Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Образ України в поезії Олександра Олеся
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Образ України в поезії Олександра Олеся

Олександр Олесь ненастанно шукав таких виражальних засобів, які з найбільшою точністю відображали б любов і захоплення Україною, надії та розчарування, його журбу і радість:

Жита з волошками, і луки, і гаї.

І всі розкоші весняні,

Всю вроду, всю красу безкраю.

Як втілити її, не знаю,

В словах, в пісні мої.

Думка про долю України не давала спокою. Ще 1906 року він пише:

Прокляття, розпач і ганьба!

Усю пройшов я Україну,

І сам не знаю, де спочину

І де не стріну я раба.

Як пристрасно хотілося йому, українському інтелігентові, щоб рідна батьківщина "згадала згублене ім'я"! 1903 року студентом він побував на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Саме там відбувся остаточний вибір - усвідомлення свого національного покликання. Зустріч з Грінченком, Самійленком, Коцюбинським, Лесею Українкою окрилили, підняли дух. Працювати, вчитись, творити треба на славу рідної культури, рідного слова.

Відтоді в кожному вірші билося переповнене любов'ю до України поетове серце. Осмислення її долі, минулого й сучасного знайшло своє журливе відображення в поезіях "Для всіх ти мертва і смішна...", "Ой не квітни, весно, - мій народ в кайданах...", "О правда! Мій народ смішний безкрає...". Промовистим є останній вірш, у якому автор стверджує, що ніколи не відмовиться від свого народу, яким би він не був "смішним, горбатим" і "безпам'ятним таким".

У передреволюційні роки з'являються нові, оптимістичні настрої. Олесь палко бажає побачити свій край нарешті вільним, розкутим, спроможним творити власну долю. У поезіях 1916-1917 років звучать і надії, і заклики, і докір, і сподівання. Чи є слова прекрасніші за ті, з якими поет звертається до бажаних гостей України - Сонця і Волі? Чи ж справдилися надії?

В кривавім морі і вогні

Її, окрадену, збудили...

Вітри і вихори страшні

Її в повітрі закрутили.

Відчай, безнадія. Поетове серце сходить кров'ю від муки ("В моїй душі не сходе сонце..."). Тоді, 1919 року, коли Україна, окрадена і зраджена, лежала в руїнах і кривавих шрамах, почалася трагічна сторінка життя Олеся, яку можна назвати одним словом - чужина. Він бачив, що більшовизм не дасть тієї волі, яку виходив зустрічати так сердечно. Було боляче, бо кривавий експеримент над народом тривав. У цей трагічний час Олесь звертається до образу Тараса Шевченка:

Чому тепер тебе немає,

В ці дні безладдя і негод,

Коли над кручами блукає

Війною змучений народ?

Олександра Олеся розривають навпіл бажання повернутися і усвідомлення ризикованості повернення. І так майже 26 років. Що пережило його змучене серце, розкажуть вірші "В журбі я сонцю не радію...", "О, принесіть як не надію, то крихту рідної землі", багато інших.

У час становлення державності Україна прислухається до голосу свого люблячого сина. Він і нині озивається в десятках нових пісень, звучить зі сцен і трибун. Збулися слова поета:

Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду, Той ім'ям не вмре ніколи В спогадах народу.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.