Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » "Так нiхто не кохав" (художнє вираження iнтимних почуттiв у лiричних творах Володимира Сосюри)
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





"Так нiхто не кохав" (художнє вираження iнтимних почуттiв у лiричних творах Володимира Сосюри)

Цього року я вперше пiзнав глибину поезiї Володимира Сосюри, хоч, зiзнаюсь, читав його вiршi i ранiше. Але це були поодинокi випадки, тому i не запам'ятовувалися цi вiршi надовго. Мабуть, усе вимагає саме свого часу, i сьогоднi я вже сприймаю Сосюринi рядки як вiдверту сповiдь близького друга. У них - безмежний свiт В. Сосюри, який був поетом незвичайної щиростi i правдивостi, який не вмiв кривити душею нi перед iншими, нi перед собою.

Я переконаний, що кожний, хто уважно вчитається у схвильованi рядки, побачить у них саме свого Сосюру. Мене ж вразила його iнтимна лiрика - цей гiмн людським почуттям:

Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт
Лиш приходить подiбне кохання.
В день такий розцвiтає весна на землi
I земля убирається зрання...

Поет розкриває перед нами ту гаму почуттiв, що розквiтли в серцi закоханого юнака. I ми йому вiримо, бо вiдчуваємо, як i нашого серця торкається весна на пробудженiй землi; усе оживає в той час, коли народжується кохання. За образом весни ми бачимо образ коханої з щасливими очима, якi бентежать i глибоко западають в душу героя.

Але кохання буває не тiльки романтично-святковим, i Сосюра нам доводить це, вiдтворюючи у своїх поезiях широку гаму людських почувань - радiсних, сумних, драматичних. Вiн виразно показує зародження кохання, його розквiт, розпач гiркого розчарування i навiть зраду. Таким є вiрш "Коли потяг у даль загуркоче", де чарiвнiсть i неповтор на краса першої любовi заплямовуються зрадою. Та кохання сильнiше за всi потворнi прояви зла:

Я б забув i образу, i сльози...
Тiльки б знову iти через гать,
тiльки б слухать твiй голос i коси,
твої коси сумнi цiлувать.
А ось - iнша трагедiя:
Я не можу сказать, я боюсь розказать,
що тебе я уже покидаю...
("Марiя")

Чи не тому на тлi квiтучих волошок i зеленiючого жита у коханої заплаканi очi, покiрно похиленi плечi? Думаю, мало хто залишиться байдужим, уявивши цей дисонанс: природа буяє, а любов приречено одцвiта.

Мене дуже зворушує та теплота, з якою поет малює образ коханої, ретельно пiдбираючи найнiжнiшi слова. Сосюра неначе навчає читачiв високої етики ставлення до коханої людини, етики стосункiв мiж близькими людьми. Розумiєш, що не можна не закохатися в очi, якi схожi на "васильки з-пiд вiй" ("Васильки"), коли "щастя i тривога на щоках холодних од очей цвiте..." ("Ластiвки на сонцi").

Для лiрики В. Сосюри любов, вiрнiсть, вiдданiсть коханiй невiддiльнi вiд любовi, вiрностi й вiдданостi рiдному краю, Вiтчизнi:

В тебе i губи, i брови твої,
як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вiнку, як весна...
Стиснулось серце до крику...
В ньому злилися i ти, i вона
в образ єдиний навiки.

У серцi залишається чистий i нiжний слiд вiд зустрiчi з вiршами Володимира Сосюри, до яких з часом хочеться повертатися знову i знову.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.