Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Народний письменник (роздуми про Iвана Котляревського)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Народний письменник (роздуми про Iвана Котляревського)

Про полтавськi шляхи написано багато, а ще бiльше, мабуть, спiвано. Я це особливо вiдчула, коли гостювала у бабусi на Полтавщинi.

Грунтовi сiльськi дороги мають особливу принаду, особливу неповторнiсть i чаруючу силу. Вони прямують через невеличкi гаї, поля, видолинки. Тiльки побачивши їх, пройшовши ними, можна зрозумiти, чому їх iнколи порiвнюють зi стрiчками, i не просто зi стрiчками, а стрiчками, що в'ються. Вони кличуть мандрiвникiв у незвiданi краї, манять якимись вимрiяними дивами i пiзнанням чогось таємничого, що десь там, ген за обрiєм.

Мабуть, тими шляхами мандрував колись i Котляревський, заворожений їхньою принадою пiзнати щось досi незвiдане. Може, мандруючи, теж задивлявся на птахiв, що витворювали свою пiсню десь у високостях, а, може, просто приємно було мiряти кроками цю чудесну стрiчку, щоб насолоджуватися особливими звуками, якi могли враз перетворитися у пiсню чи в казку. А, може, так краще думалося, коли шлях вiв аж до Трої, до славного Енея-козака чи звивався аж до порога Наталчиної оселi? Так приємно було повертатися з таких мандрiвок i записувати свої враження i думки на паперi, коли виплiталася i вимережувалась то славна iсторiя троянцiв у запорозьких шатах, то хвилював прекрасний образ простої дiвчини-селянки, яка своєю духовною красою могла пiднятися до найвищих вершин досконалостi людини.

Я закохана в Полтавщину, бо там моє корiння: дiдусi i прабабусi вже понад столiття живуть на полтавськiй землi. Одного разу я звернула увагу на якусь намальовану картину в покоях прабабусi Марiї. Там були зображенi козак i дiвчина в українському вбраннi, вони стояли бiля плоту i розмовляли, над ним свiтив ясний мiсяць i по-особливому освiтлював охайний двiр, стрiху на хатi i призьбу, де лежало якесь збiжжя. Бiля тину - висока тополя, посрiблена мiсячним сяйвом. Запитала бабусю Марiю: "А хто це зображений на картинi? Хто художник? Звiдки у вас ця картина?" I бабуся з докором вiдповiла: "Як же ти не впiзнала? Це ж Наталка Полтавка зi своїм Петром. Бачиш, стоять розмовляють перед тим, як Петро пiшов на заробiтки, бо хто знає - може, й не побачаться бiльше. Бачиш, якi сумнi обоє? А хто малював - уже й не знаю. У нас колись мало не в кожнiй хатi були такi картини, бо, кажуть, що насправдi та Наталка iз нашого села родом, а не з Полтави. I ще старi люди казали, що ходив по селах якийсь розумний чоловiк i розпитував про гарних i чесних дiвчат, а тодi писав про них книжки. От, кажуть, i про нашу Наталку з роду Бондарчукiв написав. А Полтавкою вiн її назвав про людське око, щоб дiвчинi сорому не завдати, а може, щоб не загордувала. Ось що я знаю про цю мальовану Наталку та її Петра. Гарнi люди колись були, чеснi, правдивi.

Я була вдячна моїй прабабусi за цю розповiдь, яка ще раз пiдтвердила мою думку, що справдi народнi письменники, яким був Iван Петрович Котляревський, завжди живуть у пам'ятi людей. А ту картину прабабуся подарувала менi на добру згадку i добру пам'ять.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.