Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини

У червні 1917р. внаслідок лютневих подій у Росії було проголошено відновлення державності України (у формі автономії). Це загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у поемі-ораторії "Золотий гомін".

Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема націлена на створення єдиного мажорного символу - образу української волі. Міфологічні та філософські символи ("Човни золотії із сивої-сивої Давнини" - "ласкою в серце зранений, виходить Андрій Первозванний" - "Предки встали з могил" - "небесними ланами Час проходить") поєднані в ній з новітніми національними символами ("золотий гомін" - "Слава! - з тисячі грудей" - "ясні короговки").

Цей складний поетичний твір документально свідчить про те, що найширші маси українства побачили в проголошенні державності вияв своєї споконвічної волі [цитата].

В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну історію. Митця підносить те, що революція відбулась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине - у "золотий гомін". Поема стала видатним явищем національної духовності.

У час бурхливого спалаху національного відродження в Україні Тичина жив надіями і сподіваннями на українську державність. Пильне око митця запримітило і віками утверджену українську національну символіку, і вчуло радісний передзвін воскреслих мелодій.

У "Сонячних кларнетах" народився перший трагічний символ - образ революції як давно очікуваної нареченої.

У поезії "Одчиняйте двері..." поет стикає дві системи протилежних знаків: радісного чекання (наречена - голуба блакить) і жахливого пророцтва всесвітнього кінця (всі шляхи в крові - горобина ніч - тьма - дощ). Радість поглинулась бурею. Просвітку не видно.

Так він сприйняв першу кров революції.

Криваві дні революційного геноциду Павло Тичина художньо відтво-рив у циклі "Скорбна мати" (1918). Поет звертається до тієї постаті, котра для всіх людей втілює доброту і захист. Божа матір приходить в Україну не з ясною посмішкою, а із скорбно стиснутими устами, такою, якою вона була тоді, як розпинали її сина.

Жорстокі будні громадянської війни передано вишуканим поєднанням біблійного і реального. Одвічні біблійні символи (Божа матір, Христос, хрест як символ страждання) сплітаються із жахливими реаліями революційної доби (Чийсь труп в житах чорніє - В могилах поле мріє). Трагічні символи передають агонію національного світу: блискучі ножі в серці Божої матері, розп'ята тінь її сина, її плач "сльозами" над даремною жер-твою Христа.

Немає спасителя в Україні. Божа матір знає, що чекає цей край у майбутньому.

Пророчі слова Скорбної матері відгукнулись у майбутньому голодомором 1933, окупацією 1941-1944, голодом 1946-1947, Чорнобильсь-кою аварією І986. Воістину даром прозріння володів молодий П. Тичина.

До циклу "Скорбна мати" дуже близький символами жертовності і провісництва вірш "Пам'яті тридцяти" (1918). Це поетична епітафія на могилу загиблих бійців студентського куреня, що 29 січня 1918 р. полягли під Кругами у нерівному бою з більшовицьким військом Муравйова. ЗО тіл, які було знайдено, поховано на Аскольдовій могилі у Києві.

Поетове слово тужить, оплакує юних і завзятих патріотів "українських, славних, молодих". Воно проклинає Каїна, чия "зрадницька рука" вкоротила віку відважним. Ця трагедія - це особиста трагедія геніального поета.

Василь Стус писав: "Доля Тичини воістину трагічна. В історії світової літератури, мабуть, не найдеться Іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину - нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням".






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.