Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя (II варiант)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Чи є така пташка, яка б змогла прожити без крил, без польоту, без неба? Чи є на свiтi хоч одна людина, яка з малих лiт не прагнула б вiдшукати в цьому життi своє земне щастя? Та кожен уявляє його по-своєму. Для одного це синиця в жменi, для iншого - журавель у небi. А скiльки гiрких розчарувань буває на схилi лiт, коли розвiюються старi iлюзiї i приходить прозрiння! I тодi людина, яка досягла всiх земних благ, почуває себе глибоко нещасною. Якби можна було почати життя заново, вона прожила б його зовсiм iнакше. А вже пiзно. Бо пiдступила та грань, за якою на неї чекають тлiн i вiчний морок. А могло б початися безсмертя... Та душа не прокинулася вчасно, не пiднялась над суєтою буття, не полетiла до свiтла, не пiзнала справжнього щастя. То ж у яких свiтах його шукати, як розпiзнати? Над цим вiчним питанням замислювались найбiльшi мудрецi свiту. Серед них i наш український фiлософ та поет Григорiй Савич Сковорода.

У своїх фiлософських трактатах, байках, поетичних творах Сковорода роздумує над природою людського щастя i шляхами, що ведуть до нього. Щоб бути щасливим, вважає поет, не треба шукати багатства, чинiв, слави, бо все те скороминуще i тлiнне. Не тiло повинно панувати над людиною, забираючи її в полон своїх нiкчемних потреб, а дух, що єднає нас iз Вiчнiстю, з Богом. Часто люди блукають свiтом у пошуках химерного щастя, страждають i зневiрюються, бо всi їхнi зусилля виявляються марними. А бути щасливим зовсiм не важко, варто лиш стати мудрiшим i заглянути у своє серце. Адже Царство Боже в нас самих. То ж пiзнай самого себе! Щастя - у серцi, серце - в любовi, любов - у законi Вiчного. Всi люди рiвнi перед Богом, i кожен може досягти щастя. Його не купиш за грошi, воно дається завжди безкоштовно. Бо цiна його вимiрюється не грошима, а зрiлiстю душi. Неодмiнною умовою щастя є чесне життя. Той, хто має чисту совiсть, не боїться смертi.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совiсть, як чистий кришталь.

Кожна людина - то окремий свiт, складний i таємничий. Тiльки пiзнаючи цей свiт, можна виявити нахили i здiбностi, данi нам Богом, i присвятити себе справi, яка принесе радiсть i задоволення. "Сродна" праця робить людину по-справжньому щасливою, бо труд - основа нашого життя. У байцi "Бджола i Шершень" стверджується думка про те, що "сродна" праця є потребою душi, а не важким обов'язком. Бджола усвiдомила цю iстину, бо мудрiша за Шершня, який нiкому не приносить нiякої користi, а тiльки користується плодами чужої працi. Хiба мало таких пристосуванцiв у наш час? Наживаються за чужий рахунок i смiються над "дурними", що потом заробляють свою чесну копiйку. Вони й не пiдозрюють, наскiльки обкрадають самi себе, адже не судилося їм пiзнати справжнього щастя. Хiба може бути щасливою людина, яка не реалiзувала своїх можливостей? Це як квiтка, що так i не розцвiла, засохла пуп'янком. Щоб цього не сталося, Сковорода радить виховувати дiтей вiдповiдно до їх здiбностей i особливостей характеру. У фiлософському трактатi "Алфавiт, чи Буквар свiту" однiєю з умов щастя проголошується також дружба з людьми, близькими за iнтересами та переконаннями. Тiльки тодi може прокластися мiсток вiд серця до серця, коли немає мiж ними глухої стiни нерозумiння. Важко спiлкуватися людям з рiзним рiвнем духовного розвитку. Проте й ворожнечi мiж ними не повинно бути. Бо любов до ближнього - то найголовнiший закон життя нашого. Якщо людина живе за Божими заповiдями, приборкує свої бажання, прямує до правди, то вона не розминеться зi щастям. Сковорода проповiдував просте, убоге життя, близьке до природи:

В город не пiду багатий - у полях я буду жить,
Вiк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.

Свою фiлософiю поет пiдтвердив власним життям. Вiн жив так, як учив. Мiг стати придворним спiвцем, а став мандрiвним учителем. Мiг надбати багатство, а надбав мудрiсть. Мiг жити в розкiшних палацах, а обрав замiть них широкi шляхи та зеленi дiброви. Так i мандрував вiд села до села, щедро даруючи людям скарби свого серця, ведучи таємну розмову з деревами, квiтами, пташками, творячи тиху молитву до Бога у величному храмi природи. I всмiхалось до нього ласкаве сонце, i пестили його шовковi трави, i земля дарувала силу й натхнення. А люди тягнулися до свiтла, яке вiн випромiнював, вдячно ловили слово iстини i бережно клали до скарбницi життєвої науки. А щоб невичерпним було джерело мудростi, фiлософ власноручно викопав цiлющу лiсову криницю. I ось уже два столiття до її нескаламученої води спрагло припадають чистi серцем i душею. Може, i їм вiдкривається таємниця людського щастя? I тодi прозрiлi серця шукають iншi стежки у свiтi, обминаючи пастки життєвих втiх i насолод, як обходив їх Сковорода, бо то рабство i смерть для душi... Невiльник не буває щасливим. Тому порви пута рабства i лети до волi, до щастя, до безсмертя! Таким було слово iстини, яке поет лишив у спадок своїм близьким i далеким нащадкам.

"Свiт ловив мене, та не пiймав", - написано на могилi Григорiя Сковороди. Вiн пiшов iз життя без розпачу i скорботи, спокiйно i радiсно, бо знав, що за цiєю межею зустрiнеться з Вiчнiстю. Життєвi спокуси не пiймали його у свої тонкi сiтi, свiтлої душi не порушило зло, заслiплене сяйвом її чистоти. Кришталевiй совiстi не загрожував страх смертi i тлiну. Фiлософiя щастя справдилась цiлим життям i своєю достовiрнiстю приваблює тих, хто дорiс до неї зрiлiстю i чистотою душi.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.