Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Червоне - то любов, А чорне - то журба (Iнтимна лiрика Дмитра Павличка)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Червоне - то любов, А чорне - то журба (Iнтимна лiрика Дмитра Павличка)

Вже рання творчiсть Дмитра Павличка вабила чистотою слова. З роками голос поета мужнiв, ширшали обрiї його тематики, звучання його поезiї ставало все бiльш рiзноманiтним; лiричне переплiталося з iронiєю, фiлософський роздум - з патетичним осудом; строфи вiдливаються i в сонет, i в поему, i в лiричну пiсню.

Є у нього чудовий вiрш, що став пiснею, - "Два кольори". За емоцiйною палiтрою вiн нагадує пiсню на слова А. Малишка про вишитий руками матерi рушник. Червоне та чорне - характернi для української вишивки кольори:

Червоне - то любов, А чорне - то журба.

Журба i любов часто бувають поруч. Наприклад, коли кохання лишається нероздiленим. Цю тему ми зустрiчаємо у циклi вiршiв "Пахощi хвої...", що трошки нагадує "Зiв'яле листя" Франка. Йдеться, звiсно, не про плагiат, навiть не про наслiдування: дорогою генiального попередника йде талановитий однодумець, людина спорiдненого, але неоднакового свiтосприйняття. Схожа глибока пристраснiсть, схована у вiршах i, як вже згадувалося, тема. Сумна пiсня нероздiленого кохання, бiль юного пораненого почуттям серця.

Як дуб листочки пожовтiлi
Тримає на своєму гiллi
Аж до травневого розмаю,
Отак i я своє кохання,
Зимою вбите спозарання,
У серцi юному тримаю.
("Як дуб листочки пожовтiлi...")

На вiдмiну вiд лiричного героя Франка, юнак з циклу "Пахощi хвої" не забуває про оточуючий свiт у вирi власного горя. Вiн звертається за допомогою до матерi, щоб вона врятувала "вирване" серце:

Вона для нього з-помiж трав
Знайде лиш їй вiдомi лiки,
Щоб я забув тебе навiки
I снами долю не карав.
("Чого ти мною так гордуєш?")

Вiн звертає увагу i на те, що його кохана зневажає чужий "труд мозiльний" - байдуже топче колосочки. Розривається серце мiж осудом i коханням. Знаючи про нелегке життя матерi своєї коханої, вiн говорить:

Тiльки ти не знаєш зовсiм далебi,
Чом цiлую руку їй, а не тобi.
("В матерi твоєї руки в мозолi...")

Як кожна людина, лiричний герой циклу мрiє про особисте щастя, яким для нього є саме кохання, але йому замало мiщанського кубельця, до якого прагнула дiвчина. Йому хочеться, щоб усi навкруги були щасливi. Хоч згадуй вислiв Лiни Костенко: "Нерiвня душ - це гiрше, нiж майна".

Мабуть це й призвело зрештою до трагедiї бiльшої, нiж дрiбнi розбiж-ностi й непорозумiння - i от вже звучать глибоким болем рядки про зраджене кохання:

Чи то дружина пiшла на зраду
Чи просто жiнка була вона?
Кажи сьогоднi менi неправду,
Занадто правда твоя страшна.
("Прийшла i стала посеред кiмнати")

I хочеться забути зболiлому серцю про цей удар, але:

Тiльки хто ж погасить зумiє
Першi мрiї, першi поривання?
У багаттi другого кохання
Першого завжди iскринка тлiє.
("Ти мене гуцулом називала")

А далi дорослiшає юнак, мужнiє поет, але душа його жива, вона не втрачає здатностi кохати i оспiвувати свої почуття. Щоправда, вже трохи iншi. Хоча сила пристрастi залишається, якщо не збiльшується, у них вiдчувається зрiлiсть, поет намагається зрозумiти "греховницю пречисту", iнакше дивиться навiть на зраду - лiричний герой не хоче одягати "вiрностi шлею". Суто технiчно досконалiшою стає i образна система вiршiв.

А я тебе кохати буду
За те, що не упала ти
Нi у потворну безвiсть бруду,
Нi у нудоту чистоти.
("Моя грiховнице пречиста")

Немає нiчого однозначного в життi. Це розумiння приходить з досвiдом, часом - з гiрким. Але це так.

Нiщо не забарвлюється в один колiр. Скрiзь нас чекає i радiсть, i печаль, i любов i журба - червоне та чорне. I хоч "сфера дiї" цього закону буття значно ширша, нiж кохання, мабуть саме в останньому вiн виступає найвиразнiше.

I людина, здатна на вiрнiсть, щирiсть i самопожертву в особистому, буде i добрим громадянином.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.