Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Художнє осмислення загальнолюдських цiнностей у творчостi Лiни Костенко
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Художнє осмислення загальнолюдських цiнностей у творчостi Лiни Костенко

Її називають "царицею поезiї в Українi". Щира й безкомпромiсна, вона нiколи не продавала свого таланту, вiдстоюючи чеснiсть i високу художнiсть поетичного слова. Вiдлига шiстдесятих рокiв застала Лiну Костенко разом з Василем Симоненком на чолi великої групи українських поетiв i письменникiв, якi боролися за лiтературну свободу. А потiм було багаторiчне мовчання - важка "нiмота слiв", напружене протистояння "невидимому страшному монстру", що намагався обламати вiльнi крила її поезiї. Влада боялась її творiв, що вiдкидали офiцiйну iдеологiю й будили нацiональну самосвiдомiсть i людську гiднiсть народу. I хоч вiршi поетеси заборонялись, вони все одно знаходили шлях до серця читача. У теперiшньому духовному вiдродженнi української нацiї є вагомий внесок i Лiни Костенко. У її словi є живий волелюбний дух наших предкiв, драматична доля рiдного краю, пiсенна душа України. Поетеса намагається осмислити й донести до читача невмирущi скарби людського духу.

Протягом усiєї своєї творчостi Лiна Костенко постiйно розмiрковує над роллю поетичного слова в життi людини. У її розумiннi лiтература - це постiйна боротьба добра i зла, справедливостi й несправедливостi, гуманностi й жорстокостi. Поет несе моральну вiдповiдальнiсть за свою творчiсть, тому вiн завжди має бути щирим i чесним. Його художнє слово тiльки тодi чогось варте, коли воно вражає людськi серця. Ця думка висловлюється у вiршi "Страшнi слова, коли вони мовчать...":

Поезiя - це завжди неповторнiсть,
Якийсь безсмертний дотик до душi.

Доля справжнього поета нелегка, праця його - титанiчна. Адже всi слова були чиїмись, а вiн має сказати їх уперше, щоб викликати зустрiчний порух людського серця, допомогти йому пiднестись над буденнiстю.

Вагомим є для поетеси й питання особистої свободи в усiх її формах - розумовiй, фiзичнiй, свободi слова. Вона заперечує монолiтну систему, яка виховує у своїх громадян моральнi та етичнi норми поведiнки, необхiднi для самозбереження в цiй системi. Драматична поема "Снiг у Флоренцiї" висвiтлює тему "марноти днiв, убитих на спокуси". Твiр нагадує про жорстокий рахунок, що його ставить кожному митцевi час i його життя. Спокуса пiдступна й безжальна для митця. Тiльки той, хто здатний її подолати, лишається самим собою. Тiльки вiльна людина може бути творцем своєї долi.

Час вносить свої корективи в життя поколiнь, зрушує цiлi пласти свiдомостi. Епоха технiчного прогресу несе людинi загрозу духовного зубожiння. Тож у вiршi "Вже почалося, мабуть, майбутнє" поетеса нагадує про неперехiднiсть справжнiх моральних, мистецьких i життєвих цiнностей. Людина часто буває слiпою, пiдносячи дрiб'язкове i скороминуче до рiвня iдеалу. Найсучаснiша мода i найгучнiша слава - то лише захоплення швидкоплинне:

Шукайте посмiшку
Джоконди,
Вона нiколи не мине, -

закликає Лiна Костенко. Бо тiльки справжня краса неминуча, лише вона в усi вiки робить людину людиною.

Цiлющим джерелом радостi й натхнення для поетеси завжди була природа. Вона постiйно оживає в її думках, спогадах, даруючи душевну рiвновагу, емоцiйне та естетичне задоволення. Часто у своїх творах Лiна Костенко персонiфiкує природу: "шепоче лiс", "хмари бiгли й спотикалися об грiм", "плачуть i моляться бiлi троянди", "засмiялась провесiнь", "гай знiмає золоту перуку". Глибокий зв'язок зi свiтом природи вносить справжню гармонiю в життя людини.

Та тiльки невмируще почуття любовi гарантує вiчну тривалiсть життя на землi. Лiна Костенко оспiвала велике таїнство любовi як могутнє джерело й оновлення людської душi, втiливши свою душу в народнiй поетесi Марусi Чурай:

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженнi сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай i крил не обiтни!

Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний вогонь творчостi. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське. Поетеса протиставляє високу духовнiсть мiщанськiй ситостi, яка губить душу людини:

Це як, скажiмо, вiрувати в Бога I продавати душу сатанi.

Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнний скарб людського духу. У романi "Маруся Чурай" ставляться проблеми, актуальнi в усi вiки: митець i суспiльство, вiрнiсть i зрада, батьки i дiти. Поетеса розкриває багатство людських характерiв, а через них - власнi думки про людину i час, в якому вона живе.

Уся творчiсть Лiни Костенко є прикладом шляхетного служiння поезiї, мистецтву, духовностi. У нескаламучених водах цього джерела помiтний кожний порух душi. Художнє слово поетеси нерiдко стає афоризмом, який западає в серце: "Воно як маєш серце не з льодини, розп'яття - доля кожної людини", "В життя приходиш чистий i красивий. З життя iдеш заморений i сивий", "А справжня слава - це прекрасна жiнка, що на могилу квiти принесе". Iз цих досконалих рядкiв нам вiдкриваються вiчнi загальнолюдськi iстини. Чим поет обдарованiший, тим вiн сучаснiший. Лiна Костенко своєю творчiстю утверджує благородство вищих мистецьких принципiв, адже поетеса досягла тих високих сфер людського духу, за якими починається безсмертя.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.