай мнi, мiй миленький,
Два рази на днину,
А я тебе iзгадаю
Сiм раз на годину...

Тодi вiн кидав роботу i день пропадав".

I у святий вечiр до нього знову приходили спогади про кохану: "I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..." Вiн марить нею i на яву. Свiдомiсть його двоїлась. Спочатку Марiчка бачиться Iвановi живою, i вiн дивується, що вона жива i водночас нiби мертва. I серце його сповнюється радiстю на тлi суворої природи, яка вiщує недобрий кiнець: "Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв". Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичнi образи, як поступово змiнюється психiчний стан Iвана, як вiн врештi цiлком втрачає вiдчуття реальностi, як сприйняття казкової природи переходить в абсолютне марення - зустрiч iз чугайстром.

Вiд самого початку кохання Iвана та Марiчки було трагiчним. I не тому, що їм на перешкодi стояла давня ворожнеча родiв, а тому, що воно було бiльшим i сильнiшим за життя. "Не набутися ним", - сумно кидає ще зовсiм юна Марiчка те глибоке слово, яке за своїм змiстом дорiвнює всiй життєвiй дорозi. I коли гине Марiчка, Iван не в змозi пережити своє кохання, вiн тане на очах. "Поклик кохання i муки" породжує в його душi й iлюзiї, i фантастичнi образи, i, врештi - решт, призводить до того, що й Iван, як i Марiчка, втративши пильнiсть, гине вiд зiткнення з дикою гiрською природою.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.