Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Василь Стефаник - майстер новели
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Василь Стефаник - майстер новели

Василю Стефанику належить почесне місце в історії української класичної літератури, адже завдяки йому наша література досягла вершин у жанрі новели.

Кінець XIX - початок XX століття був для українського народу дуже тяжким періодом. Соціальні суперечності набували особливого загострення, наближалися революційні бурі. І хоча Стефаник жив на Галичині, на території якої панувала Австро-Угорщина, він відчував неминучість великих змін у житті народу і відобразив у своїй творчості усе, що відбувалося навколо. Письменник добре розумів: що чим більше художніми будуть його твори, то більше читачів вони матимуть, а значить, все, пережите ним і його народом, все передумане залишиться назавжди, буде будити людську свідомість. Стефаник будує свої твори не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на зміні почуттів, переживань героя. У його новелах нема докладних історій життя персонажів, деталізованих портретів, традиційних зачинів. На початку чи наприкінці твору автор подає дуже стислі описи, які нагадують ремарку в драматичному творі. Стефаник не вважає за потрібне подавати надмірні авторські пояснення. Говорять, згадують, роздумують самі персонажі, тому таку велику роль відіграють діалоги і монологи, у яких людський біль немов матеріалізувався і гострими голками впивався у серце і свідомість небайдужого читача. На двох-трьох сторінках розгортається така драма людського життя, від якої серце крається. Слово було для Стефаника алмазом, найдорогоціннішим матеріалом. Він невтомно шліфував його, відкидаючи зайве і непотрібне, щоб заграло воно усіма барвами, замерехтіло і засяяло, як коштовне каміння. У кожному рядочку творів відчувається злиття переживань персонажа і письменника. Здається, що ще півкроку - і серце не витримає ударів слова. Здається, Стефаник із величезним напруженням стримує сам себе, щоб дати слово нещасній матері, осиротілій дитині, доведеному до відчаю батькові, зламаному тяжкою роботою мужикові.

В одному з листів письменник зізнавався: "Кожна моя дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і я нікого в світі так не боявся, як самого себе, коли я творю". Його приятель К. Гаморак говорив: "Не пиши так, Василю, бо вмреш!"

Слово Стефаника було дуже скорботним, воно приголомшувало, але разом із тим не гнітило, а збуджувало волю до боротьби, підтримувало віру в світле майбутнє, було сповнене могутнього протесту проти гніту і кривди.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.