Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Втiлення в образi Марусi Чурай моральної краси i таланту українського народу (II варiант)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Втiлення в образi Марусi Чурай моральної краси i таланту українського народу (II варiант)

Ця дiвчина не просто так, Маруся
Це - голос наш!
Це - пiсня!
Це - душа!
/ Маруся Чурай /

Маруся Чурай, автор багатьох пiсень, що стали народними - дiвчина з легенди. Навiть на запитання: чи справдi вона iснувала, немає однозначної вiдповiдi. Деякi джерела пiдтверджують, що вона дiйсно була: серед документiв XV-XVI столiть знайдено її смертний вирок. Дехто ж її iснування заперечує. Так чи iнакше, але про Марусю складали легенди, про неї писали i письменники, i поети, i лiтературознавцi. Складено навiть її приблизну бiографiю, згiдно з якою Маруся Чурай народилася 1625 року в родинi урядника Полтавського козацького полку i померла 1653 року вiд сухот.

Її коротке життя було красивим i трагiчним. Вона була народжена для кохання, але воно й спричинилося до трагедiї. у поетiв завжди дуже чутливе серце - зрада коханого виявилась надто тяжким випробуванням для дiвчини, вона отруїла Гриця, за що їй було винесено смертний вирок. Лише в останню хвилину надiйшла звiстка про помилування...

До образу Марусi Чурай зверталися у своїх творах Боровиковський, Руданський та Старицький. Котляревський використовував її пiснi у "Наталцi Полтавцi".

Бiльше трьох столiть образ Марусi продовжує хвилювати усiх, кому дороге наше минуле, "наша пiсня, наша дума", хто вiдчуває поетичну душу українського народу.

До цього образу звертається i талановита поетеса Лiна Костенко.

Її поема починається з картини суду - з вершини страждань дiвчини. Але не випадково не осуд, а спiвчуття викликає Маруся у бiльшостi людей:

Злочинниця - а так би й зняв би шапку, На смерть iде - а так би й поклонивсь.

Який же характер треба мати, щоб викликати у людей такi почуття?

Чураївна успадкувала вiд батька-козака благородну душу, вiд матерi - прекрасний голос, та вiд усього українського народу - справжнiй талант, що зробив її спiвучою душею України. Її пiснi спiвали закоханi, з її пiснями також йшли у бiй. Дехто навiть був не в змозi повiрити, звiдки таке бралося:

Якi там "Засвiт встали козаченьки"?
А цiлий полк спiває. Дивина
Це щось для дiвки, сину, височенько.
Не вiрю, щоб складала це вона. -
каже Бобренчиха, мати Гриця.

Взагалi протиставлення образiв Марусi та Гриця, її кохання i причини особистої трагедiї, спостерiгається протягом майже усiєї поеми.

В хатi Марусi панувала любов i взаємна повага, у Бобренкiв не вщухала лайка.

Маруся - вiрна дочка свого батька, що загинув як герой, вона - вiрна дочка свого спiвучого i героїчного народу:

... Усе, як є - дорога, явори,
Усе моє, все зветься - Україна.
Така краса висока i нетлiнна,
Що хоч спинись i з Богом говори.

Саме в цьому криється таємниця її надзвичайної духовної сили, i саме тому її пiснi надихають iнших.

А Гриць - "вiн же Бобренко, вiн же не Чурай", вiн "вiд того кидавсь берега до того: любив достаток i любив пiснi". Але, мабуть, пiснi не змогли оживити його душу. Тому i виявився вiн здатним зрадити високу Марусину любов, кохання "що сягало хмар", обравши некраси ву, але заможню Галю, яку необов'язково було навiть любити. "Нерiвня душ - це гiрше, нiж майна".

так, обмежений Гриць був нерiвнею спiвучiй душi, вiн був не здатний її зрозумiти. Але це розумiли iншi люди, що чули в пiснях Марусi голос рiдного краю i самi були спроможнi мати високi почуття.

Навiть Богдан Хмельницький вiддає наказ про її помилування не лише з огляду на заслуги її батька:

Що помагає не вгасити духа,
Як не спiвцями створенi пiснi?
Про нашi битви - на паперi голо,
Лише в пiснях вогонь отой пашить.
Таку спiвачку покарать на горло, -
То це ж не що, а пiсню задушить.

Чи може бути бiльшим визнання? Пiснi Марусi Чурай стали своє-рiдним духовним лiтописом України, цiннiстю, яку неможливо знищити, не знищивши значну частину душi усього народу. Хiба у справжнiх людей, патрiотiв своєї Вiтчизни, рука пiднiметься на таке?

Так нiжна дiвчина, що жила високим коханням, стала легендою свого краю, його пiснею, часточкою його iсторiї.

I хоч багато рiзного було, i рiзнi люди жили в Українi, справжнє обличчя нашої вiтчизни творили такi Чураї, а не бобренки.

Великий той народ, який має таку iсторiю, таких предкiв i таку пiсню.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.