Червоне - то любов, а чорне - то журба (за лірикою Д. Павличка)

Немає, мабуть, жодного поета, який би у своїх творах не оспівав таке прекрасне людське почуття, як любов, кохання. Тільки однією ниткою неможливо вишити візерунок, яким би милувалися. Так і людське життя не може складатися тільки з чорних чи білих днів, бо переплітаються в ньому і любов, і журба, і радість, і нещастя.

Характерними рисами інтимної лірики Д. Павличка є щирість і відкритість. Від його поезій світлішає душа і почуття переповнюють серце:

Я тільки раз, єдиний раз любив,

А скільки я ненавидів - не знаю.

Ненавистю душі не погубив,

Любов мене замучила до краю.

Поет оспівує різні грані і відтінки кохання: щастя, спокій, натхнення, радість. Саме про такі почуття йдеться в сонеті "Ще днів моїх багато за горою":

Та є на світі лагідна рука,

Яка в мої думки і сподівання

Вливається, як в озеро ріка.

Вона дає моїй душі сіяння

І дбає, щоб не згаснула зарання

Відлита в слові кров моя дзвінка.

Але любов - це не тільки радість і щастя, це також журба і сум. У поезії "Я стужився, мила, за тобою" оживають пісенні символи й народні образи:

Я стужився, мила, за тобою,

З туги обернувся мимохіть

В явора, що, палений журбою,

Сам-один між буками стоїть.

Ліричний герой назавжди збереже у своєму серці образ коханої. Про це сказав автор у поезії "Не раз мені здається":

Але ти, моя дівчинко, моя тиха любове,

Житимеш у моїх словах вічно.

Д. Павличко любив свою матір, свій рід, свою Україну. Вірш "Два кольори" - гідний пам'ятник Матері - був покладений на музику і став улюбленою піснею багатьох. Її провідним образом є вишита сорочка, що є нашим оберегом. Багатьма дорогами пройшов автор, та повернувся додому зі згорточком старого полотна, на якому червоними та чорними нитками вишите його життя.

Кохання у Д. Павличка завжди пов'язано з рідною природою, а усе найпрекрасніше у коханні зіставляється з дорогими для серця картинами дитинства:

Впали роси на покоси,

Засвітилися навколо.

Там дівча ходило босе

Білу ніжку прокололо.

Мені дуже подобаються вірші Д. Павличка, бо примушують замислитись, бо оспівують найпрекрасніше почуття - любов. Я із захопленням читаю щирі і неповторні його рядки:

Любитиму! О, що б я не робив,

Любов моя вмиратиме зі мною.