Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус)
Українська поезія тісно пов'язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів. Василь Стус - це світлий образ громадянина, цілісність патріотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним образом - Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові. Як добре, що смерті не боюся І не питаю, чи тяжкий мій хрест, Що перед вами, судді, не клонюся В передчутті недовідомих верст, - писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, свої духовні принципи. Він переконаний у своїй правоті, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет ніби передчував свою трагічну смерть, був готовий до неї, і не хотів нічого змінювати у своєму житті: Яким мене мати вродила І благословила в світ. І добре, що не зуміла Мене від біди вберегти. Перебуваючи на чужині, В. Стус думав про Україну, мріяв про рідний край, навіть у північних пейзажах бачив свою землю та її символи: На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми... У одній із поетичних замальовок Василь Стус писав: "Я є вільний - і тому Україна є вільною, бо вона в мені..." Поет передбачав, що додому повернеться лише мертвим, але це не тільки не лякало його, а навіть спонукало дякувати за те, що "...жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття". Ко-муністичний режим виявився безсилим перед незламністю духу Василя Стуса, котрий вірив у своє повернення в Україну: ...ми ще повернемось, обов'язково повернемось, бодай - ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні. І Василь Стус повернувся. Він живе серед нас у своїх невмирущих поезіях. І буде вічно у наших серцях.
|