Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя (I варiант)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя (I варiант)

Благословеннi ви, слiди,
Не змитi вiчностi дощами,
мандрiвника Сковороди
з припорошiлими саквами,
Що до цiлющої води
Прямує, занедбавши храми.
/ М. Рильський /

Давньогрецький фiлософ Дiоген шукав вдень з лiхтарем людину, жив у бочцi та харчувався найпростiшою їжею. Чи не схожий був на нього i наш мандрiвний фiлософ Г. С. Сковорода? У простiй свитинi, з торбинкою книжок за плечима, часто босий i голодний, понад тридцять рокiв мандрував вiн селами України та за її межами - ганьбив жорстоке панство i царизм, навчав людей грамоти, вчив їх любити красу i бути щасливими.

Ним написано 17 фiлософських трактатiв, 30 вiршiв-пiсень, бiльше як два десятки байок. Всi цi твори єднає думка: мета людського життя - щастя, але рiзнi люди обирають рiзнi шляхи до нього.

Й у Сковороди був свiй шлях. В пiдгрунтi щастя, на його думку, лежать душевнiсть, сердечнiсть, простота, скромнiсть, але не приниженiсть. "Шукаємо щастя по країнах, столiттях, а воно скрiзь i завжди з нами; - писав вiн, - як риба в водi, так i ми у ньому, i воно бiля нас шукає нас самих. Нема його нiде вiд того, що воно скрiзь. Воно схоже до сонячного сяйва - вiдхили лише вхiд у душу свою".

Суть в безкорисливостi, стверджує Сковорода, в служiннi правдi, людям, в боротьбi з такими пристрастями, як себелюбство, жадiбнiсть, пихатiсть.

Нехай у тiх мозок рветься,
Хто високо в гору дметься...

Цю свою тезу вiн доводив на практицi, вiдмовляючись вiд високих, добре оплачуваних посад i вибираючи "не пасторський жезл, а пастушу сопiлку".

Щоб бути щасливою, людина повинна жити в злагодi з природою, з людьми, совiсть мати чисту, бо "найгiрша мука - совiсть, якщо сум-лiння чисте, i в серцi мир та спокiй", вiдчувати незалежнiсть, але не самотнiсть, бо "самотнiй - це дикий звiр чи Бог", а нi тим, нi iншим людина не повинна бути.

Цього вiн навчає iнших. Свiт - театр, кожен повинен обирати роль не за її значущiстю, а вiдповiдно до власних здiбностей. Адже прекрасне все, що на своєму мiсцi, природне, чисте й непiдробне. Тому "краще бути справжнiм котом, анiж з ослячою душею левом". Ще вiн казав, що щастя - "у сроднiй працi", тобто, якщо людина робить щось за покликанням, робота для неї буде задоволенням.

Але прийти до такого щастя можна лише шляхом самопiзнання, глибокого вивчення своїх здiбностей, можливостей i прагнень - вiдповiдно до цього й слiд будувати своє життя. Тодi не потрiбне буде нiщо зайве, й можна буде задовiльнятися найнеобхiднiшим, "їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти". Хрестоматiйними стали його слова: "Дякувати Боговi, що потрiбне зробив нетрудним, а трудне непотрiбним".

Та все ж таки у цiй позицiї немає нiчого вiд приниження. "Хто прагне iстини, тому не личить повзати!" - говорить Сковорода.

Йому найкраще думалося на природi, просто неба, вiн не покидає все життя обраний шлях мандрiвного фiлософа, не вiдмовляється вiд вiчних пошукiв iстини. В самому цьому шуканнi, в постiйному накопиченнi знань, в прагненнi до мудростi, вiн теж вбачає щастя. Але не тодi, коли знання мертвi й перетворились на якусь догму.

Так розумiла щастя ця генiальна людина. Але ж чи був Сковорода щасливим? Часом - нi, бо народ, серед якого вiн жив i яким вiн пишався, страждав. Болюче сприймав фiлософ зруйнування Сiчi, закрiпачення людей, i, дивлячись на них, мрiяв про велике братерство рiвних, царство щастя, любовi, миру. З цих мрiй складається певна полiтична програма: "Усе загальне, спiльне! Закони гуманнi, мудрi, супротивнi тим, що процвiтають з тиранiї... Велике братство, спiлка спiвдружнос тей людей, об'єднаних за покликанням i за стремлiннями, - ось що таке республiка, яка прийде на змiну царству темряви!"

Так, щастя Сковорода шукав саме на землi, у самовдосконаленнi i соцiальних перетвореннях, а не в очiкуваннi раю - вiн не вiрив у потойбiчний свiт. З релiгiєю у нього були складнi вiдносини. Сковорода вiрив у Бога, навiть уночi вставав молитися, але ненавидiв церковно -служителiв, якi "велику вiру гноблених перетворили на щит своєї жадiбностi i марнославства, на бич народу й волi". У цьому погляди Сковороди були близькими до шевченкiвських, хоча життя його бiльше нагадувало життя ченця, тiльки що не ситого церковного, з тих що об'їдалися в трапезних i були "стовпами неотесаними" - швидше на самотника перших рокiв iснування християнства.

Не спiймав свiт вiчного мандрiвника тенетами анi слави, анi достатку i багатства. Сковорода залишився сам собою. Таким його любили i шанували сучасники. В Бабаях бiля джерела збиралися люди, щоб послухати його мудрi поради, його прекрасну гру на сопiлцi; як рiдного приймали його в кожнiй хатi. Представники передової iнтелiгенцiї наввипередки запрошували його у гостi. Це вiн переконав слобожанське дворянство, що щастя - в науцi та мистецтвi, в пошуках iстини, i на їхнi пожертви через 11 рокiв пiсля його смертi було вiдкрито в Харковi перший на Українi унiверситет. Не дивно, що про Сковороду складали легенди.

Тож Україна може з повним правом пишатися своїм чудовим сином.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.