Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » "Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу"
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





"Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу"

(творчість Василя Симоненка)

Суворі юнацькі очі уважно дивляться на нас з обкладинки книги. Очі людини, погляд якої, попри всі життєві негаразди, залишився вольовим, пронизливим і відвертим. Юнак, що вмів по-справжньому любити і страждати, що не тільки своїми творами, а й своїм життям довів вірність добру і правді, ніби заглядає мені в душу. Це очі Василя Симоненка - поета, якому судилося прожити усього 28 років, але залишитися в пам'яті народній назавжди.

"Ненавиджу смерть", - писав він у своєму щоденнику. Чому ж саме його життя мало обірватися так раптово? Митець, що став черговою жертвою комуністичного режиму, назавжди залишився двадцяти-восьмирічним. Тому, мабуть, кожне наступне покоління буде вважати Василя Симоненка своїм однолітком і, гортаючи сторінки, знаходити в поезіях відгуки власних емоцій і почуттів.

У своїх творах Симоненко звертався до вічних тем: дружба, кохання, патріотизм, правда і кривда. Поезії його такі прості. Прості, як усе геніальне. На мою думку, творче кредо поет сформулював у сонеті "Я":

Не знаю, ким - дияволом чи богом -

Дано мені покликання сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

Здається, він любив так щиро, ніжно і самозречено, як не вмів ніхто, але і ненавидів так само сильно свавілля, підлість і лицемірство. Найбільша любов поета - це рідна земля, Україна, саме цій темі присвячена більшість творів Симоненка: "Україно, ти моя молитва, ти моя розпука вікова..." - освідчується поет к творі "Задивляюсь у твої зіниці..." Щиро захоплюється Батьківщиною:

Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...

Інтимна лірика Симоненка не менш емоційна. Кохання - не лише щастя, це іноді і страждання. Ставлення ліричного героя до жінки сповнене світлом, одухотвореністю. Здається, і сам поет кохав, як і жив, - "сильно, безоглядно до краю":

Ти і я - це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть горді Ти.

Хіба можуть не хвилювати читача почуття зраненого від нерозділеного кохання серця, що стікає болем:

Але ми з тобою... Ми не вічні,

Ми з тобою просто - ти і я...

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

("Ну скажи, хіба не фантастично...?")

Кохання - це єднання. Єднання ідеалу й розуму, душі й тіла, щастя й обов'язку. Постійна невтомна праця, котра полягає в тому, щоб розкрити невідомі грані характеру коханої людини, й, відкриваючи їх, не переставати дивуватися, як багато залишилося невідомого. "Математика" кохання В. Симоненка є простою:

Одному лиш мені відомо:

Ікс плюс ігрек - це будеш ти.

Симоненко належав до когорти "шістдесятників" - митців, що не боялися говорити правду, не корилися владі. їх називали зрадниками й відступниками, не друкували їхні твори, знищували морально й фізично. Але справжнє мистецтво не можна вбити, не можна посадити за грати слово правди. Воно все одно відроджується й повертається до людей. Таким було мистецтво слова Василя Симоненка, що стало духовним здобутком світової культури.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.