Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)

У грiзнi роки Великої Вiтчизняної вiйни "пiд гул кривавий" на бiй з ворогом йшло й художнє слово, що прирiвнювалося до зброї i дiяло безвiдмовно. Прозовi й поетичнi твори, народженнi духовним пiднесенням, надавали захисникам рiшучостi вiдстояти рiдну землю вiд нападника, разом з бiйцями наближали перемогу.

Дiти йдуть, смiються… Матерi з квiтками
Гей, радiйте, люди, це наш день прийшов.
Вiрю я, так буде, знаю я, так буде,
Снiг стече кривавий, у яри, яри…
Буде це весною навеснi це буде…

Рядки цiєї поезiї Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в найтяжчий час Великої Вiтчизняної вiйни, коли радянськi воїни ледве стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу!

Один за одним вiн створює у листопадi - груднi 1941 року вiршi, сповненi оптимiзму, вiри в силу свого народу, його армiї, яка здолає ворога. Цi вiршi увiйшли до збiрки "В годину гнiву", що з'явилась 1942 року.

У воєннi роки В. Сосюра неодноразово звертався до постатi Тараса Шевченка, написавши такi твори, як "Шевченко у Донбасi"(1942), "Син"(1943), "Шевченко з нами"(1943). I це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрiдним символом України, його життя - приклад служiння своєму народовi. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у вiршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому краї лав воїнiв-визволителiв та партизанських загонiв.

Поет адресував багато вiршiв населенню тимчасово окупованих районiв України:

О, нене, о, брате, о, мати!
Страшна на Вкраїнi пора...
Дивись... Об сорочку маляти
Катюга ножа витира.

Цей вiрш "До помсти за нашу Вкраїну" став iлюстрацiєю до листiвки "Прокляття i смерть нiмецьким катам!" Та головне, менi здається, у цьому вiршi - це той оптимiзм i впевненiсть у перемозi, якими палають рядки поезiї, освiтлюють i запалюють душi спiввiтчизникiв, що знаходилися у фашистському ярмi:

...Орду розженем ми звiрину,
I край наш засяє у цвiту...
До помстi за нашу Вкраїну,
За страдницю нашу святу!

Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається вiд вибухiв бомб, свiтить ребрами зруйнованих будинкiв, постає з воєнних творiв Сосюри. Серце поета вiдгукувалося болем i стражданням на муки i смерть спiввiтчизникiв, якi вели двобiй з ворогом. Картини боротьби вимальованi поетом з такою безмежною силою виразностi, що менi здається, нiби поет сам був безпосереднiм учасником тих подiй, про якi розповiдає у своїх творах. Часто прообразами його поезiй стають реальнi люди, герої-визволителi, яких знав i подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому планi є поема "Син України"(1942), в якiй постать головного героя змальовано з реальної людини - радянського офiцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрiчався й подарував йому книгу.

Безмежна любов до рiдної України, непримиренна ненависть до ворога, оспiвування величних подвигiв захисникiв, вiра в перемогу - таким був пафос творiв Сосюри у грiзну годину вiйни, сповнених життєдай ним оптимiзмом:

I сонця радiснеє коло
Свiтить нам буде з висоти,
Бо не могла iще нiколи
Зима весни перемогти.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.