Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка

Рідне слово, мова рідного народу - це одна із наскрізних тем у творчості Дмитра Павличка. У часи, коли сфера використання української мови була звужена, мова принижена. Д. Павличко написав сонет "О рідне слово, що без тебе я?" (1956), який увійшов до "Київських сонетів".

Перший рядок - це сповнене глибокої дяки і поваги риторичне запитання.

Ось хто є ті, що відцуралися рідної мови..У другій строфі поет дає яскраве смислове визначення, чим є рідна мова для кожної нормальної люди-ни, показує, скільки сили й снаги таїть вона у собі.

У збірці "Правда кличе" Д. Павличко порушує гострі для української нації проблеми мови, історії, мистецтва. Так, у вірші "Ти зрікся мови рідної..." поет картає земляка-українця, який занедбав поле рідного слова, ставши безбатченком, перевертнем.

Тематично з цим віршем споріднений "Лист до одного знайомого в справах філологічних", в якому також йдеться про ледаря-негідника, що "рідне поле на пропаще в будяччі кинув, що рідне слово в собі згасив, неначе ватру".

Рідна мова - одна із найбільш хвилюючих тем у віршах Д. Павличка останніх років. У циклі "Вірші з Монголії" вирізняється поезія "Між горами в долинах - білі юрти", адресована землякам. Поет віднаходить особливі епітети, щоб повідати, як люблять і шанують монголи "дзвонковиту, пісенну мову прадідну свою". Коли б сам Бог запропонував цим дітям гір "півсвіту... Європу й Азію" в обмін на рідну мову, то вони без роздумів відповіли б: "Схаменися, Боже, не треба нам ні Азій, ні Європ!" Ця невелика нація добре розуміє справжні людські цінності людського існування.

Колись українців Шевченко назвав "моголами", тому що вони не пам'ятали, хто вони насправді. Та далеко українцям-"моголам" до цих людей, що так цінують своє слово, пісню, прадавній дух своєї нації. Шевченківська глумлива нота звучить у словах Павличка, коли він ганьбить своїх співвітчиз-ників, що спромоглись позбутися колишніх скарбів - і матеріальних, і духовних. Ці рядки продиктовані нажким почутгям сорому і зневаги до тих своїх земляків, котрі поводять себе як "хохли", "малороси", "полуукраінци". Страшно і соромно констатувати, що таких українців, які зреклися рідної мови, в Україні - більше п'яти мільйонів. Це - наслідок передусім їхньої низької культури, брак національної свідомості, патріотичної гордості самих українців, а також політики тотальної русифікації, що проводилась в Україні протягом століть.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.