Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Причини популярності інтимної лірики В. Сосюри
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Причини популярності інтимної лірики В. Сосюри

Інтимна лірика В. М. Сосюри - це найбільша частина його поетичної спадщини.

У кожному вірші, навіть мініатюрі інтимної лірики поета звучить щось особливе: і величне, і щире, і ніжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово - люблю.

Мабуть, не знайдеться нікого, хто прочитав і не запам'ятав би цих натхненних рядків:

...Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш проходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Про те, як впливала поезія В. Сосюри на слухачів, згадує А. Малишко:

"Вже... коли закінчилася Вітчизняна війна, нас запросили виступити в госпіталі, де лікувалися фронтовики. Поїхали ми втрьох: В. Сосюра, О. Вишня і я. Була тепла рання осінь, і слухачі, на милицях, перемотані білими бинтами, влаштувалися великим напівколом на галявині в лісі.

Вишня читав свою знамениту "Зенітку"... Потім читав Сосюра. Злегка нахиливши голову, заклавши долоні за спину, він лагідним, співучим голосом почав переказувати, який він ніжний і тривожний, немов осіння земля, і як "вечір упав на коліна, руки простяг золоті", отам, де "холодом запахли трави", і як старенька мати "зняла з своїх дітей дукатики й хрести". І в цих суворих людей, що сиділи тут у лісі поранені і люто попечені вогнем... скупі сльози повзли по щоках, і стиснуті губи затаїли страждання. Голос поета якось дивно задзвенів, затремтів - і раптом обірвався.

Сосюра прикрив обличчя рукою і сів. Настала тиша, якій не потрібні оплески. А потім люди на милицях збуджено загомоніли, обступили поета, обнімали його і просили читати ще й ще".

Мов світлі джерельні струмки, ллються поетові співи про своє закохане серце.

Зразком інтимної лірики Сосюри є також славнозвісна поезія "Коли потяг у даль загуркоче...", написана 1926 року. Згадки про зустрічі і розлуки - це хвилюючі сторінки життя кожної людини. Одну з таких сторінок розкриває Сосюра у цьому вірші. Кожному на віку доводилось щось подібне пережити. Ось чому поезія так припала до душі читачам.

До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив:

Я казав, що вернусь, безумовно,

хоч і ворог - на нашій путі...

Потронташ мій патронами повний,

тихі очі твої золоті...

Це золотий спомин душі. Він дорогий ліричному героєві, як дорогі й рідні такі ж спогади тисячам юнаків, що розлучались із своїми коханими і йшли на боротьбу за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу - таку думку стверджує поет у вірші.

У ліричній літературі "Білі акації будуть цвісти", як і в попередніх віршах, поет виявляє глибокі інтимні почуття до своєї подруги. Цвітіння акацій - чарівна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рідного краю.

Ліричний герой вірша захоплюється красою життя. "Істинне тільки те, що прекрасне", - говорив О. Довженко. І Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батьківщини, у співах соловейка, у зустрічах з нареченою:

Солодко плачуть в садах солов'ї,

так, як і завжди, незмінно...

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни.

Яке незвичайне порівняння!

Під впливом відомої народної пісні написана поезія "Васильки". Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра-роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітами, ліричний герой роздумує:

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

І ось так же в полі будуть двоє йти,

Але нас не буде. Може, ми квітками,

може, васильками станем - я і ти.

У вірші нема суму, що таке недовговічне людське буття. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, "сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас". Така діалектика життя.

До останніх років В. Сосюра залишався таким ніжним ліриком. Про це свідчить його вірш "нехай сивіє в мене волос", написаний в 1962 році.

Нехай сивіє в мене волос

І в зморшки криється рука -

та тихий мій ліричний голос

не замовка, не замовка.

Хай дальніх днів, минулих, милих,

я не верну до себе знов,

але в крові моїй і жилах

не погаса моя любов.

Ліричний герой віршів Володимира Сосюри - це полум'яний патріот, людина з глибокими і сильними почуттями, і саме це так приваблює до його творів молодь, саме тому так багато віршів Сосюри вивчають напам'ять і декламують не тільки на вечорах самодіяльності, але просто й так, у невеликій компанії.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.