Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Людинi притаманно мрiяти. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти на мiсцi, кличе вперед...

Мрiя i дiйснiсть часто виступають у суперечностi. Страждаючи все життя сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мрiяв про свiтле i радiсне майбутнє України.

Неоднаково було йому:
Як Україну злiї люди
Присплять, лукавi, i в огнi
Її окраденою збудять...
("Менi однаково...")

Тому i проклинав поет "отих царiв, катiв людських", панiв рiзних гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав "громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю".

Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:

...бо сонце стане
I оскверненну землю спалить.
("О люди! Люди небораки!")

Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не мiг Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме вiн (цей дух) i розiв'ється, як оте дерево, на яке моляться "колiзаки" (казахи) ("У Бога за дверима лежала сокира").

Без волi немає щастя - вважав Шевченко:

...де нема святої волi,
Добра не буде там нiколи.
("Царi")

Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасної крiпачки ("Сон"), якiй уявляється, що її син:

I уродливий, i багатий,
Уже засватаний, жонатий...
На вольнiй, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волi;
I на своїм веселiм полi...

Тому i славить генiальний поет українського народу синiв Кавказу, що вiдстоюють свою незалежнiсть ("Кавказ"):

Борiтеся - поборете!
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас слава
I воля святая.

I мрiє Кобзар про часи, коли "розкуються незабаром закованi люди" ("I мертвим, i живим..."), коли не зостанеться "i слiду панського на Українi" ("I вирiс я на чужинi"). Тодi "у селах, у веселих i люди веселi" житимуть, тодi "спочинуть невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi" ("Iсаїя. Глава 35").

I забудеться срамотна
Давняя година.
I оживе давня слава,
Слава України.
("I мертвим, i живим...")

Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх героїв, свою iсторiю, свою правду.

Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки "нiмець" нашу iсторiю нам розкаже. I свою солов'їну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли:

...усi мови слов'янського люду -
Всi знаєте. А своєї
Дастьбi... Колись будем
I по-своєму глаголать...
("I мертвим, i живим...")

Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога, "великого Бога", вiрив у жертовнiсть Христа:

За кого ж ти розiп'явся,
Христе, сине Божий?
("Кавказ")

Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому й мрiє Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати людину, де не буде продажної служницi панства, церкви минулого:

...будем, брате,
З багряниць онучi драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими пiч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимiтати.
("Свiте ясний, свiте тихий...")

Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш великий Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про дружбу великих народiв. Вiн писав:

...Ляше, друже-брате!
подай же руку козаковi
I серце чистеє подай!
I знову iменем Христовим
Возобновим наш тихий рай...
("Ще як були ми козаками...")

Вiн мрiяв про сiм'ю вольну, нову, де:
...буде син i буде мати,
i будуть люде на землi,
де простеляться шляхи вiльнi i широкi:
...I пустиню опанують
Веселiї села.
("Iсаїя. Глава 35")

Мав Тарас i особистi мрiї. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй хатинi над Днiпром дожити вiку:

Я тiльки хаточку в тiм раї
Благав i досi ще благаю,
Щоб хоч умерти на Днiпрi,
Хоч на маленькiй горi...
("Не молилася за мене")

Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов'ю i шаною згадує вiльна Україна "незлим тихим словом" свого сина.

Немає неволi в Українi, у повний голос звучить її мова. Гордi її сини пишаються своїм героїчним минулим i намагаються впевнено дивитися в майбутнє.

Але щоб посiсти почесне мiсце серед народiв свiту, треба ще ой як багато зробити!

Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сiять, не ждать
I посiяне жать
Роботящим рукам.
("Молитва")