Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Неможливість однолінійної оцінки жіночих образів Т. Шевченка
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Неможливість однолінійної оцінки жіночих образів Т. Шевченка

Для Т. Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще "молодую у могилу нужда та праця положила", рідні сестри поневірялися на панщині. "Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері", - стверджував Максим Рильський.

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого ліричного хисту, показав у різних поетичних проекціях, підніс до високих художніх узагальнень.

Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. Вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку.

На паншині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки!

Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Назви його творів: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Сліпая", "Мар'яна-черниця" та інші - не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.

Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. Переживши сам злидні, нестатки і найтяжчі поневіряння, Шевченко при зображенні страждань Катерини в ліричних відступах поеми висловлює свої думки й почуття з приводу життя жінки та її маленького сина. Він живе їх болями, він журиться разом зі своєю героїнею, коли вона стала покриткою:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Поет проливає "добрі сльози" разом з своєю героїнею по дорозі на Москву, де вона сподівається знайти свого коханого.

Отак від вишневого саду шляхами горя і поневірянь, крізь снігову хуртовину аж до ополонки - таку долину печалі пройшла Шевченкова страдниця - жертва панської розпусти. Ганна ж з поеми "Наймичка" теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни - материнський подвиг. Вона відмовляється бути навіть весільною матір'ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

Скривджена паном дівчина, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:

...Діточок шукаю.

Наталоньку! Ні, ні, ні!

Я шукаю пана

Розірву...

Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто знівечив жіночу честь, гідність і щастя.

Вже в поемі "Сліпая" поет змальовує не тільки поневіряння покритки, а й помсту над паном-спокусником. Носителем цієї помсти є дочка сліпої - теж кріпачка, Оксана, яка божеволіє, вбиває пана і підпалює панський будинок. Мотив помсти ще більше розвинутий в поемі "Марина", де мати просить божевільну доньку йти спати, а не тривожити людей своїм криком і піснями. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Збожеволівши, мати

Селом ходить - то співає,

То страшно голосить...

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою по вулицях

Та, сміючись, дражнили Совою...

Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі "Титарівна" дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це:

Громадою осудили

І живую положили

В домовину!., й сина з нею

Та й засипали землею!

Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу життєрадісну українську жінку, скажімо, у вірші "Утоптала стежечку".

Як бачимо, знеславлені дівчата з байстрятами попід тином; кріпачка-невольниця, що "пшеницю на панщині жне", а її опухла дитина приречена на голодну смерть; мати "Слепая" - жертва панської розпусти; мати - "сова", що її безвихідна кривда кріпацького життя привела до божевілля, і трагічна постать матері - "відьми"; багатостраждальна наймичка Ганна, позбавлена права називатися найкращим на землі словом "мати", а також месниці Оксана, Марина - усе це вершини Шевченкового поетичного духу.

Образ матері український Кобзар піднесе з кріпацьких низин до вершин вічності, його невмируще:

Врага не буде, супостата

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі, -

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати, бо як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда

І сила, і воля.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.