Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Роздуми про Iвана Нечуя-Левицького. Самотнiсть i творчiсть
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Роздуми про Iвана Нечуя-Левицького. Самотнiсть i творчiсть

Розглядаю зображення письменника на фото рiзних рокiв i звертаю увагу на одну деталь: вiн нiде, навiть на юнацьких фото, не зображений усмiхненим. А його герої смiються. I читач, перечитуючи його твори, теж смiється. Ось як буває... Пригадується ще один сумний факт його бiографiї: вiн помер старенькiм дiдусем у маленькiй кiмнатi, самотнiм i нiкому не потрiбним. От що таке доля.

У такому разi сумно замислюєшся над долею письменника взагалi. Як ми любимо шанувати письменникiв пiсля їх смертi! От саме пiсля смертi, а не за життя. I чим бiльше часу минає, тим бiльше шануємо i говоримо красивi слова про його вклад у розвиток лiтератури. I зовсiм не переймаємося тим, що, можливо, цiй талановитiй людинi не було кому подати кухлика води, принести шматочок хлiба або хоча б закрити очi. Це наше лицемiрство? Наша черствiсть? Як зiставляти вивчення творiв письменника з його особистiстю? На мою думку, ми робимо велику помилку, коли на рiвнi хронологiчної iнформацiї оцiнюємо того чи iншого письменника, i зовсiм не звертаємо особливої уваги на те, як жилося йому, як велося, чи мав вiн друзiв, родичiв. А якщо нi, то чому. От я i запитую себе, як сталося, що Iван Семенович був самотнiм? Чому нiкого не було поруч? Мабуть, є якiсь пояснення. Але мене вони не влаштовують. Тому що, напевне, кожен письменник (людина, яка вклала душу й серце у свої твори, щоб достукатися, докричатися до своїх сучасникiв) потребує поваги й пошанування не лише на рiвнi лiтературно-критичних статей, але й дiєвої пiдтримки i поваги. У цьому сенсi життя Iвана Семеновича Нечуя-Левицького є показовим.

Пригадуються його описи пейзажiв з рiзних творiв, зокрема з "Кайдашевої сiм'ї". Яка чутлива, нiжна i вразлива душа ховалася за цим суворим i неусмiхненим виразом обличчя! Як тонко й талановито вiн мiг помiчати деталi в характерах своїх героїв! А вони ж такi рiзнi. Наприклад, образ бунтiвливого i водночас шляхетного Миколи Джерi та дрiб'язкових i зовсiм позбавлених благородства Лаврiна, Карпа чи старого Кайдаша. А такий проникливий опис внутрiшнього свiту жiночих персонажiв, як Нимидора з "Миколи Джерi" чи Мотря або Мелашка з "Кайдашевої сiм'ї"! Це ж такi реальнi i такi несхожi мiж собою образи, але як умiло їх подав письменник. Вiн жив серед своїх героїв, переживав усi складнi й тяжкi подiї їхнього життя, а в своєму життi лишався самотнiм.

Та все ж, на мою думку, вiн обрав єдино правильний шлях спiлкування з навколишнiм реальним свiтом на майбутнє - це спiлкування через свої твори, через своїх героїв. I, мабуть, не переймався тим, як i коли оцiнить його наступне поколiння, вiн просто виконував свою мiсiю: жив, писав i творив для людей.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.