Материалы | Шпоры | Тесты | Книги | Софт | Тесты ЕГЭ
 
 
Головна » Українська література » Особистi мiркування. Трагедiя генiя. В чому вона?
Предмети
Астрономія
Біологія
Географія
Історія
Математика
Рос. літ.
Укр. літ.
Укр. мова
Для вчителів укр.м та л.
Фізика
Хімія


Онлайн тесты по ЕГЭ



Бібліотека української літератури


библиотеки





Особистi мiркування. Трагедiя генiя. В чому вона?

Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-рiзному. Велику роль у цьому вiдiграють суспiльно-полiтичнi умови й оточення, в якому народжується i формується талант письменника.

Видатний поет XX сторiччя, талановитий, оригiнальний, та, на жаль, майже зовсiм ще не оцiнений прозаїк i публiцист, цiкавий критик та лiтературознавець, незрiвнянний перекладач з вiрменської, грузинської, татарської, болгарської та iнших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень свiтової культури на Українi.

Творча особистiсть Павла Григоровича Тичини була багатогранною i складною.

Художня спадщина поета має велику цiннiсть, залишаючись в золотому фондi нашої культури. Але не можна обминути й тих, якi писалися на вимогу часу чи пiд тиском обставин.

Так, в часи громадянської вiйни, молодий Тичина не зразу розiбрав ся у глибокiй сутi громадсько-полiтичних подiй, тим бiльше, що днi стояли суворi, всi сили революцiї вiддавались нещаднiй боротьбi з ворогами.

Написання вiрша "На Аскольдовiй могилi" було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральної Ради. Але до честi Павла Тичини треба сказати: вiн швидко розiбрався, що й до чого. Переживши тяжкi днi болiсних роздумiв i жалю, перемiшаного з жахом, поет прокляв i цей вiрш, i тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає спiвцем революцiйної боротьби.

1923 року Павло Тичина приїжджає до Харкова i за допомогою В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцiю журналу "Червоний шлях". Але й там поет зазнав дуже серйозної критики i жорстоких полiтичних звинувачень "За протягування нацiоналiстичного дурману в лiтературу". Саме тодi була написана велика поема "Чис-тила мати картоплю", в якiй з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соцiально-полiтичних процесiв в унiтарнiй державi. Тичина довiв, що в творi домiнує сувора, гiрка, але щира, вистраждана правда.

Вже пiсля виходу перших книг Тичини його творчiсть привернула увагу насамперед лiтераторiв. У перiодичнiй пресi з'явилися рецензiї рiзного змiсту i характеру. Одним iз перших вiдгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статтi "Павло Тичина" вiн назвав його красою i гордiстю нової української поезiї, найталановитiшим з сучасних поетiв.

Але не обiйшлося i без випадiв проти поета. У закордоннiй пресi з'явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що вiн продався Радянськiй владi, яка, до речi, у найскрутнiшi i найголоднiшi днi життя спецiальним декретом забезпечила його харчами i взяла пiд свою охорону, як цiнного дiяча культури.

В українськiй радянськiй пресi з'явилися теж деякi статтi типу "Дутий кумир" В. Полiщука, фейлетон "Про українську оперу" К. Котка, в яких проявилося нерозумiння творчостi Тичини, його перекладiв лiбрето класичних опер українською мовою. На тi випади вiдповiв i сам поет, i його побратим по перу й духу В. М. Сосюра:

Не вам ганьбить iм'я Тичини
I називать його рабом...

Павла Тичину завжди турбувала проблема нацiонального вiдроджен ня українського народу. З цiєї причини перший образ - iдеал революцiї для поета - "Золотий гомiн": то образ народу, що зiбрався 1917 року на iсторичнiй площi Київської Софiї, щоб висловити свою вiковiчну волю i мрiю про державну сувереннiсть. Киян поздоровляє сам Андрiй Первозваний, засновник i покровитель мiста. Вiд повноти щасливих передчувань "засмiялись гори, зазеленiли", i рiка мутная сповнилася сонця i блакитi - торкнула струни.

Але в процесi нацiонально-визвольної революцiї Павло Тичина бачить не тiльки вiдраднi явища i тенденцiї:

Чорний птах - у нього очi-пазурi.

Зловiсним образом "Чорного птаха" вiн попереджає про важкi днi при вiдстоюваннi свободи.

Так i сталося: свiдченням братовбивчої трагедiї є тетраптих "Скорбна мати". Твiр присвячений матерi поета. Але образ покiйної "матерi Марiї" переростає в образ Скорбної матерi, в якому узагальнено i долю Божої матерi, i страждання України. З поеми проступає динамiчна картина трагедiї рiдної землi, яка потрапила в криваву орбiту громадянської вiйни.

Отже, доля Павла Тичини - то доля його нацiї. Є в нiй трагiчнi сторiнки, болiснi невдачi, але домiнує жага життя, енергiя творення, високий iдеал справедливостi, а тим самим генiй безсмертя.






Сам себе доктор
© my-edu, 2008-2013.