Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Виражальні засоби в "Патетичній сонаті" Миколи Куліша
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Виражальні засоби в "Патетичній сонаті" Миколи Куліша

"Патетична соната" великою мірою ідейно випливає з "Народного Малахія": Ілько, поет, який називає себе "Я" - наче продовження самого Малахія. "Проект негайної реформи людини" перетворюється в поетичну програму, щоб "над світом замаяв прапор "вічної любові". Основні ідеї "Народного Малахія" просліджуються і в "Патетичній сонаті". Поет нагадує листоношу. Провідною темою стає "Патетична соната" Бетховена, яка, власне, і структурує твір. Зміст, здається, продиктовано настроєм частин. Для літературного твору запозичено саму назву "Патетичної сонати".

Герої п'єси живуть в одному будинку, вони всі слухають у виконанні Марини твір Бетховена, проте асоціації в них зовсім різні. "Я" уявляє кохану дівчину, пристрасть ніжну й романтичну, її батько - безмежні українські степи та героїчне минуле, а самій Марині ввижаються замки з російським та польським гербами.

Поет переживає внутрішній конфлікт особистого й суспільного, саме тут і криється головна драма людини того часу. Марина обирає не поета-ідеаліста, а людину дії - Андре, бо "поезія не може стріляти з рушниці" або "завоювати хоч кілометр території", а "мрія не може укладати компромісних угод з ворогом". У цьому випадку майже одразу ж і однозначно надано перевагу суспільному. "Я" довго вагається, вибираючи любов, а не демонстрацію, але перебуваючи постійно у внутрішньому конфлікті, врешті-решт теж схиляється до суспільних інтересів.

Вивчаючи Кулішеву "Патетичну сонату", досить легко провести паралелі з "Я (Романтика)" Миколи Хвильового, де події відбуваються приблизно в той самий час і конфлікт той самий: суспільне - особисте. "Я" страчує свою матір.

У "Патетичній сонаті" М. Куліш вдається до прийому нерозривного поєднання музики з літературою. Треба сказати, що на той час синтез мистецтв був досить популярним серед українських митців, які прагнули створити нове мистецтво, яке відповідало б вимогам доби. Тут слід згадати "поезомалярство М. Семенка", "кларнетизм" та бодлерівську поліфонічність у П. Тичини. Мажорний чи ліричний тон часто змінюється на трагічній та глибоко розпачливий.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.